Ухвала суду № 25559670, 02.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2012 р.Справа № 2а-16412/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Любчич Л.В.

при секретарі Букар Х.М.

за участю:

представника позивача -Гусарова В.В.

представника відповідача -Служавий Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2012р. по справі № 2а-16412/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю RANSOIL»

до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ L», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому після уточнення позовних вимог проси скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ Харківської області № 0010192340 від 18.11.11 р. про збільшення зобов'язання по ПДВ в сумі 131012,75 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 32753,19 грн., від 29.12.11 р. № 0010532340 про збільшення зобов'язання по ПДВ в сумі 692270,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 167341,25 грн., № 0010542340 про зменшення від'ємного значення ПДВ за 6 місяців 2011 р. по декларації від 29.12.11 р. на 15708,0 грн., № 0010552340 про збільшення зобов'язання по податку на прибуток на 650185,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 129303,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.12 р. по справі № 2а-16412/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач, Харківська ОДПІ Харківської області Державної податкової служби, не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.12 р. по справі № 2-а-16412/11/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав, але його представник в судовому засіданні наполягав на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0010192340 від 18.11.11 р. про збільшення зобов'язання по ПДВ в сумі 131012,75 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 32753,19 грн. є акт № 2412/234/23465954 від 31.10.11 р. невиїзної документальної позапланової перевірки підприємства позивача з питань правильності обчислення та нарахування ПДВ за липень 2011 р. по операціям з ТОВ «Промспец Консалтинг», в якому зафіксовані факти порушення платником податків вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, які призвели до заниження ПДВ у липні 2011 р. на загальну суму 131012,75 грн.

За твердженнями перевіряючих виявлені порушення обумовлені відсутністю у підприємства документів, що свідчать про транспортування та оплату товарів, а тому був зроблений висновок, що ці операції не були пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Задовольняючи позов в цій частині вимог, суд першої інстанції дослідив укладений позивачем з ТОВ «Промспец Консалтинг»договір купівлі-продажу № 20/10-3 від 20.10.10 р., предметом якого є поставка будівельних матеріалів у кількості та за ціною згідно рахункам-фактурам, з урахуванням ПДВ, умови поставки узгоджені шляхом самовивозу (а.с. 40. т. 1). На виконання вказаного договору продавцем були видані на оплату за товар рахунки-фактури, при поставці товару оформлені видаткові та податкові накладні, в яких визначений товар -щебінь, відсів щебеню, дизпаливо. Оплата за поставлений товар була проведена у безготівковій формі, що підтверджено копіями платіжних доручень з відміткою банку про їх виконання. Наявність та належне оформлення вказаних документів відповідачем ні під час проведення перевірки, ні в подальшому не заперечувалося.

Слід відмітити, що твердження відповідача про не підтвердження реальності господарської операції з ТОВ «Промспец Консалтинг»у відсутності ТТН на перевезення товару спростовуються наданими позивачем до матеріалів справи копіями належним чином оформлених ТТН та документами про наявність у позивача власного транспортного засобу, яким придбаний товар перевозився.

В акті перевірки № 2412/234/23465954 від 31.10.11 р. в обґрунтування висновків про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по ПДВ по операції з ТОВ «Промспец Консалтинг»відповідач послався на акт ДПІ Жовтневого району м. Харкова від 07.10.11 р. про неможливість проведення зустрічної звірки цього підприємства, де наведені факти не звітування перед органом ДПС, анулювання свідоцтва платника ПДВ з 14.10.11 р., відсутність підприємства за юридичною адресою, що в свою чергу свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань, що свідчить про відсутність наміру створення правих наслідків, а тому такі угоди носять фіктивний характер.

В апеляційній скарзі апелянт наполягає на застосуванні до вказаного правочину положень ст. 203, ст. 215 та ст. 228 ЦК України, оскільки вищевказаний правочин є нікчемний. При цьому апелянт стверджує про наявність у нього права робити висновки про нікчемність правочину при реалізації владних управлінських функцій в галузі оподаткування.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що твердження відповідача про наявність у нього права встановлювати нікчемність правочинів є хибними, оскільки не враховують того, що ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків відповідача правочин, вчинений позивачем, кваліфікується як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнається нікчемним. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідачем до матеріалів справи не надані докази визнання в судовому порядку вищевказаного правочину фіктивним. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Також колегія суддів вказує на те, що ні в акті перевірки, ні в подальшому, в т.ч. в поясненнях в судовому засіданні, відповідач не навів жодного доказу порушення саме позивачем вимог податкового законодавства по операції з ТОВ «Промспец Консалтинг», а пов'язує їх лише з невиконанням контрагентом зобов'язань перед бюджетом.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням вище наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову про скасування податкового Харківської ОДПІ Харківської області № 0010192340 від 18.11.11 р. про збільшення зобов'язання по ПДВ в сумі 131012,75 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 32753,19 грн., оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Судом першої інстанції також було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень від 29.12.11 р. № 0010532340 про збільшення зобов'язання по ПДВ в сумі 692270,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 167341,25 грн., № 0010542340 про зменшення від'ємного значення ПДВ за 6 місяців 2011 р. по декларації від 29.12.11 р. на 15708,0 грн., № 0010552340 про збільшення зобов'язання по податку на прибуток на 650185,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 129303,25 грн. є акт № 2722/234/23465954 від 01.12.11 р. виїзної документальної позапланової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за жовтень 2010 р. по операціям з ТОВ «Техенергоресурс», за жовтень та листопад 2010 р. по операціям з ТОВ Електроспецтех», за червень-серпень 2011 р. по операціям з ТОВ «Промбуд-Монтажінвест»та за жовтень-грудень 2010 р., січень, червень та серпень 2011 р. по операціям з ТОВ «Промспец консалтинг», в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 5.1., п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 7.4.1, п. 7.4.5 т. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 198.3 ст. 198 ПК України та зроблений висновок про документальне не підтвердження реальності здійснення підприємством господарських відносин та невідповідність первинних документів нормам діючого законодавства.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставністю формування валових витрат та податкового кредиту по ПДВ по операціям з вище переліченими контрагентами, оскільки за інформацією, отриманою від ДПІ Жовтневого району м. Харкова, не підтверджена реальність господарської діяльності, оскільки ВПМ ДПІ Жовтневого району м. Харкова були складені довідки про відсутність суб'єктів господарювання за юридичними адресами, керівники перелічених підприємств за місцем реєстрації не мешкають, що є підтвердженням того, що у цих підприємств відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської діяльності, відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості, відсутній кваліфікований персонал, недостатньо штату працівників із спеціальною освітою, відсутні основні фонди, транспортні засоби.

В акті перевірки наведений перелік актів виконаних робіт та накладних, які були використані позивачем при формуванні валових витрат, але зазначено, що позивачем перевіряючим не були надані сертифікати відповідності, паспорти якості, документи по подальшому використанню придбаних товарів, а тому з посиланням на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р., Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», зроблений висновок про відсутність підтвердження правомірності формування валових витрат по операціям з переліченими контрагентами.

Ті ж самі обставини були викладені перевіряючими при дослідженні порядку формування податкового кредиту по ПДВ. При цьому в акті перевірки наведений перелік податкових накладних, включених в реєстр за відповідні звітні періоди, але зроблений висновок про відсутність належним чином оформлених податкових накладних (порушення п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Слід зазначити, що в акті перевірки відсутні дані про те, що перевіряючими були досліджені укладені позивачем з переліченими контрагентами договори, їх умови, проте, задовольняючи позов, суд першої інстанції дослідив договори, укладені позивачем з переліченими в акті перевірки контрагентами, яки виконувалися у період, що перевірявся.

За договором підряду № 10/1-П від 01.10.10 р., укладеному позивачем з ТОВ «Техенергоресурс»(підрядник), його предметом визначені загально будівельні роботи на об'єкті будівництва за адресою: пров. Отакара Яроша (у районі готелю «Мир») у відповідності з затвердженою проектно-кошторисною документацією (а.с. 5-6 т. 2). Для виконання робіт підрядником позивачем останньому були передані матеріали (цемент, плитка тротуарна, гранвідсів, клей, пісок, ґрунтовка), що підтверджується актами від 01.10.10 р. та від 29.10.10 р. (а.с.1-2,8-9 т.4). Роботи підрядником виконувалися на підставі затвердженого локального кошторису.

В договорі підряду № 10/2-П від 01.10.10 р., укладеному позивачем з ТОВ «Електроспецтех», його предметом визначені роботи по капітальному ремонту крівлі житлового будинку на об'єкті за адресою: м. Харків, вул. Ініціативна, 4. п. 4-6, у відповідності з затвердженою проектно-кошторисною документацією (а.с. 10-11, т.2). Узгодження вартості робіт підтверджується довідкою про вартість виконаних робіт та витрат типової форми № КБ-3, а виконання вказаних робіт підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в (а.с.120-122 т.2).

В поясненнях представника відповідача в судовому засіданні факти виконання робіт на вказаних об'єктах не заперечувався, але вказувалося на необхідність виконавцю робіт мати ліцензію. Проте дані твердження не враховують того, що Ліцензійні умови провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України № 47 від 27.01.09 р., передбачають ліцензування господарська діяльність у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, за такими видами: 1) вишукувальні роботи для будівництва; 2) розроблення містобудівної документації; 3) проектування об'єктів архітектури; 4) будівельні та монтажні роботи; 5) монтаж інженерних мереж; 6) будівництво транспортних споруд; 7) інжинірингова діяльність у сфері будівництва. Оскільки передбачені вказаними договорами підряду роботи не відносяться до жодного з перелічених видів, а є фактично ремонтними роботами, то вимоги відповідача про надання ліцензій на здійснення цих робіт є безпідставним.

Також судом першої інстанції були досліджені, укладені позивачем з ТОВ «Промспец консалтинг»договори купівлі-продажу № 01/10-4 від 01.10.10 р. (предмет поставки - електротехнічна продукція у кількості та за ціною згідно рахунків-фактур), № 11/1-Т від 02.11.10 р. (предмет поставки - цукор у кількості та за ціною згідно рахунків-фактур), № 11/1-Т від 02.11.10 р. (предмет поставки - цукор у кількості та за ціною згідно рахунків-фактур), № 20/10-3 від 20.10.10 р. (предмет поставки - будівельні матеріали у кількості та за ціною згідно рахунків-фактур).

Виконання зобов'язань за вказаними договорами підтверджено видатковими накладними, податковими накладними, наявність яких відповідачем не заперечувалася. Слід відмітити, що в акті перевірки не вказано і про це також не зазначено в апеляційній скарзі, які саме основні фонди, фізичні, технічні та технологічні можливості повинен мати постачальник, якої кваліфікації, освіти і в якій кількості продавець повинен мати персонал, які транспортні засоби повинні бути за ним зареєстровані. Також відповідач не пояснив яке відношення до факту поставки електротехнічної продукції, цукру та будматеріалів має проживання чи відсутність керівника підприємства за місцем реєстрації.

Між цими ж сторонами був укладений договір № 1/09 від 01.09.10 р. про надання комплексу інформаційно-аналітичних та консультаційних послуг. За вказаним договором послуги надаються на замовлення позивача і стосуються питань кредитної та інвестиційної політики замовника по розробці та економічного лобіювання бізнес-проекту змовника, юридичного обґрунтування господарських договорів замовника, питань ВЕД, пошуку закордонних інвестицій та стратегічного інвестора, маркетингових досліджень, питань податкового та митного законодавства, підготовки необхідних документів для вирішення поточних питань взаємовідносин замовника з організаціями та підприємствами, у тому числі у вищих органах влади (а.с.17-18, т.2).

Ні в акті перевірки, ні в подальшому відповідач не заперечує ні факту виконання робіт, ні належне їх оформлення. Також не вказує які основні фонди, транспортні засоби повинен мати виконавець консультаційних послуг. також відповідачем не досліджувалися питання наявності у виконавця спеціально підготовлених працівників для виконання цих робіт.

Також судом першої інстанції були досліджені, укладені позивачем з ТОВ «Промбуд-монтажінвест», договори підряду № 12/1 від 01.12.10 р. (предмет договору - роботи по монтажу АФУ на Базовій станції, яка розташована за адресою: Харківська область, смт. Зачипилівка, РРС-14 ХОРТПЦ), № 12/2 від 01.12.10 р. (предмет договору - роботи по монтажу АФУ на Базовій станції, яка розташована за адресою: Харківська область, смт. Байрак, РРС-2 ХОРТПЦ), № 12/20 від 20.12.10 р. (предметом договору є роботи по пристосуванню приміщення (S=4,55кв. м.), яке розташоване за адресою: Харківська область, м. Мерефа, УРС-15 РЦТЕТ ТСС), № 12/1 від 01.12.10 р. (предмет договору - роботи по монтажу АФУ на базовій станції, яка розташована за адресою: Харківська область, смт. Зачипилівка, РРС-14 ХОРТПЦ). Факт виконання робіт та узгодження вартості робіт оформлені відповідними актами КБ-2 та КБ-3, наявність яких відповідачем не заперечувалася. Також виконавцем були виписані та передані позивачу належним чином оформлені податкові накладні, що також не заперечувалося відповідачем.

Між цими ж сторонами був укладений договір купівлі-продажу № 15/8 від 15.08.11 р., предметом якого є товари побутової хімії, електротехнічна та парфумерна продукція. Поставка продукції оформлена податковими накладними. Слід відмітити, що вартість виконаних робіт та поставленого товару була позивачем оплачена у безготівковій формі, що підтверджено копіями платіжних доручень з відміткою банку про їх виконання.

В обґрунтування висновків судового рішення в цій частині вимог, суд першої інстанції процитував зміст ст. 837, ст. 839, ст. 840, ст. 843, ст. 846, ст. 857, ст. 875 ЦК України, послався на спільний наказ Державного Комітету статистики України та Державного комітету України з будівництва та архітектури № 237/5 від 21.06.02 р. «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві», п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.7 ст. 1, п. 7.4.1, п. 7.5.1, п. 7.4.5, п. 7.2.3, п. 7.2.6, п. 7.2.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 р., п. 198.3, п. 198.1 ст. 198, п. 201.6, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і в цій частині судового рішення, з урахуванням вищенаведеного обґрунтування щодо відсутності у відповідача компетенції робити висновки про нікчемність правочинів та покладати на сумлінного платника податків обов'язки контролювати порядок та повноту звітування перед органами ДПС іншими суб'єктами господарювання, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Враховуючи те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.12 р. по справі № 2а-16412/11/2070 прийнята у відповідності з чинним законодавством, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2012р. по справі № 2а-16412/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2012р. по справі № 2а-16412/11/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю »до Харківської об'єднаної Державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Любчич

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 07.08.2012 року.