Ухвала суду № 25751427, 16.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/679/12 Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Іванчуку В.М.,

за участю:

представника відповідача -Кондакова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»до Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, за апеляційною скаргою Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Катеринопільський елеватор»звернулося у суд з позовом до Катеринопільської ОДПІ Черкаської області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення №0000782301, №0000792301 та №0000802301 від 20.02.2012 року, якими зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, суму бюджетного відшкодування цього податку та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на недоведеність фіктивності або безтоварності операції по поставці пшениці, проведеної між позивачем та ПП «Кремгесівське».

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП «Кремгесівське»за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року, за підсумками якої складено акт від 02 лютого 2012 р. №16/23-017/32580463 та виявлені порушення позивачем 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим позивачем занижено податок на прибуток за 2010 рік на суму 833 694 грн.; пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ за листопад 2010 року на суму 666 955 грн. та, як наслідок, завищення податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету за грудень 2010 року на суму 666 955 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення від 20 лютого 2012 року № 0000782301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 250 541 грн., в тому числі за основним платежем -833 694 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 416 847 грн., № 0000792301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 666 955 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 333 477 грн. та № 0000802301, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 666 955 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість, суми бюджетного відшкодування цього податку та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача отримання останнім продукції сільськогосподарського призначення за наслідками господарських взаємовідносин з ПП «Кремгесівське», за наслідками перевірки якого встановлено відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій купівлі -продажу, та яке задіяно в схемах мінімізації податків шляхом відображення в податковій звітності сумнівних угод придбання товарно-матеріальних цінностей, безтоварних операцій та формуванні штучного кредиту інших суб'єктів господарської діяльності, які ухиляються від слати податків в особливо великих розмірах. Оскільки назване підприємство фактично не здійснювало операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, то і реалізувати їх на адресу ТОВ «Катеринопільський елеватор»не мало можливості. Тому, позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми з податку на додану вартість за наслідками проведення таких операцій та збільшено суму бюджетного відшкодування з такого податку.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

За правилами п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із матеріалів справи, протягом листопада 2010 року на адресу позивача від ПП «Кремгесівське»надійшов товар, а саме зернові в асортименті на загальну суму 4001733,06 грн.

Факт поставки та отримання позивачем товару підтверджується журналом реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року, витягом з реєстру середньодобових лабораторних зразків сировини за період з 01.11.2010 року по 31.12.2010 року, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами на різницю у вазі зерна та продукції ввезеної автотранспортом та виписками з банку про проведення перерахування грошових коштів за придбану продукцію.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту суми, на яку виписано податкові накладні ПП «Кремгесівське», колегія суддів приходить до наступного.

У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Також судова колегія вважає помилковим висновки податкового органу щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з тих підстав, що контрагент позивача не виконав свого зобов'язання щодо сплати названого податку до бюджету, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява N 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Перевіряючи реальність угод, укладених позивачем з ПП «Кремгесівське», судова колегія також вважає за необхідне зазначити наступне.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

У відповідності до положень п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 та п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Ураховуючи той факт, що відповідач, у порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не надав жодних доказів безтоварності правочинів, що мали місце між позивачем та ПП «Кремгесівське», віднесення понесених товариством витрат до складу валових також є правомірним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Катеринопільської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст ухвали складений 21 серпня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М