Рішення № 25582292, 06.08.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/8803-2012 06.08.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Державного комунального підприємства «Житлоремфонд»

про стягнення заборгованості,

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Гаркавенко С. В., за довіреністю,від відповідача:Брюханова О. І., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго»(далі -позивач, постачальник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного комунального підприємства «Житлоремфонд»(далі -відповідач, споживач) та просило стягнути суму боргу за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690392 від 01.04.2001 у розмірі 122.389,45 грн., з яких 110.539,66 грн. основної заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 7.460,57 грн. та 3 % річних у розмірі 4.389,22 грн., а також просило відшкодувати витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між позивачем та відповідачем договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690392 від 01.04.2001 відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати за надані позивачем послуги, а тому позивач, посилаючись, зокрема на ст.ст. 525, 526 ЦК України, просить стягнути суму боргу та суму нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/8803-2012 та призначено до розгляду на 17.07.2012.

Ухвалами суду від 17.07.2012 та 30.07.2012 розгляд справи відкладався у зв'язку з необхідністю витребувати додаткові докази у сторін.

Позивач у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити з огляду на те, що позивач виставив суму заборгованості у розмірі 110.539,66 грн. відповідно до договору № 1640392, згідно його розрахунку дана сума почала обраховуватись з 01.11.2009 по 01.06.2012, але ДКП «Житлоремфонд»не може її визнати, так як відповідно до рішення № 25 від 11.12.2001 Деснянської районної в м. Києві Ради другої сесії XXIII скликання, створено комунальне підприємство по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району. Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації за № 433 від 29.12.2001 «Про створення комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва, була проведена передача на його баланс житлового і не житлового фонду, що перебував на балансі ДКП «Житлоремфонд»з 01.02.2002. З вказаного періоду основною функцією державного комунального підприємства «Житлоремфонд»є робота по збору боргів минулих років з мешканців - боржників Деснянського району. Таким чином, згідно вищевикладеного стає зрозумілим, що ДКП «Житлоремфонд»з 01.02.2002 не є споживачем послуг наданих АЕК «Київенерго». Відповідач зазначає, що ДКП «Житлоремфонд»неодноразово письмово інформувало позивача про розірвання договору на постачання теплової енергії у гарячій воді, але ніякого позитивного результату дані звернення не знайшли, тому ДКП «Житлоремфонд»було змушене заключити договір доручення від 01.02.2002 з КП «Житлорембудсервіс», згідно якого споживачем послуг позивача з 01.02.2002 було саме КП «Житлорембудсервіс», яке повинно було й розраховуватись за послуги АЕК «Київенерго»згідно договору-доручення. Тому згідно розрахунку позивача сума, яка утворилась з періоду 01.02.2002, повинна бути стягнута з КП «Житлорембудсервіс». Крім того відповідач зазначає, що з розрахунку позивача до позову, заборгованість ДКП «Житлоремфонд»відсутня, борг повністю відноситься до новоствореного підприємства «Житлорембудсервіс», яке відповідно до рішення № 396/6612 від 27.10.2011 Київської міської ради та розпорядження КМДА від 14.06.2012 № 1008 визнано правонаступником усіх майнових прав та обов'язків ДКП «Житлоремфонд».

Відповідач з огляду на викладене у відзиві просив суд зупинити провадження у справі для проведення реорганізації процедури припинення ДКП «Житлоремфонд»шляхом приєднання до КП «Житлорембудсервіс».

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі (ч. 1 ст. 79 ГПК України), і факультативний, необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд, зокрема, у випадку заміни однієї з сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації (п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК України).

Однак, виходячи зі змісту норми ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, необхідною передумовою для застосування такого необов'язкового виду зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають її розглядові по суті заявлених позовних вимог.

Суд приходить до висновку про відсутність обставин, які б перешкоджали розгляду даної справи по суті, тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 06.08.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Київенерго»(далі -позивач, постачальник) та Державним комунальним підприємством «Житлоремфонд»(далі -відповідач, споживач) 01.04.2001 було укладено договір № 690392 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі -Договір).

Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.1), постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки №№ 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними додатку № 1.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача за період 01 листопада 2009 року по 01 червня 2012 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 110.539,66 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 7.460,57 грн. та 3 % річних у розмірі 4.389,22 грн.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як установлено судом, відповідно до звертання-доручення до договору визначення кількості спожитої споживачем теплової енергії здійснюється розрахунковим способом згідно договірних навантажень.

Відповідно до додатку № 2 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями КМДА № 1956 від 03.11.2000, які можуть змінюватись в період дії договору.

Пунктом 9 додатку № 2 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі тепло збуту № 6 за адресою вул. Меліоративна, 11 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 додатку № 2 до договору визначено, що відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Пунктом 4.1 договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 року.

При цьому п. 4.3. договору передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення

Пунктом 4.9 Договору сторони погодили випадки припинення Договору, якими є:

- взаємна згода сторін про його припинення;

- прийняття рішень господарським судом;

- ліквідація однієї зі сторін.

Одночасно пунктом 4.7 Договору чітко визначено, що договір може бути припинено тільки при повній сплаті відповідачем заборгованості.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів регламентовано ст. 188 Господарського кодексу України, якою передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються якщо інше не передбачено законом або договором, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У матеріалах справи відсутні докази розірвання договірних відносин в добровільному чи судовому порядку. Зазначеним спростовується довід відповідача про розірвання Договору № 690392 від 01.04.2001.

Поясненнями позивача, поданим ним розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі даних особових карток (табуляграм), відомостей обліку споживання теплової енергії з 01.11.2009 по 01.06.2012 підтверджується факт поставки відповідачу в цей період теплової енергії вартістю 404.335,54 грн.

Крім того, поясненнями позивача, частково його розрахунком, довідкою про надходження коштів за спожиту теплову енергію підтверджується факт оплати відповідачем спожитої теплової енергії у розмірі 290.828,28 грн.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 690392 від 01.04.2001 в період з 01.11.2009 по 01.06.2012 у відповідача перед позивачем в сумі 110.539,66 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому вимоги про стягнення з відповідача суми боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання зобов'язань за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді, позивач крім стягнення суми основного боргу просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 7.460,57 грн. та 3 % річних у розмірі 4.389,22 грн. за період з 01.11.2009 по 01.06.2012, що вказаний позивачем в розрахунку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Судом установлено, що дії відповідача є порушенням вимог договору, чим спростовуються доводи відповідача про зворотне, а тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом було перевірено розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача суми інфляційні втрати у розмірі 7.460,57 грн. та 3 % річних у розмірі 4.389,22 грн. за період з 01.11.2009 по 01.06.2012.

Зазначений розрахунок визнається судом арифметично вірним, у зв'язку з чим з відповідача підлягають стягненню крім суми основного боргу, інфляційні втрати та 3 % річних в заявленому розмірі.

Доводи відповідача про те, що заборгованість за Договором № 690392 від 01.04.2001 повністю відноситься до новоствореного підприємства «Житлорембудсервіс», яке відповідно до рішення № 396/6612 від 27.10.2011 Київської міської ради та розпорядження КМДА від 14.06.2012 № 1008 визнано правонаступником усіх майнових прав та обов'язків ДКП «Житлоремфонд»визнаються судом необґрунтованими враховуючи той факт, що на час звернення позивача до господарського суду з позовною заявою, немає договору на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Київенерго»та Комунальним підприємством по утриманню житлового фонду «Житлорембудсервіс», а тому, зважаючи на положення статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»в якій зазначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, суд керується умовами договору № 690392, за якими відповідач зобов'язався оплачувати надані позивачем послуги.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, позов визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного комунального підприємства «Житлоремфонд» (02217, м. Київ, вул. Закревського, 15, код ЄДРПОУ 04543683) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) 110.539 (сто десять тисяч п'ятсот тридцять дев'ять) грн. 66 коп. основної заборгованості, 7.460 (сім тисяч чотириста шістдесят) грн. 57 коп. інфляційних втрат, 3 % річних у розмірі 4.389 (чотири тисячі триста вісімдесят дев'ять) грн. 22 коп. та 2.447 (дві тисячі чотириста сорок сім) грн. 79 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.08.2012.

Суддя Ониськів О.М.