Постанова № 25559353, 05.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2012 р. Справа № 1621/6а-11/11

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Калитка О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.2012р. по справі № 1621/6а-11/11

за позовом ОСОБА_1

до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області

про скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовом, в якому просив скасувати постанови державного виконавця Солодовникова В.М. Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 30.06.11 р. ВП № 24697014 та ВП № 24697207 про закінчення виконавчих проваджень ВП № 24697014 та ВП № 24697207.

Постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.12 р. по справі № 1621/6а-11/11 було відмовлено у задоволенні позову.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.12 р. по справі № 1621/6а-11/11 та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 14.02.10 р. у справі № 2а-688/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської райдержадміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, відповідачі були зобов'язані здійснити перерахунок та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2009 р. та 2010 р. у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат на момент виплати, відповідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України»за відповідний рік, з урахуванням здійснених виплат, та зобов'язано відповідачів нарахувати та виплатити позивачу разову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю при встановленні 2 групи інвалідності у розмірі 45 мінімальних заробітних плат на момент виплати, відповідно ст. 48 вищезазначеного Закону.

На виконання зазначеного вище судового рішення були видані виконавчі листи, на підставі яких відповідачем відкриті виконавчі провадження постановами від 25.02.11 р. ВП № 24697207 та ВП № 24697014 та наданий відповідачам 7-денний термін для добровільного виконання постанови та попереджено боржників про відповідальність за невиконання вимог державного виконавця.

Також суд першої інстанції зазначив, що у зв'язку з невиконанням судового рішення постановами державного виконавця від 13.04.11 р. та від 30.05.11 р. на Управління праці та соціального захисту населення Новосанжарської райдержадміністрації накладені штрафи. Такі ж санкції постановами державного виконавця від 14.04.11 р. та від 26.05.11 р. були застосовані і до другого боржника за виконавчим провадженням, тобто на Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області.

Крім того, суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що 24.06.11 р. та 29.06.11 р. державним виконавцем, відповідно ст. 11, ст. 75, ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження»до прокуратури Полтавської області надіслані подання про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб установ-боржників за невиконання рішення суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець вжив всіх, передбачених законом, заходів щодо примусового виконання судових рішень, діючи неупереджено, своєчасно і в повному обсязі, з урахуванням положень ст. 76, ст. 87, ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: виніс постанови про відкриття проваджень та встановив боржникам строки для добровільного виконання судового рішення, у зв'язку з невиконанням рішення в установлені строки до боржників застосовувалися штрафні санкції, направлені подання до прокуратури області про притягнення боржників до кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення і лише після цього були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 75 цього Закону. Відповідно ч. 3 ст. 75 Закону у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно ст. 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

На підставі вищевказаних норм права суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та законність дій державного виконавця.

Між тим колегія суддів зазначає, що порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, регламентується главою 8 Закону України «Про виконавче провадження». В ст. 76 Закону визначено, що після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно ст. 24 Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення. В силу ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження»у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону. Приписи даної норми конкретизовані в п. 8.1 Інструкції «Про проведення виконавчих дій», затвердженої наказ Міністерства юстиції України N 74/5 від 15.12.99 р.

Якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені ст. 87 цього Закону, після чого виконавчий документ постановою, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень та встановлений боржникам строк для добровільного виконання, у встановленому порядку направлялися вимоги про виконання рішення суду, у зв'язку з невиконанням у встановлені державним виконавцем строки до боржників двічі застосований штраф, крім того, державним виконавцем внесено подання до прокуратури про притягнення посадових осіб боржників до кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно ч.1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Колегія суддів також вважає за доцільне відмітити, що відповідно п. 38 рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.04 р. по справі «Жовнер проти України»державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

Відповідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З матеріалів справи не вбачається, що неможливість виконання судового рішення підтверджується будь-якими доказами, листи та відповіді боржників про відсутність бюджетних коштів самі по собі не підтверджують цього факту, таким чином висновки державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно п. 29, п. 30, п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 13.07.06 р. по справі «Васильєв проти України»виконання рішень суду, в яких відповідачем є державні органи, можливо виконати, якщо державою передбачені та визначені асигнування на відповідні видатки Державного бюджету України шляхом здійснення відповідних законодавчих заходів. Українська правова система не наділяє ані суди, ані Державну виконавчу службу повноваженням скасовувати закон або примушувати державу вносити зміни до Закону «Про Державний бюджет». Відповідно навіть за умови, що національні суди змогли б прийняти відповідне рішення на користь заявника за його скаргою на дії виконавчої служби, виконання рішення щодо боржника все ще залишалося обов'язком держави. Отримавши рішення та виконавчий лист проти конкретного державного органу, заявники не зобов'язані порушувати, за своєю власною ініціативою, інші провадження проти різноманітних державних органів щодо своїх вимог. Заявник не був зобов'язаний звертатися до суду зі скаргою на дії державного виконавця.

Крім того необхідно зазначити, що положеннями ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження»передбачені наслідки закінчення виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбаченим цим Законом, що свідчить про те, що позивач позбавлений права повторно пред'явити виконавчий лист до виконання. З аналізу положення вказаної вище норми права вбачається, що закриття виконавчого провадження є фактично відмовою у виконанні судового рішення.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду. Відповідачем по справі ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надані докази того, що державний виконавець звертався із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Таким чином колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що державний виконавець вжив всіх, передбачених законом, заходів щодо примусового виконання судових рішень, діючи неупереджено, своєчасно і в повному обсязі є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такий висновок спростовується вищенаведеними обставинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.12 р. по справі № 1621/6а-11/11 прийнята з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.12 р. по справі № 1621/6а-11/11 -задовольнити.

Постанову Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07.02.12 р. по справі № 1621/6а-11/11 - скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1.

Скасувати постанови ВП № 24697014 та ВП № 24697207 від 30.06.11 р. про закінчення виконавчих проваджень ВП № 24697014 та ВП № 24697207, які винесені державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області Солодовником В.М.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) О.М. Калитка