Рішення № 25680073, 14.08.2012, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 2-7296/2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2012 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

У складі: головуючого судді -Башмакова Є.А.,

при секретарі -Чубенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

25 лютого 2012 року позивач звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання кредитних договорів та договору іпотеки недійсними.

В обґрунтування своїх вимог, позивач у позовній заяві та представник позивача у судовому засіданні (з урахуванням уточнених позовних вимог) посилалися на те, що 27.04.2006 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 09.2/177-6, відповідно до якого банк зобов'язався надати їй кредитні кошти у розмірі 42 000 доларів США, а саме на ремонт у квартирі АДРЕСА_1, а вона, в свою чергу, зобов'язується повернути наданий кредит. 09.10.2006 року, між позивачем та відповідачем було укладено договір № 09.2/335-6, відповідно якого банк зобов'язався надати їй кредитні кошти у розмірі 15 000 доларів США, а саме на ремонт у квартирі АДРЕСА_1, а вона, в свою чергу, зобов'язується повернути наданий кредит. Для забезпечення зобов'язання, вказаного у вищенаведеному договорі, 01.04.2008 року між сторонами були укладені договори іпотеки № 357 від 27.04.2006 та № 852 від 09.10.2006. Позивач також зазначив, що згідно умов даного договору валютою кредиту є долар США, погашення кредиту та сплату відсотків він мав здійснювати у доларах США, однак, вираження грошових зобов'язань у спірному договорі в іноземній валюті, а не в гривні протирічить діючому законодавству України, а отже, згаданий кредитний договір має бути визнаний судом недійсним. Окрім того, позивач просила визнати договори іпотеки недійсними.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 квітня 2006 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 09.2/177-6, відповідно до п. 1.1.1 якого банк зобов'язався надати кредитні кошти окремими частинами (траншами), зі сплатою 11,85 % річних та комісій, в розмірі та порядку визначеному договором, в межах максимального ліміту заборгованості 42 000 доларів США.

У забезпечення зобов'язання за цим договором, сторони уклали іпотечний договір № 357 від 27 квітня 2006 року, відповідно до п. 1.1. даного договору є нерухоме майно, яке знаходиться у стадії реконструкції, а саме: в житловому будинку НОМЕР_1, яка складається з: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 -необладнана, загальною площею -69,4 кв.м., що заходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Також, судом встановлено, що 09 жовтня 2006 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір № 09.2/335-6, відповідно до п. 1.1.1 якого банк зобов'язався надати кредитні кошти окремими частинами (траншами), зі сплатою 12,85 % річних та комісій, в розмірі та порядку визначеному договором, в межах максимального ліміту заборгованості 15 000 доларів США.

У забезпечення зобов'язання за цим договором, сторони уклали іпотечний договір № 852 від 09 жовтня 2006 року, відповідно до п. 1.1. даного договору є нерухоме майно (квартиру), яке знаходиться у стадії реконструкції, а саме: в житловому будинку НОМЕР_1, загальною площею -69,4 кв.м., що заходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що кредитні договори № 09.2/177-6 від 27.04.2006 року та №09.2/335-6 від 09 жовтня 2006 року передбачає, що кредити видаються позивачу в іноземній валюті -доларах США, та розрахунки між ним та відповідачем -банком - мають здійснюватися в тій самій валюті.

Кредитний договір передбачає, що кредит видається позивачу в іноземній валюті -доларах США, та розрахунки між ним та відповідачем -банком - мають здійснюватися в тій самій валюті.

У судовому засіданні також встановлено, що у відповідності до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України при укладенні даного договору були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. Окрім того, на момент укладення цього договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи.

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу (ЦК) України, умовами укладеного між сторонами кредитними договорами № 09.2/177-6 від 27.04.2006 року та №09.2/335-6 від 09 жовтня 2006 року.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства, який знайшов своє втілення у ст.ст. 3, 627 ЦК України, є принцип свободи договору, що у собі розуміє вільний вибір контрагента та вільне визначення сторонами умов договору, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників, з урахуванням вимог діючого Кодексу, інших актів цивільного законодавства знайшов своє втілення.

За кредитним договором та відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ст. 525 ЦК України зазначається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отримуючи кредит в іноземній валюті, позивач не пред'явив до відповідача вимог щодо зміни умов кредитування, порядку та строків сплати кредиту чи недійсності укладення договору. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені (погоджені сторонами) в самому договорі.

Згідно ч. 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 ст. 203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Як вбачається із матеріалів справи, при укладанні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано та виконано, його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України, що виключає можливість визнання даного правочину недійсним.

