Ухвала суду № 25678566, 02.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/21670/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 02.08.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012

у справі № 2а-25/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Еколайф"

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської

області,

Головного управління Державного казначейства України в Київській

області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Еколайф" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкових повідомлень -рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2011 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0000272340/0 від 23.04.2008, № 0000182340/0 від 20.03.2008, № 0000462340/2 від 04.08.2008, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за період листопад 2007 року та складено акт перевірки № 481/23-2/31856409 від 11.03.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000182340/0 від 20.03.2008, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1160416 грн.

В порядку адміністративного оскарження Державною податковою адміністрацією в Київській області прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000462340/2 від 04.08.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість 1160266 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем перераховано постачальнику у жовтні 2007 року загальну суму у розмірі 9446887 грн. в тому числі податок на додану вартість 1574481, 16 грн.

При цьому, погашено кредиторську заборгованість за товари, отримані Позивачем в попередніх податкових періодах на суму 6965724 грн., яка виникла станом на 01.10.2007.

Таким чином, за листопад 2007 року позивачем зайво включено до податкового кредиту попереднього податкового періоду (жовтень 2007 року) суму податку на додану вартість в розмірі 1160416 грн.

Відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 01.01.2008 та складено акт № 710/23-112/31856409 від 17.04.2008.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000272340/0 від 23.04.2008, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1608041 грн.

Перевіркою встановлено, що із загальної суми, перерахованої постачальнику у листопаді 2007 року у розмірі 13083314 грн. в тому числі податок на додану вартість 2180552,0 грн.

Позивачем погашено кредиторську заборгованість за товари, отримані Позивачем в попередніх податкових періодах у сумі 9459585 грн., яка виникла станом на 01.11.2007, а до складу оплаченого податкового кредиту попереднього податкового періоду (листопад 2007 року) за отримані у тому ж періоді товари (послуги) включена різниця в сумі 3623729 грн. (13083314 грн. - 9459585 грн.) в тому числі податок на додану вартість 603955 грн., завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за грудень 2007 року на 1608041 грн.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в жовтні 2007 року постачальнику товарів TOB „Тульчинський маслосирзавод" було сплачено за отримані товари 9446887 грн. в тому числі податок на додану вартість 1574481 грн.

У листопаді 2007 року постачальнику товарів TOB „Тульчинський маслосирзавод" було сплачено за отримані товари 13083314 грн., в тому числі податок на додану вартість 2180552, 33 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінено фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому місяці, коли виникла подія, визначена пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", - або сплата коштів постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг).

А тому позивачем правомірно задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в тому періоді, коли ним отримано податкові накладні від постачальників.

В свою чергу, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить обмежень щодо декларування податкового кредиту з податку на додану вартість після дати, з якою Закон України „Про податок на додану вартість" пов'язує право на його виникнення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 2а-25/10/1070 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 у справі № 2а-25/10/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко

Суддя М.О. Федоров