Постанова № 25673580, 08.08.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2012 р.Справа № 2а/1570/10062/2011

Категорія:8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

секретар - Пеха Л.В., Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу приватного підприємства "Сітек" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року та на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємця "Сітек" до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси про визнання неправомірними висновків акту перевірки, скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року позивач, приватне підприємство "Сітек", звернувся з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати неправомірними висновки акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 31/23-80/30281784 від 01.11.2011 року в частині визнання рядку правочинів між ПП «Сітек»та ТОВ «Мілегрі» недійсними; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№ 0005682301, 0005692301 від 16.11.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що покладені перевіряючими в основу акту перевірки висновки про безтоварність господарських операцій із контрагентом здійснені без належного аналізу характеру конкретних угод, їх товарності та реальності. При цьому, позивач стверджував про товарність операцій, що підтверджується первинними документами. Зважаючи на правомірність віднесення до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум по господарським операціям із ТОВ «Мілегрі», позивач просив скасувати висновки акту перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою суду від 12.03.2012 року провадження у справі закрито в частині позовних вимог про визнання неправомірними висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки № 31/23-80/30281784 від 01.11.2011 року в частині визнання ряду правочинів між ПП «Сітек» та ТОВ «Мілегрі» недійсними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу від 19.10.2011 року № 2319, виданого ДПА в Одеській області, згідно пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України, ч.5 ст.114 КПК України, співробітниками податкової служби проведено невиїзну позапланову перевірку приватного підприємства «Сітек» з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з платником податків ТОВ «Мілегрі» за весь період діяльності, за результатами якої складений акт № 31/23-80/302817154 від 04.11.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Сітек»пп.7.2.3, 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 126935 гривень; пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на 158669 гривень.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси винесені податкові повідомлення рішення від 16 листопада 2011 року № 0005692301, яким ПП «Сітек» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 126935 гривень та застосовано штрафні санкції в розмірі 31734 гривень; № 0005682301, яким ПП «Сітек» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 158669 гривень та застосовані штрафні санкції в розмірі 39667 гривень.

У періоді, що перевірявся, між ПП «Сітек» та ТОВ «Мілегрі» було укладено ряд договорів, зі змісту яких убачається, що ПП «Сітек»(Замовник) доручило ТОВ «Мілегрі»(Підрядник) комплекс субпідрядних робіт з антикорозійного захисту та фарбуванню металоконструкцій портальних кранів та резервуарів, очистки трюмів суден.

Позивачем на виконання укладених з ТОВ «Мілегрі» угод протягом періоду, що перевірявся, було отримано виконаних робіт на загальну суму 761612 гривень, у тому числі ПДВ 126935,33 гривень, які в бухгалтерському обліку оприбутковані на підставі актів виконаних робіт.

Розрахунки між суб'єктами господарювання за виконані роботи проводились у безготівковій формі. Згідно з актом перевірки, дебіторська/кредиторська заборгованість ПП «Сітек» за отримані послуги за розрахунками з ТОВ «Мілегрі» відсутня.

Підприємством «Сітек» до складу валових витрат у 4 кварталі 2008 року та 1 кварталі 2009 року до складу валових витрат віднесено витрати по вищевказаним послугам у розмірі 634677 гривень. Суми податку на додану вартість за податковими накладеними, виписаними ТОВ «Мілегрі», включено до складу податкового кредиту, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних ПП «Сітек» та включено до декларації з ПДВ за жовтень 2008 року в сумі 44941 гривень, листопад 2008 року 19487 гривень, грудень 2008 року 27187 гривень, січень 2009 року 15120 гривень, лютий 2009 року 13800 гривень та березень 2009 року 6400 гривень.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи, а отже є встановленими.

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції врахував протокол допиту свідка (проведеного слідчим по ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області ОСОБА_1 у рамках кримінальної справи) від 01.04.2011 року, а саме посадової особи ТОВ «Мілегрі» ОСОБА_2, де останній показав, що фінансово-господарською діяльністю ТОВ «Мілегрі» не займався, ніяких бухгалтерських документів цього підприємства, у тому числі договорів, накладних, актів виконаних робіт, податкових накладних, рахунків, податкових декларацій він не складав та не підписував; розрахунковими рахунками підприємства «Мілегрі» не керував, кредитів у банках не брав, банківських документів не підписував, грошових коштів не знімав та нікому цього не доручав.

З огляду на викладене та врахувавши покази директора ТОВ «Мілегрі» ОСОБА_2., суд дійшов до висновку, що документи, складені ТОВ «Мілегрі» не мають юридичної сили та доказовості, оскільки не містять особи, відповідальної за здійснення господарських операцій та складання первинних документів, зокрема ОСОБА_2

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що акти виконаних робіт позивача не містять вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій - конкретних видів послуг, внаслідок чого неможливо достовірно визначити їх фактичне надання; не вказано посади осіб, відповідальних за здійснення кожної конкретної господарської операції і правильності її оформлення, відсутні особисті підписи або інші данні, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій.

