Ухвала суду № 25678609, 02.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2012 року м. Київ К-60212/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009

у справі № 2а-6354/08/4

за позовом Приватного підприємства „Алеко-сервіс"

до Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної

Республіки Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Алеко-сервіс" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим про скасування податкових повідомлень -рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2009 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009 постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань сплати податку на додану вартість позивачем за період з 22.07.2005 по 01.07.2008 та складено акт №913/15-02/25125091 від 09.07.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення: №0000351500/0 від 17.07.2008, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 725, 51 грн., №0000331500/0 від 17.07.2008, яким визначено позивачу суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 11196, 36 грн., №0000341500/0 та від 17.07.2008, яким визначено позивачу суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 7802, 68 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем абз. 1 пп. 5.3.1. п.5 3 ст. 5 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", порушено граничні строки сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 22.07.2008 по 24.06.2008.

При цьому затримка по сплаті податкового зобов'язання склала: більше 90 календарних днів на суму 1485, 02 грн., до 30 календарних днів на суму 111963, 58 грн., від 31 до 90 календарних днів па суму 39013, 36 грн.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що вказана норма не позбавляє платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно п. 7.1 ст. 7 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону.

Як визначено пп. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України '„Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.03.2004 за N 377/8976, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пп. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо неправомірності дій відповідача при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009 у справі № 2а-6354/08/4 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нижньогірському районі Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.2009 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2009 у справі № 2а-6354/08/4 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко