Ухвала суду № 25581533, 26.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2012 р. м. Київ К/9991/31801/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е.,

при секретарі: Сачко Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2011 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2012 року

по справі №2а-14996/10/0170/7

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Залів»(надалі -ВАТ «Суднобудівельний завод «Залів»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (надалі -СДПІ по роботі з ВПП в м.Сімферополі АРК)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У листопаді 2010р. позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП в м.Сімферополі АРК від 19.10.2010р. №0002032300/0, №0002042300/0.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.10.2011р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2012р., позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП в м.Сімферополі АРК від 19.10.2010р. №0002032300/0, №0002042300/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40грн.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, Д СДПІ по роботі з ВПП в м.Сімферополі АРК звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове -про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідачем також було заявлено клопотання про здійснення заміни Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцію по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, відповідачем було здійснено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., за результатами якої 11.10.2010р. складено акт №340/23-00/14307251.

В згаданому акті, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся; п.1.32, п.п.5.4.6 п.5.4, п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся.

На підставі зазначеного акта відповідачем 19.10.2010р. були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002032300/0, яким позивачу донараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції; №0002042300/0, яким позивачу донараховане податкове зобов'язання з податку на прибуток та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірні податкові повідомлення -рішення, суди попередніх інстанції цілком правильно та обгрунтовано виходили з наступного.

Податковий орган у акті перевірки вказує на те, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»включило до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у січні 2009р., лютому 2009р. і березні 2009р. суми податку на додану вартість за податковими накладними, які виписані постачальниками у минулих податкових періодах, в наслідок чого зроблений висновок про завищення податкового кредиту за період часу січень-березень 2009р.

Судами встановлено, що позивач у січні, лютому та березні 2009р. включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, які виписані постачальниками у минулих податкових періодах. Фактично податкові накладні були отримані у січні, лютому та березні 2009р., про що свідчить дата реєстрації вхідних документів.

Позивач разом з оплатою придбаних у постачальників товарів (робіт, послуг) сплачував податок на додану вартість.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон №168) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

У п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до положень п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, як це передбачено у п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди , а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вказують суди, відповідач у порядку, передбаченому ст.71 КАС України, не надав доказів того, що позивач не виконав зобов`язання щодо проведення розрахунків за придбаний товар, не сплатив суми податку на додану вартість.

Натомість, в матеріалах справи є висновок експерта №23/11 от 15.09.2011р., відповідно до якого документами первинного бухгалтерського та податкового обліку ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»висновки СДПІ по роботі з ВПП в м.Сімферополі АРК, викладені в акті перевірки №340/23-00/14307251 від 11.10.2010р., щодо донарахування позивачу податку на додану вартість не підтверджуються.

За таких обставин, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що матеріали справи свідчать про наявність у позивача права на податковий кредит по податку на додану вартість за період часу січень-березень 2009р.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0002042300/0 від 19.10.2010р. про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій слід зазначити наступне.

Судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Корабел-Сервіс»були укладені угоди: договір від 18.01.2010р. №01/2010 з додатковими угодами; договір від 24.02.2010р. № 02/2010 з додатковими угодами; договір від 30.04.2010р. №03/2010 (т.1 а.с.142-150).

Відповідно до умов вищевказаних договорів ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»як замовник доручив, а виконавець ТОВ «Корабел-Сервіс»зобов`язався виконати збиральні та зварювальні роботи при виробництві секцій та формуванні на стапелі корпусів суден, що будуються на території замовника. Перелік та строки виготовлення секцій та монтажу на стапелі, додаткові умови виконання робіт встановлюються додатковими угодами до договорів. Вартість робіт, які виконуються виконавцем, визначається за ціною, обумовленою в кожній додатковій угоді.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем документи свідчать про придбання позивачем робіт (послуг) у ТОВ «Корабел-Сервіс», зокрема, надано акти виконаних робіт згідно з договорами №01/2010 від 18.01.2010р., №02/2010 від 24.02.2010р., №03/2010 від 30.04.2010р. На підставі наданих позивачем актів виконаних робіт ТОВ «Корабел-Сервіс»виконані збирально-зварювальні роботи у кількості 34504,4 н/годин на загальну суму 1967741,04 грн., у тому числі податок на додану вартість 327956,84 грн.