Проте з такими висновком суду погодитись не можна з огляду на наступне.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Згідно з пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.2 ст.3, п.1 та п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань), зокрема, на суму податку на додану вартість, нараховану на вартість отриманих послуг та збільшення валових витрат, є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

З аналізу Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», чинних на час виникнення спірних правовідносин, випливає, що підставою для формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ є наявність у платника податку покупця належно оформлених розрахункових, платіжних та інших документів і податкових накладних, які оформлюється платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Положення вказаних законів пов'язують виникнення права у платника податків права на віднесення сплачених ним сум до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів.

Так, за встановлених судом першої інстанції обставин, фактичним предметом спору у справі, що розглядається є право позивача на формування податкового кредиту та формування валових витрат по вищезазначеними господарськими операціями з ТОВ «Милегрі».

Причиною зменшення позивачу сум податкового кредиту та сум віднесених позивачем до валових витрат стали претензії ДПІ до вищевказаних правочинів, а саме договори між позивачем та ТОВ «Мілегрі», предметом яких є комплекс субпідрядних робіт з антикорозійного захисту та фарбування металоконструкцій портальних кранів та резервуарів, очистки трюмів суден (а.с.22-36).

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції погодився із висновками перевіряючих про безтоварність вказаних операцій, пославшись лише на свідчення гр.-на ОСОБА_2 у кримінальній справі.

Зокрема, дослідивши зібрані у справі докази суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність будь-яких фактичних даних які б спростовували висновки за актом перевірки, а за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, документи, на підставі яких сформовані валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на їх формування. Зазначені позивачем документи ( акти виконаних робіт) мали б силу достатніх доказів тільки у взаємному зв'язку з сукупністю з іншими доказами, при умові, якби позивачем були надані такі докази.

Проте колегія суддів вважає, що вказаний висновок зроблений без дотримання судом першої інстанції вимог ст. 71 КАС України.

Так відповідно до частини другої ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підстав закону , або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне( множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та /або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 ПК України саме на контролюючи органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податку, у тому числі щодо правильності складання та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як було зазначено вище, фактичною підставою для висновку щодо безтоварності спірних операцій слугував протоколу допиту свідка ОСОБА_2, на підставі яких судом першої інстанції зроблено висновок що акти виконаних робіт ним(посадовою особою контрагента позивача) не підписувались, а отже відсутні ознаки реальності вчинення господарських операцій.

Поряд з цим у матеріалах справи містяться акти виконаних робіт (а.с.59-83), які оформлені належним чином, а тому такий висновок суду першої інстанції щодо непідписання їх посадовою особою позивача, за умови відсутності відповідного рішення суду у кримінальній справі є передчасним та неправильним, з огляду на те, що вказане пояснення не може бути допустимим та належним доказом наявності факту не підписання первинних документів за вказаними операціями, оскільки твердження відповідача, з яким погодився суд першої інстанції, стосовного не підписання контрагентом позивача атів виконаних робіт, на підставі яких сформований податковий кредит та валові витрати позивача є об'єктивною стороною злочинів, передбачених КК України, - фіктивним підприємництвом, підроблення документів та їх використання. За таких обставин, встановлення наявності чи відсутності факту фіктивного підприємництва чи підроблення документів є прерогативою органів досудового слідства та встановлюється лише у процесуальний спосіб в рамках кримінальної справи.

В той же час, на відповідний запит суду, щодо наявності відповідного рішення відносно ОСОБА_2. та посадових осіб позивача, ОВС СУ ДПС в Одеській області СВ надано відповідь №2908/11/09-0011, відповідно до якої, такі рішення органом досудового слідства не приймались (а.с. 212, 202-204, 225).

За таких обставин вказаний висновок ДПІ, із яким погодився суд першої інстанції, щодо не підписання контрагентом позивача первинних документів, внаслідок чого спірні господарські операції носять безтоварний характер, не можна вважати правильним.

Натомість отримані судом документи свідчать про реальність вказаних угод.

Так, відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (замовник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони ( замовника). А замовник зобов'язується прийти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст.838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником -як замовник.

Отже, у розглядуваному випадку, для вирішення питання щодо реальності спірних угод необхідно досліджувати як договори позивача з ТОВ «Мілергі», так і угоди позивача (підрядника) із своїми замовниками.

