Ухвала суду № 25708930, 17.08.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Захарова О.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2012 року справа №2а/1270/3817/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретарі судового засідання Діденко О.С., за участі представника позивача: ОСОБА_4., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року у справі № 2а/1270/3817/2012 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 квітня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

17 травня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000151702 від 24 квітня 2012 року.

В обґрунтуванні своїх вимог позивач зазначала, що Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби за наслідками проведеної документальної планової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, встановлені порушення та складено акт № 90/1702/НОМЕР_2 від 13.04.2012 року. На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 24.04.2012 року № 0000151702. Позивач не погоджується із спірним податковими повідомленнями - рішенням та вважає його безпідставним, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень, встановлених податковим органом, є необґрунтованими. Вважає спірні рішення податкового органу такими, що порушують його права та інтереси, тому просив задовольнити позовні вимоги.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду 14 червня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби від 24.04.2012 року № 0000151702.

Не погодившись з таким судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті спірного рішення порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: не застосовані норми ст. 68, 129 Конституції України, п.16.1.5, п. 16.1 ст. 16, п.п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст..ст. 7, 8, 10, 69, 70, 86, 159, 163 КАС України.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Надав лист про розгляд справи за відсутністю його представника. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України його неявка за таких умов не є перешкодою для розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданих з додатковими матеріалами заперечень, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 13.04.2012 року Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби, за наслідками проведеної документальної планової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, встановлені порушення та складено акт № 90/1702/НОМЕР_2.

Перевіркою встановлені порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п.п.1,2 ст. 215, п.п. 5 ст. 203, ст.. 228 Цивільного кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 82917,57 гривень.

Висновки Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби засновані на тому, що контрагент позивача - ПП «Інвест Пром», по операціях, за якими сформовано валові витрати та податковий кредит спірного періоду, не здійснювало та не могло здійснювати операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників та подальшого їх продажу, а отже правочини з придбання та продажу таких товарів, робіт, послуг, укладені ОСОБА_3 із ПП «Інвест Пром» суперечать положенням господарського та цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, вчинені особами, що не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

В основу такого висновку відповідач поклав результати перевірки податків ПП «Інвест Пром», з висновками перевірки якого встановлено відсутність у ПП «Інвест Пром» об'єктів оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (послуг) підприємствам - покупцям по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств - постачальників.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встанвлено, що у період з 26.03.2012 року по 06.04.2012 року Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби була проведена документальна планова невиїзна перевірка вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, встановлені порушення та складено акт № 90/1702/НОМЕР_2 від 13.04.2012 року.

Перевіркою встановлені порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, а саме: договори між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Інвест Пром» на постачання продуктів харчування суперечать інтересам держави і суспільства, а отже відповідно до п.п. 1,2 ст. 215, п.п. 5 ст. 203., ст.. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу ст.. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку; п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_3 віднесені суми до складу податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Інвест Пром» за період з 01.12.2010 року по 27.06.2011 року, які не підтверджені згідно акту від 28.02.2012 року № 509/236-37156752 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інвест Пром» у розмірі 82917, 57 грн. Сума податку на додану вартість підлягає сплаті до бюджету за результатами перевірки складає 82917,57 грн.

Висновки відповідача про порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та відсутність реальності здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Інвест Пром», ґрунтуються на висновках акта Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області від 28.02.2012 року за № 509/236-37156752 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інвест Пром» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року щодо нікчемності правочинів, укладених ПП «Інвест Пром» із ФОП ОСОБА_3

На підставі акту перевірки № 90/1702/НОМЕР_2 від 13.04.2012 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 24.04.2012 року № 0000151702, згідно якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 86504,62 грн., у тому числі за основним платежем 82917,57 грн., за штрафними санкціями 3137,05 грн.

Виходячи із вищевказаного, колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарської операції, укладеної ФОП ОСОБА_3 із ПП «Інвест Пром», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань.