Також позивачем були надано податкові накладні, виписані ТОВ «Корабел-Сервіс», на загальну суму 1967741,04грн., у тому числі податок на додану вартість 327956,84 грн., а також платіжні доручення за період з 01.01.2009р. по 30.06.2010р., згідно з якими позивач сплатив ТОВ «Корабел-Сервіс»за виконані роботи 1862072,04грн., у тому числі податок на додану вартість 310344,84грн.

Крім цього, факт взаємовідносин позивача з ТОВ «Корабел-Сервіс» також підтверджується висновком судово-економічної експертизи №23/11 від 15.09.2011р., згідно з яким господарські операції щодо виконання договорів №01/2010 від 18.01.2010р., №02/2010 від 24.02.2010р. та №03/2010 від 30.04.2010р. підтверджуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 до складу валових витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не встановлено та не надано доказів порушення при оформленні податкових накладних та актів прийму передачі виписаних контрагентом позивача.

Тому, на підставі зазначених вище документів, висновків судової економічної експертизи, суди обгрунтовано висновку про реальність господарських операцій, проведених позивачем, які були підставою для формування валових витрат.

При цьому посилання відповідача, в обґрунтування встановленого порушення, в акті на те, що у періоді, який перевіряється, контрагент позивача мав стосунки з підприємствами ПП «Мірам-М»та ПП «Антарес М», в ході перевірки яких не було встановлено факту виконання робот (послуг) для ТОВ «Корабел-Сервіс»не може бути підставою для висновків про відсутність реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Корабел-Сервіс», оскільки діючим законодавствам не встановлений обов'язок покупця при придбанні у належного продавця товару (послуг) здійснювати перевірку взаємовідносин такого продавця з його контрагентами, а саме перевіряти наявність їх державної реєстрації, наявність (дійсність) свідоцтва платника ПДВ, перевіряти наявність основних фондів та інше.

Під час проведення перевірки податковим органом також було зазначено, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» до складу валових витрат необґрунтовано були віднесені витрати по страхуванню фінансових (комерційних) ризиків за договорами продажу векселів.

Перелік витрат, які включаються підприємством до складу валових витрат відповідно до п.п.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить окремо витрати на страхування фінансових ризиків. Найближчим до цього виду страхування є страхування комерційних ризиків. Однак, Законом України «Про страхування»страхування комерційних ризиків не визначено як вид страхування, на який видається ліцензія.

Також в акті перевірки вказано, що позивач мав право відносити страхові платежі до суми валових витрат тільки у випадку отримання від контрагента повної суми заборгованості за векселі або при настанні страхового випадку.

Як вбачається із матеріалів справи, у періоді з 01.01.2009р. по 30.06.2010р. позивач здійснював операції продажу векселів відповідно наступних договорів купівлі-продажу:

- договір купівлі-продажу векселів від 26.12.2008р. №Б-490/1, укладений між ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»(Продавець) та ЗАТ «Росава»(Покупець), представлене ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»(Повірений). Згідно з цім договором Продавець продає, а Покупець придбає простий вексель АА 1077118, векселедавець ТОВ «Агрібізнес»;

- договір купівлі-продажу векселів від 26.07.2009р. №Б-09-436/1, укладений між ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»(Продавець) та ТОВ «Агрібізнес»(Покупець), представлене ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»(Повірений). Згідно з цім договором Продавець продає, а Покупець придбає прості векселі з наступними характеристиками: вексель АА 11834161, векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль»і вексель АА 11834162, векселедавець - ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль».

Позивачем укладені наступні договори страхування фінансових (комерційних) ризиків: договір №311-08-1041-30 від 21.09.2009р. з АКС «Омега»та Договір №311-08-1206-30 від 22.03.2010р. з АКС «Омега», згідно з якими АКС «Омега»(Страховик) бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»(Страхувальнику), а Страхувальник зобов`язується сплатити страховий платіж у визначений термін та виконати умови цих Договорів (т.1 а.с.154-168).

У виконання п.5.1 договору №311-08-1041-30 від 21.09.2009р. позивач сплатив АКС «Омега»страховий платіж (платіжні доручення №4932 від 29.09.2009р., №1205 від 31.03.2010р., №1206 від 31.03.2010р.) і у виконання п.п.5.1.1 договору №311-08-1206-30 від 22.03.2010р. позивач сплатив АКС «Омега»страховий платіж у розмірі 4300000,00грн. (платіжне доручення №1204 від 31.03.2010р.). Про дані факти свідчать виписки з банку.

При цьому суд не може погодитися з викладеними в акті перевірки висновками щодо необґрунтованості віднесення позивачем до складу валових витрат витрати по страхуванню фінансових (комерційних) ризиків за договорами продажу векселів з огляду на наступне.

Як встановлено судами, ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Омега», з якою позивачем було укладено договори страхування фінансових (комерційних) ризиків №311-08-1041-30 від 21.09.2009р. та №311-08-1206-30 від 22.03.2010р., має ліцензію №299852 від 26.03.2007р. (безстрокова), яка видана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні на страхування фінансових ризиків (т.2 а.с.9).

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Регулярність фінансової діяльності позивача з операцій купівлі-продажу цінних паперів підтверджується даними бухгалтерського обліку підприємства, про що окремо зазначається в висновках судово-економічної експертизи від 15.09.2011р.

Таким чином, операції позивача з векселями мають всі передбачені законом ознаки господарської діяльності.

Згідно із п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги відсутність у діючому законодавстві чіткого визначення змісту поняття «інші ризики», суди дійшли правильного висновку, що витрати на страхування фінансових ризиків можуть бути віднесені підприємством до складу валових витрат відповідно з п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

Згідно із п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов`язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року.

Позивачем віднесено до складу валових витрат та відображено у рядку 04.12 «Сума витрат зі страхування»Декларації на прибуток за 9 місяців (у т.ч. за 3 квартал 2009р.).

Сума витрат за договорами страхування фінансових (комерційних) ризиків, яка підлягає включенню до складу валових витрат позивача та відображенню у рядку 04.12 Декларації про прибуток підприємства.

Твердження відповідача про те, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів»мало право відносити страхові платежі до суми валових витрат тільки у випадку отримання від контрагента повної суми заборгованості за векселі або при настанні страхового випадку, судом до уваги не приймається, оскільки така умова діючим законодавством не передбачена.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги наявність доказів укладення позивачем договорів купівлі-продажу векселів, договорів страхування фінансових (комерційних) ризиків, проведення розрахунків платником податків по вищевказаним договорам, суди дійшли обгрунтовано висновку, що позивачем до складу валових витрат правомірно віднесені витрати із страхування фінансових (комерційних) ризиків.

Під час проведення перевірки податковим органом також було зазначено, що ВАТ «Суднобудівний завод «Залів» у рядку 05.2 «Коригування валових витрат у разі самостійно виявлених помилок, неврахованих в минулих податкових періодах та виявлених у звітному податковому періоді»Декларації про прибуток відображені валові витрати за користування кредитними коштами у спірному розмірі, які віднесені підприємством у 2009р. як витрати, не пов`язані з господарською діяльністю. Підприємством в періоді, що перевірявся, використовувались кредитні кошти по кредитному договору від 11.02.2009р. №1286м-09. Також підприємством здійснювались операції купівлі-продажу векселів, по яким отриманий від`ємний результат. Операції з купівлі-продажу векселів, на думку відповідача, не відносяться до основної діяльності ВАТ «Суднобудівний завод «Залів». Таким чином, перевіркою встановлено, що кредитні кошти фактично були використані на придбання векселів, тобто не встановлений зв`язок понесених витрат по сплаті відсотків за кредит з власною господарською діяльністю, що призвело до завищення валових витрат.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (Позичальник) та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»(Банк) був укладений договір мультівалютної кредитної лінії від 11.02.2009р. №1286м-09 (т.1 а.с.171-180).

Згідно з п. 4.1 Договору цільовим використанням кредитних коштів є поповнення обігових коштів, у тому числі придбання цінних паперів українських підприємств.

