Ухвала суду № 25686755, 26.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2012 р. м. Київ К/9991/41829/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 26.07.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011

у справі № 2а-425/10/0770

за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у

Закарпатській області

до Приватного підприємства „Весна",

Закритого акціонерного товариства „Юніпласт"

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області звернулась до Закарпатського окружного адміністративно суду з позовом до Приватного підприємства „Весна", Закритого акціонерного товариства „Юніпласт" про стягнення коштів у розмірі 494542622, 90 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ слідчого управління податкової міліції державної податкової адміністрації України від 10.10.2008 року „Про призначення невиїзної документальної перевірки ПП „Весна" (м. Перечин, пл. Народна, буд. 5, код за ЄДРПОУ -20459893) по кримінальній справі № 69-59, порушеній відносно директора приватного підприємства „Весна" ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 212 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, проведена невиїзна документальна перевірка приватного підприємства „Весна" з питань правильності дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 30.10.2007 по 31.08.2008 та складено акт від № 6/23-50/20459893 від 18.02.2009.

Окрім того, в процесі проведення виїзної позапланової перевірки Закритого акціонерного товариства „Юні пласт" з питань господарських взаємовідносин з приватним підприємством „Весна" за період з 01.01.2008 по 31.05.2008 встановлено, що відповідно до договору поставки № 1771 від 03.01.2008 закрите акціонерне товариство „Юні пласт" (постачальник) на підставі видаткових накладних, податкових накладних відвантажило приватному підприємству „Весна" (покупець) товар (проформи з полімеру полієтилентерефталату ТУ У 25.2-31158361-001-2002 і кришки поліетиленові ТУ У 25.2-31158361-002-2002) на загальну суму 247271311, 45 грн.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 N 509-XII „Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням.

Посилання Державної податкової інспекції на обґрунтування вимоги про визнання угод між відповідачами фіктивними на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, підлягає з'ясуванню судом.

Встановлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до нікчемних, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, визнання яких у судовому порядку недійсними не вимагається.

Частиною 1 статті 208 ГК передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

В силу ч.1 ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із вказаної норми вбачається, що для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Водночас застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов'язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій.

З'ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов'язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Однак, судами попередніх інстанцій не досліджено доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб'єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки та не досліджено чи відбулись угоди.

Не досліджено доводи позивача, що директора приватного підприємства „Весна" засуджено за фіктивне підприємництво та причинення шкоди державі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 задовольнити, судові рішення скасувати, а справу № 2а-425/10/0770 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.08.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 у справі № 2а-425/10/0770 скасувати.

Справу № 2а-425/10/0770 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко