Рішення № 25589006, 21.06.2012, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 0606/2-45/12

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Матюшенка І.В., Кочетова Л.Г.

при секретарі Крижанівській М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом Приватного підприємства фірма "Олфарм" до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2012 року, -

в с т а н о в и л а :

31 жовтня 2011 року ПП фірма "Олфарм" звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 16803 грн. 13 коп. матеріальних збитків, заподіяних відповідачкою внаслідок розкрадання товарно-матеріальних цінностей. Позивач зазначив, що ОСОБА_1 з 23.06.2007 року проходила стажування в аптеці на посаді фармацевта, а з 13.12.2007 року прийнята на роботу постійно. 12.05.2007 року з нею укладено договір про повну матеріальну відповідальність. 10.08.2008 року була проведена інвентаризація за період роботи з 23.06.2007 року по 10.08.2008 року, за результатами якої виявлена недостача товарно-матеріальних цінностей на суму 7022 грн. 88 коп. ОСОБА_1 визнала факт недостачі, пояснила, що кошти взяла для власних потреб і попросила залишити її на роботі для погашення заподіяних збитків. 19.10.2008 року в аптеці повторно проведено інвентаризацію за період роботи з 10.08.2008 року по 19.10.2008 року, внаслідок якої знову виявлено недостачу на суму 9780 грн. 25 коп. У добровільному порядку ОСОБА_1 відмовилась сплатити кошти, тому позивач просив стягнути з неї 16803 грн. 13 коп. матеріальних збитків.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 19 березня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПП "Олфарм" матеріальні збитки в сумі 16803 грн. 13 коп., та на користь держави 188 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначила, що вона працювала в ПП "Олфарм" на посаді помічника фармацевта, а тому, відповідно до чинного законодавства з нею не могли укласти договір про повну матеріальну відповідальність. Крім того, її не ознайомили з інструкцією про посадові обов'язки, не передали товарно-матеріальні цінності на зберігання, не відібрали пояснення після проведення інвентаризації. Вона не визнає, що її діями спричинена недостача, і ніколи не визнавала, а її підпис на акті інвентаризації свідчить тільки про те, що вона з актом обізнана. Крім того, судом порушено вимоги ч. 3 ст. 233 КЗпП України в частині стягнення коштів поза межами річного строку притягнення до відповідальності.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов про стягнення матеріальних збитків, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідачкою укладено договір про повну матеріальну відповідальність, вона допустила недостачу, погодилася з результатами інвентаризації, а тому повинна сплатити 16803 грн. 13 коп.

Проте, погодитися з такими висновками не можна, виходячи з наступного.

Статтею ст. 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 134, ст. 135-1 КЗпП України, роз'яснень, викладених в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", з послідуючими змінами, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України договір про повну матеріальну відповідальність можна укласти тільки з тими працівниками, які займають посади або виконують роботи, передбачені відповідними нормативно-правовими актами. Перелік таких посад затверджено Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦСПС.

З матеріалів справи вбачається, що 12 травня 2007 року між помічником фармацевта ОСОБА_1 та ПП фірма "Олфарм", укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с. 10 том 1). Проте, станом на 12.05.2007 року відповідачка не працювала в аптеці, оскільки була прийнята на стажування на посаду помічника фармацевта аптеки ПП фірма "Олфарм" тільки з 23.06.2007 року, що підтверджується наказом № 29 від 22.06.2007 року (а.с. 40 том 1). З копії трудової книжки, наданої відповідачкою, вбачається, що ОСОБА_1 з 18.04.2002 року до 15.06.2007 року працювала на різних посадах в Іршанській міській лікарні, а після звільнення з роботи, з 25.06.2007 року по 12.12.2007 року перебувала на обліку у Володарсько-Волинському районному центрі зайнятості, де отримувала допомогу по безробіттю (а.с. 149-150 том 3).

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 пояснила, що договір про повну матеріальну відповідальність вона дійсно підписала 12.05.2007 року, тобто до працевлаштування на ПП фірма "Олфарм", оскільки на цьому наполягав директор фірми.

Отже, станом на 12.05.2007 року ОСОБА_1 не працювала на ПП фірма "Олфарм", а тому з нею не могли укласти договір про повну матеріальну відповідальність. Після прийняття на роботу, договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачкою не укладався.

Крім того, договір від 12.05.2007 року не відповідає Типовому договору, затвердженому постановою Держкомпраці і Секретаріату ВЦСПС № 447\24 від 28.12.1977 року, який має характер нормативного акту, а тому є обов'язковим. Трудове законодавство забороняє укладати договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність у довільній формі.

22.06.2007 року позивачем винесено наказ № 30 про проведення інвентаризації у зв'язку зі зміною матеріально-відповідальної особи (а.с. 41 том 1). Однак, після проведення інвентаризації товарно-матеріальні цінності відповідачці, згідно акту, не передавалися.

Слід зазначити, що позивачем не надано суду доказів і на підтвердження того, що ОСОБА_1 після прийняття на роботу була ознайомлена зі своїми посадовими обов'язками, як містяться в матеріалах справи.

Наказом № 41 від 13.09.2007 року, на підставі договору з Житомирським обласним центром зайнятості від 30.08.2007 року № 06000708301183 та направлення Володарсько-Волинського РЦЗ, ОСОБА_1 знову прийнято на стажування на посаду помічника фармацевта аптеки ПП фірма "Олфарм" з повною матеріальною відповідальністю з 13 вересня 2007 року (а.с. 39 том 1).

У зв'язку з закінченням стажування, наказом № 70 від 12.12.2007 року відповідачку прийнято на посаду фармацевта в аптеку ПП фірма "Олфарм" з повною матеріальною відповідальністю з 13.12.2007 року (а.с. 38 том 1).

Проте, з копії трудової книжки, наданої позивачем вбачається, що вона містить записи які не відповідають вищевказаним наказам (а.с. 36-37 том 1).

Крім того, складені позивачем акти інвентаризації, які були проведені 23.06.2007 року, 10.08.2008 року та 19.10.2008 року не відповідають вимогам Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Мінфіну України № 69 від 11.08.1994 року, з послідуючими змінами, та Додаткам до неї. Також, по результатах інвентаризації у відповідачки не було відібрано пояснення щодо виявленої недостачі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 матеріальних збитків, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 19 березня 2012 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча Судді