Позивачем для придбання цінних паперів використовувались кредитні кошти, отримані за договором №1286м-09 від 11.02.2009р. Так, між позивачем (Покупець), представленим ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»(Повірений), діючим на підставі договору доручення на купівлю векселів №Б-09-79 від 12.02.2009р. (т.1 а.с.151-152) і ліцензії АВ №362197 від 23.08.2007р., і ТОВ «Хімреактив»(Продавець) був укладений Договір купівлі-продажу векселів №Б-090-79/1 від 12.02.2009р., згідно з яким Продавець продає, а Покупець придбає прості векселі з наступними характеристиками: вексель АА 1079528, складений 19.03.2008р., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»; вексель АА 1079530, складений 19.03.2008р., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»; вексель АА 1079865, складений 19.03.2008р., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»; вексель АА 1079866, складений 19.03.2008р., векселедавець ТОВ «Восток-Руда»; вексель АА 1834141, складений 19.12.2008р., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль»; вексель АА 1834160, складений 19.12.2008р., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль»; вексель АА 1834161, складений 19.12.2008р., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль»; вексель АА 1834162, складений 19.12.2008р., векселедавець ЗАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль».

Договірна вартість продажу векселів передбачена у п.2.1 Договору № Б-090-79/1 від 12.02.2009р.

Позивачем були надані виписки банку, згідно з якими оплата за придбані векселі була проведена у повному обсязі наступними платіжними дорученнями:№644 від 12.02.2009р.; № 665 від 13.02.2009р.; № 1385 від 30.03.2009р.; № 1562 від 10.04.2009р.; №1973 від 30.04.2009р.; № 1974 від 30.04.2009р.; № 1973 від 30.04.2009р.; № 1975 від 30.04.2009р.; № 1976 від 30.04.2009р.; № 1977 від 30.04.2009р.; № 1978 від 30.04.2009р.; №1980 від 30.04.2009р.; № 1981 від 30.04.2009р.; б/н від 21.05.2009р.

Порядок оподаткування операцій з цінними паперами встановлений п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із п.п. 7.6.1 п. 7.6 ст. 7 вищевказаного Закону платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також дериватівів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуженню) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від`ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від`ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цім підпунктом, беруть участь у визначенні об`єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Позивачем були надані виписки банка за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р., згідно з якими фактично сплачено відсотків за використання кредитних коштів за договором від 11.02.2009р. №1286м-09.

У 2009р. суми відсотків за використання кредитних коштів не були відображені позивачем у складі валових витрат Декларації на прибуток.

В Декларації за 1 квартал 2010р. та 1 півріччя 2010р. позивачем було зроблено виправлення та сума відсотків відображена у рядку 05.2 «Самостійно виправлені помилки за результатами минулих податкових періодів».

Відповідно до п. 2.1 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003р. № 143 якщо платником самостійно виявлено помилки, що містяться у раніше поданій ним декларації, то відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181 (з урахуванням строків давності) такий платник має право надати уточнюючий розрахунок.

Суди вірно не погодились з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, що не встановлений зв`язок понесених затрат з господарською діяльністю підприємства, тому що операції з купівлі-продажу цінних паперів (векселів) не відносяться до основної діяльності позивача з огляду на наступне.

Згідно із п.п. 5.5.1 п. 5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов`язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов`язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як вже наголошувалось вище, згідно із п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Із цього визначення господарської діяльності однозначно випливає, що однією із умов визнання будь-якої діяльності особи господарською є спрямованість такої діяльності на отримання доходу, але не прибутку.

Правомірність віднесення позивачем відсотків за використання кредитних коштів до складу валових витрат також підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 15.09.2011р. № 23/11.

З урахуванням зазначеного можна зробити висновок, що не відповідають нормам податкового законодавства викладені відповідачем в акті перевірки, на підставі якого складено спірне податкове повідомлення-рішення №0002042300/0, висновки про те, що позивачем завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у періоді, що перевірявся.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Отже, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим її процесуальним правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцію по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді:

____ М.І. Костенко

____ С.Е. Острович

Суддя Н.Є. Маринчак