Досліджуючи рух активів позивача у процесі здійснення господарської діяльності, зокрема, спірних господарських операцій судом досліджено угоди та документи про їх виконання між позивачем та наступними замовниками а саме:

-ДП «Іллічівський морський торгівельний порт» договір № 536-0 від 17.07.2008 року;сертифікацію по виконанню робіт, Акти приймання виконаних підрядних робіт № № 536-0/4а, 536-0/5а ( а.с. 158-167);

-ДП «Іллічівський морський торгівельний порт», договір №702-0 від 10.10.2008 року, акти приймання та специфікації виконаних підрядних робіт № № 702-0/1а, 702-0/3а, 702-0/4а, 702-0/5а ( а.с. 168-187);

-ТОВ «Новікь» , договір № 2217с від 27.10.2007 року та доповнення до угоди від 14.10.2008 року, акти приймання та специфікації виконаних робіт №2 від 27.10.2008 року, №3 від 02.02.2009 року (а.с.187-194);

-ТОВ «Ліберті-Шиппінг сервіз ЛТД», договір 2216с від 31.05.2006 року ат акт виконаних робіт №10 від 18.02.2009 року, акти виконаних робіт договору підряду .у якому містяться також печатки капітані судна, на якому виконувались підрядні роботи ( а.с.195-199);

-ТОВ «Портовий виробничо-перевалочний комплекс», договір № 608с від 01.07.2008 року, акти виконаних робіт ( а.с.243-255);

- філія АСК «УКРРІЧФЛОТ» Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту, договір №1602с від 25.11.2008 року, акти виконаних робіт ( а.с.286-291).

Співставлення вказаних видів робіт у зазначених вище документах із видами робіт, які зазначені спірних договорах (а.с.22-36) та відповідних актах виконаних робіт (а.с. 59-83) свідчить про реальність вказаних робіт(послуг) та документальне підтвердження їх послідовного надання підряднику та замовнику.

Наявність платіжних документів (а.с.216-224), відповідно до яких позивач отримав кошти від замовника в іноземній валюті за виконані роботи, у тому числі і за роботи, які виконані субпідрядником - ТОВ «Мілегрі», свідчать про те, що роботи, які зазначені у вказаних документах здійснювались, а відтак, відсутні підстави вважати, про наявність будь-яких доказів, які б прямо свідчили, що вказані роботи не виконанні саме контрагентом позивача.

Окрім того, перевіряючи правосуб'єктність контрагента позивача на момент вчинення зазначених господарських операцій, колегія суддів зазначає, що контрагент, як вбачається із акту перевірки (а.с. 14) мав статус платника ПДВ, а відтак факт порушення контрагентом позивача податкового та іншого законодавства сам по собі не може розцінюватися як підстава для позбавлення позивача права на податковий кредит та валові витрати. Адже поняття «добросовісний платник» у сфері податкових правовідносин не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування.

При цьому, посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі за позовом ПП «Фірма «Асоль»до ДПІ у Київському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення є не коректним, з огляду на відсутність наявності рішення суду щодо визнання статуту та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента недійсними.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статі 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що за умови фактичного придбання платником товарів (робіт, послуг) суми ПДВ у складі їх вартості підлягає включенню до податкового кредиту на підставі належним чином оформлених документів (податкових накладних).

Під час проведення податкової перевірки позивача не було виявлено дефектів змісту та форми поданих позивачем податкових накладних (а.с.38-58).

Також в ході цієї перевірки податковим органом не було встановлено будь-яких обставин, що можуть слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди, як-от - відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення умов для виникнення права на податкову вигоду.

У розглядуваному випадку відносин взаємозалежності позивача з ТОВ «Мілегрі» не встановлено, а ДПІ не доведено, що позивач повинен був знати про правопорушення, допущені його контрагентом.

Урахувавши наведене, колегія суддів вважає, що у податкового органу були відсутні підстави для донарахування позивачу податку на прибуток та податок на додану вартість та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, внаслідок чого, колегія суддів доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ПП «Сітек» і, відповідно, необхідність в їх задоволенні у повному обсязі.

Зазначене суд першої інстанції не враховував та помилково дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також висновки суду не відповідають обставинам справи, тому, керуючись п. 3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

З приводу ухвалу суду від 12.03.2012 року щодо закриття провадження у справі, колегія суддів зазначає, що поновлення порушених прав позивача у даному випадку є вимога про визнання протиправними та скасування спірного податкового повідомлення рішення, а відтак вказана ухвала суду не порушує прав позивача та формально є правильною.

З огляду на викладене апеляційну скаргу в цій частині необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.3 ч.1 ст. 198; п.3, п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Сітек" задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року скасувати.

Ухвали у справі нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної інспекції у Маліновського районі м.Одеси (правонаступник- ДПІ у Маліновському районі м.Одеси Державної податкової служби) від 16 листопада 2011 року № 0005692301, яким ПП «Сітек» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 126935 гривень та застосовано штрафні санкції в розмірі 31734 гривень та від 16 листопада 2011 року № 0005682301, яким ПП «Сітек» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 158669 гривень та застосовані штрафні санкції в розмірі 39667 гривень.

В решті апеляційних вимог відмовити, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року у справі № 2-а-1570/10062/2011 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі - 13 серпня 2012 року

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян