Ухвала суду № 25561455, 02.08.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кравцова Н.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2012 року справа №2а/1270/2360/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Попова В.В. та Ястребової Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у справі № 2а/1270/2360/2012 за позовом фізичної_особи-підприємця ОСОБА_1 Державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2012 року № 0000021710, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 483873,91 грн, з яких 433733,33 грн - за основним платежем та 50140,58 грн за штрафними санкціями.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року позовні вимоги задоволені, оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним і скасовано.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачем безпідставно до складу податкового кредиту за січень-липень 2011 року включено операції по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція» та ТОВ «Дельфа Інг», що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 433733,33 грн.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» за період з 01.01.2011 по 30.09.2011», за результатами якої складено акт № 03182/1710/НОМЕР_1 від 23.12.2011 (т. 1 а.с. 15-39).

Висновками акту перевірки встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено позивачем податковий кредит з ПДВ по операції з придбання послуг на суму ПДВ 433733,33 грн., у тому числі за січень 2011 року - 42158,33 грн., за лютий 2011 - 18175,00 грн., за березень 2011 року - 37566,67 грн., за квітень 2011 року - 71725,00 грн., за травень 2011 року - 63550,00 грн., за червень 2011 року - 100863,83 грн., за липень 2011 року - 99694,50 грн..

Такі висновки акту перевірки ґрунтуються на відсутності факту реального вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» у січні-липні 2011 року та завищення податкового кредиту, у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки по вказаним контрагентам.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 10.01.2012 № 0000021710 про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем - 433733,33 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 50140,58 грн. (т. № 1 а.с. 13).

Пунктом 14.1.181 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 цієї ж статті визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з положеннями п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг). До складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні. При цьому для віднесення відповідних сум податків, сплачених у ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Податковим Кодексом України не передбачено як умову сплату цих сум до бюджету. Статтею 201 ПК України передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність і негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано до ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську податкові декларації з податку на додану вартість за січень-липень 2011 року з реєстром отриманих та виданих податкових накладаних, якими визначено суму податкового кредиту (рядок № 17), до складу якої входить суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» у січні-липні 2011 року (Т. 1 а.с. 79-269, Т. 2 а.с. 1-38).

Згідно додатку № 5 до декларацій за січень-липень 2011 року позивачем у розділі ІІ «Податковий кредит» заначено операції з придбання товару (отримання послуг) з податком на додану вартість, які надають право на формування податкового кредиту, зокрема, по контрагентам за інд код. 36917523, 37288372, 37156804.

Контрагентами, які визначені у декларації за вказаними кодом за ЄДРПОУ є ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

Судом першої інстанції вірно зазначено, що під час розгляду справи позивачем було надано суду первинні документи, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по деклараціях за січень-липень 2011 року по контрагентам ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

1. Так, 01.04.2011 між позивачем (Замовник) та ПП «Інтенція» (Виконавець) було укладено договір № 01/04 про надання транспортно-експедиційних послуг (т. № 2 а.с. 39).

На підтвердження виконання договору між сторонами були укладені акти приймання виконаних робіт (наданих послуг) (Т. 2 а.с. 40, 42, 44, 46, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 62, 64, 72, 78, 86, 104, 118, 126).

На підтвердження факту отримання послуг від ПП «Інтенція» (Виконавець) позивачем отримано податкові накладані (Т. 2 а.с. 41, 43, 45, 47, 49, 51, 53, 55, 57, 59, 61, 63, 65, 73, 79, 87, 105, 119, 127).

На підтвердження фактичного надання позивачем послуг ПП «Інтенція» додані товаро-транспортні накладні ( Т. 2 а.с. 66-71, 74-77,80-85,88-103,106-117,120-125,128-132).

2. 04.07.2011 між ФОП Литвиновим І.О. (Експедитор) та ТОВ «Дельфа Інг» (Перевізник) укладено договір № 040711 на перевезення груза автомобільним транспортом (т. № 2 а.с. 133).

На підтвердження факту отримання послуг по договору, позивачем було отримано податкову накладану від 08.07.2011 № 25 (Т. 1 а.с. 134), рахунок-фатуру № 119 від 08.07.2011, акт надання послуг від 08.07.2011 № 114 та товаро-транспортна накладана (т. № 2 а.с. 135-137).

3. 01.11.2010 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Оріал» (Виконавець) було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг № 02/11-10 (т. № 2 а.с. 138).

На підтвердження виконання договору між сторонами були укладені акти приймання виконаних робіт (наданих послуг) (т. № 2 а.с. 139, 147, 154, 159, 164, 171, 178, 185, 193, 200, 207, 214, 221, 228).

На підтвердження факту отримання послуг від ТОВ «Оріал» (Виконавець) позивачем отримано податкові накладані (т. № 2 а.с. 141, 148, 155, 160, 165, 172, 179, 186, 194, 201, 208, 215, 222, 229, 230).

На підтвердження фактичного надання позивачем послуг ТОВ «Оріал» додані товаро-транспортні накладні ( т. № 2 а.с. 142-146, 149-153, 156-158, 161-163, 166-170, 173-177, 180-185, 187-192, 195-199, 202-206, 209-213, 216-220, 224-227, 231-236).

Факт сплати позивачем податку на додану вартість у ціні отриманих прослуг від ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» підтверджено платіжними дорученнями ( т. № 2 а.с. 237-268, т. № 3 а.с. 1-77), що відповідачем не заперечується.

Не є спірною і та обставина, що на момент здійснення відповідних господарських операцій контрагенти позивача ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали відповідне свідоцтво платника ПДВ.

Таким чином, на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція», останні були зареєстровані платниками ПДВ, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам у січні-липні 2011 року з зазначеними контрагентами.

Суд першої інстанції правильно зазначив про безпідставне неврахування податковим органом, що порядок формування податкового кредиту регламентований нормами Податкового кодексу України, якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за січень-липень 2011 року по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

Також суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги посилання відповідача про завищення позивачем податкового кредиту у січні-липні 2011 року по господарським операціям з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» у зв'язку з неможливістю проведення зустрічних перевірок вказаних підприємств, оскільки норми Податкового кодексу України не передбачають дану підставу для зменшення податкового кредиту платнику податків (позивачу).

Таким чином, виходячи із системного аналізу норм Закону вбачається, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді зменшення податкового кредиту за відповідний період у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робіт, послуг).

З урахуванням документів, які були надані позивачем під час судового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правові наслідки за вищенаведеними договорами настали, позивачем та його контрагентом виконані договорні обов'язки, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту за січень-липень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

Щодо посилання відповідача на те, що угоди, укладені між позивачем та ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція» є нікчемними та не мають на меті реальних наслідків, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За змістом ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, відповідно викладеного, для визнання правочину нікчемним з підстав порушення публічного порядку, суду слід встановити обставини, які б свідчили про наявність умислу у сторін при укладанні такої угоди на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та водночас суперечить моральним засадам суспільства.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для твердження податкового органу щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та вищезазначеними контрагентами є висновок такого про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на додану вартість та, таким чином, несплати податкових зобов'язань у повному об'ємі, внаслідок безтоварного характеру проведених операцій.

Дійсно факт ухилення суб'єктом господарювання від сплати власних податкових зобов'язань може бути підставою для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, однак, для встановлення даного факту він має бути підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема, податковими вимогами, надісланими сторонам угоди, у зв'язку з несплатою ними сум податкових зобов'язань, а також вирок суду з кримінальної справи про засудження осіб за ухилення від сплати податків або здійснення фіктичної підприємницької діяльності.

Несплата податків є порушенням чинного податкового законодавства, однак, несплата податків однією із сторін за договором, чи сплата не в повному обсязі не є беззаперечним підтвердженням наявності у позивача при укладанні та виконанні спірної угоди мети на ухилення від сплати податків.

Частиною 4 ст. 70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до змісту ч. 1, 4 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства має бути доведеним умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків тощо.

Натомість відповідачем не надано суду жодних доказів, що б підтверджували факт ухилення позивачем чи його контрагентами від сплати податкових зобов'язань, про що вірно в постанові зазначено судом першої інстанції.

Також відповідачем в порушення вимог статті 71 КАС України як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти прозову, не надано суду доказів, що контрагенти позивача не надавали останньому послуг, які були предметом договорів між ними та зазначені в актах прийому виконаних робіт. Всі доводи відповідача про відсутність реального виконання договорів носять характер припущень.

Колегія суддів зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обов'язку позивача по сплаті податків, зборів та інших обов'язкових платежів, приховування чи заниження об'єктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій за договорами із вказаними вище контрагентами, у відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме цей договір порушує публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Крім того, законодавством України передбачено персональну відповідальність платника податків за порушення, допущенні при веденні податкового обліку. У разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для притягнення до відповідальності платника податків який має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Отже, за загальним правилом несплата ПДВ контрагентами покупця сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або збільшення податкового зобов'язання покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). Крім того, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Колегія суддів також вважає необхідним зазначити, що можливе порушення норм Податкового Кодексу України контрагентами позивача породжує негативні наслідки саме для цих підприємств і не може впливати на право позивача на формування податкового кредиту, оскільки останній виконав усі передбаченні законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливе неналежне ведення податкового обліку та порушення податкового законодавства ТОВ «Оріал», ТОВ «Дельфа Інг», ПП «Інтенція».

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку позивачем відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Відповідач підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення зазначив пп. 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового Кодексу України, згідно якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Аналогічні вимоги містяться в підпункті «б» пункту 2.1 розділу ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за N 1440/18735.

Оскільки дані перевірки результатів діяльності позивача, викладені в акті перевірки не свідчать про завищення сум податкового кредиту за січень-липень 2011 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість за вказаний період, а тому правильно визнав оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасував його.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтованою, апеляційна скарга позивача, не грунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року у справі № 2а/1270/2360/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам. які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів після набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: В.В.Попов

Л.В. Ястребова