Ухвала суду № 25602555, 01.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/22212/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бухтіярова І.О. Муравйов О.В., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Купка І.П., відповідача-1:Звичайної Г.М.,відповідача-2:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.04.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р.

у справі № 2а-6441/10/2170

за позовом Науково-виробничого приватного підприємства «Днепр-2»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні,

Головного управління Державного казначейства України в Херсонській області

про стягнення бюджетного відшкодування,

В С Т А Н О В И В :

Науково-виробниче приватне підприємство «Днепр-2»(надалі позивач, НВПП «Днепр-2») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (надалі -відповідач-1, ДПІ у м. Херсоні), Головного управління Державного казначейства України в Херсонській області (надалі -відповідач-2) про стягнення бюджетного відшкодування.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.04.2011 р. (суддя -К.В. Кравченко), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -С.І. Жук, судді: Ю.В. Яковлев, Д.В. Запорожан) позовні вимоги задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на користь НВПП «Днепр-2»бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2009 року у сумі 141 741,30 грн., за грудень 2009 року у сумі 1 165 674,70 грн., за січень 2010 року у сумі 186 203,30 грн., за лютий 2010 року у сумі 445 534,50 грн., за березень 2010 року у сумі 279 355,00 грн., всього на суму 2 218 508,80 грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача понесені витрати з сплати судового збору у розмір 1 700,00 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума бюджетного відшкодування, яка стягується за цим позовом в розмірі 2 218 508,80 грн., є частиною бюджетного відшкодування, заявленого позивачем до відшкодування на свій банківський рахунок згідно за податковими деклараціями з податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року.

Згідно доводів податкового органу, мотивами відмови у виплаті позивачу спірної суми бюджетного відшкодування є відсутність доказів, які б підтвердили факт надходження до бюджету надмірно сплачених сум податку на додану вартість внаслідок сплати постачальниками позивача відповідних сум податку по всьому ланцюгу поставок до виробника.

Однак, під час проведення податковим органом виїзних позапланових перевірок позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року порушень з боку позивача під час формування податкового кредиту та визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість виявлено не було, про що податковим органом складено відповідні довідки від 27.01.2010 р. №217-013/31006292, від 02.03.2010 р. № 951/23-2/31006992, від 23.03.2010 р. №6/07-013-31006992, від 18.05.2010 р. №12/07-013/31006992.

Відповідно до пункту 1.8 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість») бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені виключно Законом України «Про податок на додану вартість», а саме пунктом 7.7 статті 7 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Враховуючи зміст викладених норм, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності. При цьому за певних обставин може утворюватися ситуація, коли різниця між податковими зобов'язаннями (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) буде від'ємною. Ця різниця за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Судами встановлено, що одним з видів діяльності позивача є експорт зернових культур за межі митної території України, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями податкових декларацій позивача з податку на додану вартість із зазначенням обсягу експортних операцій, що також відображено у вищезгаданих довідках від 27.01.2010 р. №217-013/31006292, від 02.03.2010 р. №951/23-2/31006992, від 23.03.2010 р. №6/07-013-31006992, від 18.05.2010 р. №12/07-013/31006992.

Під час розгляду справи, відповідач не спростував правильність складання позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість, розрахунків належних до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, а також не посилався на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни товарів сум податку на додану вартість, які увійшли до задекларованого позивачем бюджетного відшкодування.

Крім того, податковий орган не виявив будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту та не надав будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували податок на додану вартість до бюджету, або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Більш того, податковий орган у своїх довідках підтвердив той факт, що до відшкодування з бюджету позивачем за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року заявлені суми податку на додану вартість, які не перевищують суми цього податку, фактично сплачені позивачем у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), що підтверджує дотримання позивачем вимог підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Беручи до уваги викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки позивач є експортером зернових культур, поставка яких нерезиденту оподатковується за нульовою ставкою податку на додану вартість, то перевищення сплаченого позивачем податку над отриманим, і як наслідок виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування, є цілком економічно виправданим та узгоджується з таким видом діяльності позивача.

Крім того, підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Зі змісту викладених норм вбачається, що відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У судах попередніх інстанцій, податковий орган не спростував наявність належним чином оформлених податкових накладних, на підставі яких позивачем ним формувався податковий кредит.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту .

Вказана позиція судів узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобовязання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Також, суди обґрунтовано вказали на те, що порядок перевірки податковим органом задекларованого платником податків бюджетного відшкодування передбачений підпунктами 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону.

Відповідно до підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з підпунктом 7.7.6. пункту 7.7 статті 7 орган державного казначейства на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу надає платнику податку, зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підпунктом «в»підпункту 7.7.7 пункту 7.7 статті 7 передбачені дії податкового органу, якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної (документальної) перевірки податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Докази надіслання позивачу податкових-повідомлень рішень про зменшення останньому сум бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року відсутні.

Судами встановлено, що у термін, визначений підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий орган відповідні висновки із зазначенням сум бюджетного відшкодування, які стягуються позивачем у рамках даної справи, до органу державного казначейства не надав, і спірні суми бюджетного відшкодування за листопад, грудень 2009 року, січень, лютий та вересень 2010 року позивачу перераховані не були.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано стягнули з Державного бюджету України на користь НВПП «Днепр-2»бюджетне відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 2 218 508,80 грн.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.04.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 р. у справі № 2а-6441/10/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бухтіярова І.О. (підпис) Муравйов О.В.

Суддя А.М. Лосєв