Ухвала суду № 25573568, 02.08.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2012 р. Справа № 69013/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючої судді Хобор Р.Б.

суддів: Клюби В.В., Гулида Р.М.,

з участю секретаря судового засідання Дембіцької Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року по справі № 2а/0370/3334/11 за позовом ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь - зерно - продукт" звернулося з адміністративним позовом до Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 14 листопада 2011 року №0000362301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Ківерцівською МДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01 липня 2011 року по 31 липня 2011 року, про що складено акт №636/2301/31496816 від 10 жовтня 2011 року. Позивач подав заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду якого Ківерцівською МДПІ проведено нову позапланову виїзну перевірку з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01 липня 2011 року по 31 липня 2011 року, про що складено акт №709/2301/31496816 від 04 листопада 2011 року. Перевіркою встановлено порушення ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000362301, яким ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 518908,50 грн., у тому числі за основним платежем 345939,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 172969,50 грн.

В акті перевірки №709/2301/31496816 від 04.11.2011 року податковим органом відображено висновок про нікчемність господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авантрейд" та ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" на підставі того, що в товарно - транспортних накладних на поставку товару не зазначено повних даних про одержувача вантажу. Такий висновок податкового органу позивач вважає безпідставним, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Позивач вказує, що 08 липня 2011 року між ТзОВ "Авантрейд" (постачальник) та ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 0807-01, згідно з яким постачальник зобов'язувався передати покупцю нафтопродукти. На виконання договору ТзОВ "Авантрейд" передало у власність позивача нафтопродукти на суму 2051235,30коп., що підтверджується видатковими та податковими накладними, товарно - транспортними накладними за період з 08 липня 2011 року по 31 липня 2011 року, сертифікатами якості палива, лімітно - забірними відомостями. За поставлений товар ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" провело розрахунки на суму 2075635грн. 96коп.

Відтак, висновки Ківерцівської МДПІ про нікчемність правочину, укладеного ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" з ТзОВ "Авантрейд", є незаконними, податковий кредит з податку на додану вартість по господарській операції позивача з ТзОВ "Авантрейд" сформовано правомірно.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції від 14 листопада 2011 року № 0000362301.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач придбавши в контрагента товарно - матеріальні цінності та послуги, сплативши їх вартість, на підставі отриманих податкових накладних, відніс до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів зазначені в них суми ПДВ з дотриманням приписів Податкового кодексу. Обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуавного податкового повідомлення рішення знаходяться поза межами вимог ст.198 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит. ПК України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податковго законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач по справі Ківерцівська МДПІ прийшла до безпідставного висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ "Авантрейд" на сум 345939,00 грн. та безпідставно визначила позивачу податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 518908,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач - Ківерцівська МДПІ подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що постанова суду першої інстанції винесена судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права.

Крім того, покликається на те, що за результатами перевірки ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" встановлено порушення порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість в липні 2011 року при придбанні нафтопродуктів у ТзОВ "Авантрейд". В бухгалтерському обліку позивача проведено придбання товарно - матеріальних цінностей на підставі видаткових та податкових накладних на загальну суму 2051235,30коп., у тому числі ПДВ 341872,55коп. Для перевірки позивачем було надано видаткові, податкові накладні, журнал обліку доручень на отримання товарно - матеріальних цінностей, сертифікати якості дизпалива (паспорта), товаро - транспортні накладні на транспортування нафтопродуктів. Розрахунки між сторонами проведені на суму 2051235,30коп., податок на додану вартість в сумі 341872,55коп. по даних господарських операціях включений до податкового кредиту в реєстр отриманих податкових накладних за липень 2011 року та в декларацію по податку на додану вартість за липень 2011 року.

Перевіркою встановлено, що відповідно до товаро - транспортних накладних транспортування нафтопродуктів здійснювалося фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 на замовлення ТзОВ "Авантрейд". Проте надані для перевірки товаро - транспортні накладні заповнені з порушеннями, зокрема, в них не зазначено дати і часу виїзду підприємства - вантажовідправника, дати і часу прибуття до вантажоодержувача, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка одержала вантаж, дати і часу виїзду вантажоодержувача, номеру подорожнього листа та вид перевезень. В зв'язку з цим, Ківерцівською МДПІ зроблено висновок, що в ході проведення перевірки згідно з наявними документами не встановлено факту одержання вантажу ТзОВ "Волинь - зерно - продукт", а тому угода, укладена між позивачем та ТзОВ "Авантрейд", не створює правових наслідків, є нікчемною і позивач не має права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по операціях з придбання дизпалива у ТзОВ "Авантрейд".

Також, відповідач вважає, що податкові повідомлення рішення прийняті у відповідності до вимог податкового законодавства, а тому просить апеляційну скаргу задоволити та прийняти нове рішення, відповідно до якого у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача по справі, учасників процесу, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Ківерцівською МДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01 липня 2011 року по 31 липня 2011 року, про що складено акт №636/2301/31496816 від 10 жовтня 2011 року. Позивачем було подано до податкової інспекції заперечення №268 від 14.10.2011 року на даний акт перевірки, за наслідками розгляду яких Ківерцівською МДПІ проведена нова позапланова виїзна перевірка ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" з питань достовірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за вищевказаний період, про що складено акт №709/2301/31496816 від 04 листопада 2011 року, який містить такі ж висновки, що й попередній акт.

Перевіркою встановлено, що позивачем укладено договір поставки нафтопродуктів № 0807-01 від 08 липня 2011 року з ТзОВ "Авантрейд", на підставі якого протягом липня 2011 року товариством отримано нафтопродуктів на загальну суму 2051235,30 грн., у тому числі ПДВ 341872,55 грн. За такими операціями ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" включено до податкового кредиту за липень 2011 року ПДВ у загальній сумі 341872,55 грн. згідно з податковими накладними, виписаними ТзОВ "Авантрейд", та відображено у декларації з податку на додану вартість за цей період. Для перевірки позивачем були надані такі документи: видаткові та податкові накладні, доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, сертифікати якості дизпалива, товаро - транспортні накладні, платіжні доручення про проведення розрахунків між сторонами; такі господарські операції відображені у журналах - ордерах відповідних рахунків бухгалтерського обліку.

Разом з тим, перевіркою зроблено висновок про те, що правочин між ТзОВ "Авантрейд" та ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" є нікчемним. Так як, на думку Ківерцівської МДПІ, не встановлено факту одержання товару ТзОВ "Волинь - зерно - продукт", а отже, операції із придбання дизпалива не мали реального товарного характеру, підприємством перераховувалися кошти та оформлялися документи з метою заниження об'єкту оподаткування.

В акті перевірки №709/2301/31496816 від 04.11.2011 року зазначено про порушення позивачем підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 345939грн. 00коп. за липень 2011 року.

На підставі акту перевірки №709/2301/31496816 від 04.11.2011 року Ківерцівською МДПІ 14.11.2011 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000362301, яким ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 518908,50 грн., в тому числі за основним платежем 345939,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 172969,50 грн.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу безпідставності доводів податкового органу про нікчемність договору, що укладений позивачем із зазначеним вище контрагентом, виходячи з наступного.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, органи державної податкової служби можуть звертатися до судів з позовами на підставі частини 1 статті 208 Господарського кодексу України про стягнення в доход держави коштів, що отримані за правочинами, які здійснені з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, покликаючись на їх нікчемність. Висновок суду щодо нікчемності правочину має бути викладений в мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність наміру на укладення (здійснення) договору з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства в обох сторін.

Якщо існування такої мети не доведене і відсутні підстави вважати угоду нікчемною, то відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" та ТзОВ "Авантрейд" укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено того, що правочин, укладений позивачем та його контрагентом, є таким, що порушує публічний порядок, або був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто є нікчемними.

Також судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово - господарськими результатами виконання зазначених угод.

Таким чином, відповідачем не доведено факту нікчемності чи фіктивності договору поставки, який укладався між ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" та ТзОВ "Авантрейд".

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу про завищення позивачем розміру податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість та визначення позивачу у зв'язку з цим сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Питання визначення платників податків, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств з 01 січня 2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період, що перевірявся було надано договір поставки, податкові накладні, видаткові накладні, договір купівлі - продажу, виписки з банківських рахунків, акти прийняття виконаних робіт, товарно - транспортні накладні, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Таким чином апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що договір поставки між ТзОВ "Волинь - зерно - продукт" та ТзОВ "Авантрейд" і здійснені на його виконання господарські операції носили реальний товарний характер. Товари, що поставлені за цим договором, належним чином обліковувались та оприбутковувались позивачем за місцем їх зберігання та реалізації.

Фактичне отримання таких товарів та послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які відповідають вимогам, які встановлені для первинних документів Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" достовірність яких у ході документальної перевірки не спростована.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, про підставність включення позивачем суми податку на додану вартість по господарських операціях з ТзОВ "Авантрейд" до складу податкового кредиту за липень 20111 року.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, податкове повідомлення - рішення № 0000362301 від 14 листопада 2011 року не ґрунтується на нормах права, внаслідок чого його слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Ківерцівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2012 року по справі № 2а/0370/3334/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча - суддя Хобор Р.Б.

суддя Клюба В.В.

суддя Гулид Р.М.