Ухвала суду № 25743142, 09.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2012 року м. Київ К-36835/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Кошіля В.В.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2010

у справі № 21/521-А

за позовом Закритого акціонерного товариства «БРВ Київ»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «БРВ Київ»(далі по тексту -позивач, ЗАТ «БРВ Київ») звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 17.08.2006 №0003312312/0.

Постановою Господарського суду м. Києва від 17.11.2006, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2010, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 по 31.03.2006, за результатами якої складено акт перевірки від 10.08.2006 №2658-3719/23-911/32243798.

Перевіркою встановлено заниження позивачем збору за право на використання символіки м. Києва в сумі 37443,70 грн. за період 01.04.2004 по 01.04.2006, як результат порушення ст. 12, 19 Декрету КМУ від 20.05.1993 №56-93 «Про місцеві податки і збори»та п. 4.1, п. 6.2, п. 6.3 Рішення Київської міської ради народних депутатів від 09.03.2006 №149/3240 «Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.02.1994 №7 «Про введення збору за право на використання символіки м. Києва».

На підставі висновків акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 17.08.2006 №0003312312/0 про визначення суми податкового зобов'язання по збору за використання місця символіки в сумі 52212,44 грн. (в тому числі основний платіж - 37 443,70 грн. та штраф (фінансові санкції) - 14 768,74 грн.).

Судами також встановлено, що 26.06.2006 Господарський суд м. Києва у справі №45/316-А прийняв постанову, якою визнав частково нечинним розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 21.03.1995 N72 «Про схвалення Переліку історичних назв, віднесених до символіки м. Києва»від 15.01.1996 №39 в частині пункту 76 «Переліку назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку»«Київ». Зазначене рішення Господарського суду м. Києва набрало законної сили з 23.07.2006.

Також постановою Господарського суду м. Києва від 19.09.2006 у справі №11/232 було визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 08.12.2004 №0004012312/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по збору за використання місцевої символіки в сумі 3263,00 грн. (в тому числі основний платіж -1583,00 грн. та штрафні (фінансові санкції) -1680,00 грн.), з тих же підстав. Тому відповідно до п. 2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно зі ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування»(з наступними змінами та доповненнями) одним з принципів побудови системи оподаткування є єдиний підхід, який полягає у забезпеченні єдиного підходу до розробки податкових законів з обов'язковим визначенням платника податку і збору (обов'язкового платежу), об'єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов'язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов'язкового платежу), строків та порядок сплати податку, підстав для надання пільг .

Як вбачається з пп. 9 п. 2 ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування»збір за право використання місцевої символіки відноситься до місцевих зборів (обов'язкових платежів).

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування»передбачено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Згідно зі ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»збір за право використання місцевої символіки справляється з юридичних та фізичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. При цьому Декрет відносить до поняття «місцева символіка»- герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток, до яких не відноситься назва населеного (адміністративного) пункту, в тому числі і міста Києва.

Судами встановлено, що в акті перевірки відповідача не визначено, що позивач використовував передбачені законодавством об'єкти місцевої символіки, а саме герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток; тобто в законодавчо визначеному порядку позивач не є платником збору за використання місцевої символіки.

Абзац 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 №1251-ХІІ, із змінами і доповненнями, передбачає, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Кабінетом Міністрів України було тимчасово, строком до 21.05.199, надано повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання з питань, передбачених п. 13 ст. 97 Конституції України, щодо відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення відповідно до Закону України «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання» від 18.11.1992 №2796-ХІІ. Таким чином Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»від 20.05.199 №56-93, із змінами і доповненнями, має законну силу.

Стаття 18 Декрету також передбачає, що органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок, проте не дає органам місцевого самоврядування встановлювати об'єкти оподаткування не передбачені цим Декретом.

Відповідно до розділу третього «Положення про збір за право використання символіки міста Києва»затвердженого рішенням Київської міської ради «Про внесення змін та доповнень до рішення Київської міської ради народних депутатів від 15.02.1994 N7 «Про введення збору за право на використання символіки м. Києва»від 09.03.2006 №149/3240, платниками збору є юридичні особи, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, філії та інші відокремлені підрозділи підприємств і організацій, які здійснюють діяльність на території м. Києва, а також окремі громадяни, які у встановленому порядку займаються підприємницькою діяльністю і використовують символіку м. Києва з комерційною метою, крім підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують в найменуваннях слово Київ та похідні від нього для визначення свого місцезнаходження.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Отже, суди дійшли вірного висновку, що у позивача юридично не існує підстав для нарахування, сплати та подання звітності по збору за право використання символіки м. Києва за використання у назві підприємства слова «Київ»починаючи з 15.01.1996, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім того, слід звернути увагу, що вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта. Щодо акта індивідуальної дії правильними вимогами мають бути: визнання його протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), які є одним і тим же способом захисту порушеного права згідно ст. ст. 105, 162 КАС України, сформульованим у різних словесних формах. Однак, неврахування цього судами не вплинуло на правильне вирішення в даній справі спору по суті.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.11.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)В.В. Кошіль (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова