Ухвала суду № 25744102, 22.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/44690/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011

у справі № 2а-1981/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гефест»(далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011, позов задоволено; скасовано податкові повідомлення-рішення від 03.09.2010 № 0000200700/0, від 05.10.2010 № 0000200700/1, від 21.12.2010 № 0000200700/2 з посиланням на правомірність формування позивачем даних податкового обліку у перевіреному періоді.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на неналежну оцінку судами наявних у матеріалах справи доказів. За твердженням заявника, подані платником документи на підтвердження обґрунтованості податкової вигоди не є свідченням фактичного здійснення спірних господарських операцій з поставки товару.

З огляду на нез'явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації Товариства з податку на додану вартість за квітень 2010 року, оформлену актом від 16.08.2010 № 6086/07-008/25610722. За наслідками цієї перевірки податковою інспекцією було визначено позивачеві податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 786 154,50 грн. (у тому числі 524 103 грн. за основним платежем та 262 051,50 грн. за штрафними санкціями) за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями. Підставою для цього донарахування став висновок ДПІ про неправомірне віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Кемпус»(далі -ТОВ «Кемпус») та з товариством з обмеженою відповідальністю «Кравік»(далі -ТОВ «Кравік»), з огляду на: відсутність у названих постачальників трудових ресурсів та матеріально-технічної бази (у тому числі складських приміщень та транспортних засобів) для виконання оптових поставок техніки; недекларування ТОВ «Кемпус»суми податкових зобов'язань, яка б кореспондувала сумі податкового кредиту позивача; придбання ТОВ «Кравік»товару у підприємств, які мають ознаки фіктивності.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, як вірно зазначили суди, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Як вбачається з установленим судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, факт придбання та оплати позивачем спірних товарів підтверджується накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками тощо; придбаний товар (побутова, офісна та інша техніка) був предметом подальшого продажу у магазинах Товариства.

А відтак слід погодитися з висновком судів про те, що позивач підтвердив факти реальної поставки товарів названими постачальниками та реальність понесених витрат у зв'язку з придбанням цих товарів, у тому числі і по сплаті ПДВ.

Суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на відсутність у постачальників необхідної кількості кваліфікованого персоналу, основних фондів та транспортних засобів як на доказ фіктивності спірних операцій з поставки. Адже самі по собі такі обставини не можуть бути свідченням одержання платником необґрунтованої вигоди.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, правовідносини ТОВ «Кравік»з його постачальниками не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім контрагентом (ТОВ «Кравік»).

Що ж стосується твердження ДПІ про незаконність формування Товариством податкового кредиту за операціями з ТОВ «Кемпус», то порушення цим контрагентом правил оподаткування не може спричиняти негативні наслідки для позивача за відсутності доказів причетності останнього до таких порушень та одержання в результаті цього податкової вигоди.

Крім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а тому несплата ними податкових зобов'язань до бюджету не є підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди покупця.

З урахуванням викладеного з огляду на відповідність наданої судами правової оцінки обставин справи нормам матеріального права та установленим фактичним даним зі спору підстави для скасування оскаржуваних судових актів відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 у справі № 2а-1981/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько

Суддя М.І. Костенко