Ухвала суду № 25660675, 08.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2012 року м. Київ К/9991/42669/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Приходько І. В. Суддів: Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р.

у справі № 2а/0270/518/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Фуд»

до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Фуд»(далі -позивач, ТОВ «Інтер-Фуд») звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області (далі -відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення №000222300 від 15.09.2011 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2011 р. на суму 468 104 грн. та податкового повідомлення-рішення №000212300 від 15.09.2011 р. в частині зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість за квітень 2011 р. на суму 52 668 грн.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012р., позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Тульчинському районі Вінницької області №000222300 від 15.09.2011 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за лютий 2011 р. на суму 468 104 грн. та податкове повідомлення-рішення № 000212300 від 15.09.2011р. на суму 52 668 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інтер-Фуд»судові витрати у розмірі 2 146 грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «Інтер-Фуд».

В обґрунтування доводів касаційної скарги касатор посилається на прийняття оскаржуваних судових рішень з неповним встановленням обставин у справі. Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на те, що судами не було прийнято до уваги той факт, що первинні документи були оформлені після складання та підписання сторонами акту приймання-передачі масла від 26.11.2010р. Крім того, скаржник звернув увагу суду на те, що судам попередніх інстанцій не було досліджено у повному обсязі наявність операцій позивача з контрагентами, та не прийнято до уваги, що ТОВ «Інтер-Фуд»та ТОВ «Автобансевіс» є пов'язаними особами. Окрім іншого, касатор заперечував проти стягнення з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунків ДПІ судових витрат в сумі 2 146 грн.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу №27/07-12 від 27.07.2012р. проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ, на підставі п. 20.1.4 ст. 20 та п. 78.1.8 ст. 78 Податкового кодексу України № 2756-VI від 02.12.2010 р. та наказу ДПІ у Тульчинському районі № 494 від 26.07.2011 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інтер Фуд»з питань достовірності нарахування від'ємного значення з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.05.2011 р., відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт №586/23/35438742 від 30.08.2011 р.

На підставі зазначеного акта відповідач 15.09.2011 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення форми В-4 №№ 0000212300, 0000222300, якими визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 53 461 грн., збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 479 971 грн. та 3 грн. штрафної санкції відповідно.

Перевіркою встановлено неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з товариством з обмеженою відповідальністю «БК Морепродукти»(далі -ТОВ «БК Морепродукти») та товариством з обмеженою відповідальністю «Автобансервіс»(далі -ТОВ «Автобансервіс»).

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями, оскаржив їх у адміністративному порядку до ДПІ у Тульчинському районі, ДПА у Вінницькій області та до ДПС України. За результатами розгляду повторної скарги позивача, рішенням ДПС України від 19.01.2012 р. №1235/6/10-2115, скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.09.2011 р. № 0000222300 в частині 2 грн. застосованої штрафної санкції та у відповідній частині рішення ДПА у Вінницькій області від 07.11.2011 р. № 23069/10/25-009, а в іншій частині вказані податкове повідомлення-рішення і рішення ДПА у Вінницькій області, а також податкове повідомлення-рішення від 15.09.2011 р. № 0000212300, залишено без змін.

З метою захисту своїх прав та інтересів позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.09.2011 р. №0000222300 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по ПДВ за лютий 2011р. на суму 468 104 грн. та податкового повідомлення-рішення від 15.09.2011 р. №0000212300 щодо зменшення позивачу від'ємного значення суми ПДВ за квітень 2011 р. у розмірі 52668 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що неповне заповнення товарно-транспортних накладних не може бути безспірним фактом відсутності постачання товару за наявності інших доказів, що підтверджують здійснення господарської операції. Крім того, суди зазначили, що висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим, тому що не було встановлено вини сторін, яка виражається в намірі порушити публічний порядок.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Із аналізу положень статті 7 Закону «Про податок на додану вартість»(далі -Закон № 168/97-ВР) випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон № 168/97-ВР пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Оскільки в ході судового розгляду справи не встановлено, що при укладанні та виконанні договорів між позивачем та ТОВ «БК Морепродукти», ТОВ «Автобансервіс»порушено приписи ст. 203 Цивільного кодексу України, то суди дійшли вірного висновку, що твердження податкового органу про нікчемність/недійсність таких правочинів є безпідставними.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення спірних правочинів, і, за наявності доказів: договорів, документів про їх оплату, тощо встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит, та відсутність підстав для висновку про нікчемність таких договорів (а.с.97-112, 172-247 том 1, а.с.22-32 том 2).

Виникнення зобов'язань у позивача щодо отримання товару підтверджується укладеним між ним та ТОВ «Автобансевіс»договором зберігання від 26.11.2010 р. № 218 Мл-ІФ/ІН, відповідно до якого платник податку прийняв на зберігання масло селянське від ТОВ «Автобансервіс». Фактичне отримання товару позивачем на зберігання підтверджується журналом надходження сировини (том 2, а. с. 29-32). У подальшому масло селянське, яке перебувало на зберіганні у ТОВ «Інтер Фуд»було продано ТОВ «БК Морепродукти»згідно з договорами купівлі-продажу №66/АБ-10 від 30.12.2010 року та № 65/АБ-10 від 29.12.2010 року. Відповідно між ТОВ "Інтер Фуд" та ТОВ "БК Морепродукти" було укладено договір зберігання від 01.01.2011 року №12 Мл-ІФ/ІН.

Вказане спростовує твердження податкового органу про фіктивність цих правочинів, оскільки згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Натомість, судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені цими правочинами, реально настали для обох сторін цих угод.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п. 7.4, п. 7.5 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні торгові операції і необов'язково має бути виробником товару.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав та не довів законності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді: підпис І. О. БухтіяроваПомник суддідя підпис М. І. Костенко оригіналом