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

У відповідності із п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Як зазначено у п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п.198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно із п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції між ФОП ОСОБА_3 та ПП «Інвест Пром» укладено договір № 29/10 від 29.10.2010 року на поставку продукції, за умовами якого продавець ПП «Інвест Пром» здійснює постачання товару покупцю ФОП ОСОБА_3 згідно асортименту, кількості та вартості, зазначених у прибуткових накладних. На підтвердження виконання вищезазначеного договору на поставку продукції № 30/05 від 30.05.2011 року, а саме здійснення поставки продуктів харчування позивачем булі надані видаткові накладні, з зазначенням найменування товару, його кількості та вартості з урахуванням ПДВ, податкові накладні, посвідчення про якість продукції

Доставка та отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Згідно платіжних доручень, виписок по рахунку у банку платника товар за договором № 29/10 від 29.10.2010 року оплачений у ціні, що відповідає сумі, визначеної специфікацією до договору. Придбаний товар відображений позивачем у книзі обліку прибутків та витрат підприємця ОСОБА_3, зайнятого оптовою торгівлею продуктами харчування.

Приміщення за адресою м. Лисичанськ, вул. Первомайська 126 позивач орендує згідно договорів від 01.10.2006 року, від 10.09.2007 року у ТОВ «Епотех» та використовує для зберігання товару.

Подальша реалізація придбаних позивачем товарів підтверджується укладеними ФОП ОСОБА_3 договорами № 1933 від 28.12.2009 року із ДП «Хімічний завод «Південний», № 79 від 19.10.2010 року та № 1256 від 16.11.2011 року із ТОВ «НВП «Заря», № 040111 від 04.01.20211 року із КП «Комбінат шкільного харчування» Сєвєродонецької міської ради, № ЦОПіТ 26-10 від 04.01.2010 року із ЗАТ «Сєвєродонецьке «Обєднання Азот», та підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, актами звірки розрахунків.

Транспортування здійснювалось автотранспортом позивача, що належить їй на праві власності та підтверджується товарно-транспортними накладними, подорожними листами. Автотранспорт позивача згідно паспортів міської епідеміологічної станції можливий для застосування по перевезенню продуктів харчування.

Згідно ч.2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XSV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовуються грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за N 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за N 168/704 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем первинні документи є документами первинного бухгалтерського обліку та оформлені відповідно до вимог Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилань відповідача на нікчемність правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_3 із АА «Інвест Пром», з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір - це домовленість (погоджена дія) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК). За змістом правочин не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 ЦК). Приписи частини 1 статті 203 ЦК узгоджуються з наступними нормами: Під нікчемним правочином необхідно розуміти правочин, недійсність якого встановлена законом.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин, яки, вчиняючи правочин, діють правомірно. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобов"язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст.. 208 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до ст.. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварної операції, тощо.

Відповідно до ст.. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суду зазначає, що ухилення однією із сторін угоди від сплати податків після укладання та виконання спірної угоди не може бути підставою для висновку про її нікчемність. Податковим органом не надано жодних доказів, які свідчать про намір позивача при укладанні спірного договору діяти з метою уникнути оподаткування фінансово-господарських результатів виконання цього договору, незаконного привласнення податку на додану вартість, нарахованого в ціні продажу робіт (послуг), із завідомим усвідомленням неперерахування суми ПДВ до Державного бюджету України.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду на реальний характер операцій з придбання позивачем продуктів харчування, колегія суду прийшла до висновку, що позивач мав право включати суму ПДВ по господарським операціям із ПП «Інвест Пром» до складу податкового кредиту. Безпідставність збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем обумовлює й безпідставність застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій за податковим повідомленням-рішенням № 0000151702 від 24.04.2012 року в сумі 3137,05 грн.

Що стосується доводів позивача в частині незаконних дій податкового органу при проведені перевірки, колегія суддів зазначає, що вчинення дій суб'єктів владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії - податкове повідомлення-рішення, яке і оскаржується у даному випадку позивачем. Саме воно має вплив на його права та інтереси, та згідно позовних вимог є предметом позову позивача. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для юридичної особи прав (чи інтересів). Отже, дії відповідача по проведенню перевірки не тягнуть порушення прав позивача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

На переконання колегії суддів відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2012 року у справі № 2а/1270/3817/2012 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 20 серпня 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.