При підписанні кредитних договорів № 09.2/177-6 від 27.04.2006 року та №09.2/335-6 від 09 жовтня 2006 року позивач була у повному обсязі ознайомлена з необхідною інформацією у відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується Додатками до вказаних договорів «Графік погашення кредиту», які є їх невід'ємними частинами, де детально описана вартість кредиту, а саме позивачеві було відомо яку суму і у якій грошовій одиниці вінповинен внести щомісяця в рахунок повернення кредиту. Отже, при підписанні спірних договорів № 09.2/177-6 від 27.04.2006 року та №09.2/335-6 від 09 жовтня 2006 року позивач усвідомлювала всі наслідки їх укладання.

Згідно зі статтею 192 ЦК України до грошових коштів -платіжних засобів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці України - гривні, віднесено також іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані, згідно вимог Цивільного кодексу України, грошові кошти як в національній одиниці України - гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.

Нормативно-правовим актом, який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року.

Відповідно до ст. 1 даного Декрету під валютними операціями розуміють, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Таким чином, норми Декрету відокремлюють операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей, та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з ч. 4 ст. 5 дійсного Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Диспозиція норми п. «в»ч. 4 ст. 5 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Відповідно до чинного законодавства України, межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами та сумами таких кредитів, то лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть отримання індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа Національного банку України 13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року вимоги або будь-які обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, чинним законодавством не встановлено, на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті. В силу викладеного, здійснення резидентами операцій з одержання або надання кредитів в іноземній валюті не вимагає наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Вказаний лист не є нормативним-правовим актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти - про відсутність регулювання законодавством України питання меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку також з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається виконання саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. Виконання зобов'язань з повернення кредиту, предметом яких є валютні цінності, як наводилось вище положеннями Декрету, відрізняються вимогами вказаного нормативно-правового акту від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4 ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

Згідно вимог п. 2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 275 від 17 липня 2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку, банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Генеральну ліцензію на право здійснення операцій з валютними цінностями, що діє на даний момент, видано Акціонерно -комерціному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк»за № 5 від 16 грудня 1999 року. У додатку до генеральної ліцензії № 5 від 16 грудня 1999 року до переліку операцій, які має право здійснювати ПАТ «Укрсоцбанк»(АКБ СР «Укрсоцбанк») включено, зокрема, право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у додатку до генеральної ліцензії валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладених з клієнтом додаткових угод, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також у зв'язку з тим, що 29 квітня 2009 року набув чинності Закон «Про акціонерні товариства», яким передбачено існування акціонерних товариств лише двох типів: приватних і публічних, всім акціонерним товариствам, у тому числі банкам, необхідно було провести відповідні зміни протягом двох років з моменту вступу закону в силу, тобто не пізніше 29 квітня 2011 року. Таке перетворення не є зміною організаційно-правової форми банку.

Крім того, АКБСР «Укрсоцбанк»було зареєстровано під ідентифікаційним кодом юридичної особи № 00039019 і після перейменування банку, йому належать всі права та обов'язки, все рухоме та нерухоме майно, що належало акціонерно -комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».

Крім того, з урахуванням ч. 1 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має бути виражене в гривні, позивач не прийняв до уваги наявність положень ч. 2 ст. 524 ЦК України, відповідно до яких сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо визнання кредитного договору № 09.2/177-6 від 27.04.2006 року та кредитного договору №09.2/335-6 від 09 жовтня 2006 року недійсними.

Оскільки суд прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо визнання кредитного договору кредитного договору № 09.2/177-6 від 27.04.2006 року та кредитного договору №09.2/335-6 від 09 жовтня 2006 року, позовні вимоги позивача про визнання недійсним іпотечного договору № 357 від 27 квітня 2006 року та іпотечного договору № 852 від 09 жовтня 2006 року, виходячи з дійсності основного кредитного зобов'язання не підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 3 ст.10 та до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін виник спір. Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, виходячи з того, що позивач, укладаючи зазначений договір, погодився зі всіма викладеними у ньому умовами, в тому числі надав згоду на несення саме позичальником усіх валютних ризиків під час виконання зобов'язань, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню у повній мірі, у зв'язку з викладеними вище обставинами.

Обговорюючи питання про судові витрати, суд вважає за необхідне на підставі ст. 88 ЦПК України, судові витрати стягнути з позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19 Конституції України ст.ст. 192, 524, 217, 524, 525, 627, 629, 651,1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання кредитних договорів та договорів іпотеки недійсними, -відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 107,30 грн. (сто сім гривень 30 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення. Особи, які не брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : Є.А. Башмаков