Ухвала суду № 25536125, 31.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2012 р.Справа № 2а-3429/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача Межерицького А.О.

представника відповідача Тімонова А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2012р. по справі № 2а-3429/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія СПО"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.03.2012р. № 0000662302, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 531201 грн. (в т.ч. основний платіж - 531200 грн., штрафні санкції - 1 грн.).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2012р. замінено відповідача його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова винесене відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "СПО", а саме: № 0000662302 від 12.03.2012 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст.ст. 203, 215, 228, 236 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 11 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що TOB «Компанія «СПО» зареєстровано виконавчим комітетом Харківської міської ради 14.04.2009 р., про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

ДПІ у Московському районі м. Харкова, на підставі направлення від 29.11.2011 р. № 1667 та відповідно до наказу № 2018 від 29.11.2011 р., проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «Компанія СПО» в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2011р. по 31.05.2011р. Результати перевірки оформлені актом від 01.12.2011р. № 3568/23/36372211.

В акті зазначено про порушення ТОВ «Компанія СПО» п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме ТОВ «Компанія СПО» було зайво віднесено до складу податкового кредиту суму 531200 грн. за травень 2011 р. по взаємовідносинам з TOB «Костарика -10» (код 37365226).

На підставі вказаного акту перевірки, начальником ДПІ у Московському районі м. Харкова винесено податкове повідомлення - рішення № 0002312302 від 15.12.2011р.

Після оскарження в адміністративному порядку було винесено податкове повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 12.03.2012р. № 0000662302, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 531201 грн. (в т.ч. основний платіж - 531200 грн., штрафні санкції - 1 грн.).

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень рішень слугував відображений в акті від 01.12.2011р. № 3568/23/36372211 висновок ДПІ у Московському районі м. Харкова про те, що при укладанні правочинів TOB «Компанія «СПО» з TOB «Костарика-10» ставило на меті не їх виконання відповідно до передбачених договором умов, а одержання податкової вигоди шляхом заниження належних до сплати ПДВ шляхом віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за операціями, які реально не здійснювались, а були оформлені лише документально.

В основу вищевказаного висновку ДПІ у Московському районі м. Харкова покладено відомості бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість», дані попередніх перевірок TOB «Костарика-10.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для скасування податкового повідомлення-рішення № 0000662302 від 12.03.2012 р.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, 23 травня 2011 року між TOB «Компанія «СПО» (покупець) та ТОВ «Костарика-10» (постачальник) укладено договір б/н на поставку запасних частин та матеріалів. Загальна суму договору складає 6000000 грн. (в т.ч. ПДВ 5000000 грн.).

Сплата за товар здійснювалась з поточного рахунку, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка. Остаточна сплата за ТМЦ отримані в травні 2011р. здійснена 20.06.2011р. в сумі 200000 грн., 25.06.2011р. в сумі 400000 грн., 12.07.2011р. в сумі 1500000 грн., 14.07.2011р. в сумі 300000 грн., 31.10.2011р. в сумі 600000 грн., 04.11.2011р. в сумі 900000 грн.

До складу податкового кредиту були віднесені суми згідно отриманих в травні 2011р. податкових накладних: від 23.05.2011р. № 2305004 на суму ПДВ 199200 грн., від 24.05.2011р. № 2405001на суму ПДВ 199200 грн., від 25.05.2011р. № 2505002 на суму ПДВ 132800 грн.

Матеріали справи містять видаткові накладні від 23.05.2011р. № 253, від 24.05.2011р. № 254, від 25.05.2011р. № 255, згідно яких відбулось фактичне отримання товару.

Копії долучених до матеріалів справи податкових накладних, видаткових накладних не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

З огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо отримання коштів матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

При цьому, нікчемність договору поставки, укладеного позивачем з ТОВ "Костарика-10" податковий орган обґрунтовує на підставі акту перевірки ТОВ "Костарика-10", проведеної ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, від 21.11.2011 року № 909/23-104/37365226, зокрема, відсутній кваліфікований персонал, незначний штат працюючих осіб, відсутні основні фонди, транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів; ТОВ Костарика-10" не знаходиться за місцезнаходженням при відсутності укладених договорів оренди інших приміщень.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги такі доводи податкового органу, оскільки відсутність у штаті ТОВ "Костарика-10" відповідної кількості працівників, основних фондів, необхідних для виконання укладених угод, не підтверджена належними доказами.

Доставка товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Костарика-10», згідно договору поставки від 23.05.2011р., здійснювалась за рахунок покупця орендованим автотранспортом, про що свідчать засвідчені копії договору оренди транспортного засобу від 01.04.2011р. № 5/11, акту прийму-передачі транспортного засобу від 01.04.2011р. та акту виконаних робіт за травень 2011р.

Товарино-матеріальні цінності, отримані від ТОВ "Костарика-10", були передані на відповідальне зберігання згідно договору від 24.01.2011 року, укладеного позивачем з ТОВ "Ваго-Рев" та актів приймання передачі № 11 від 23.05.2011 року, № 12 від 24.05.2011 року, № 13 від 25.05.2011 року. 31.05.2011 року між сторонами складено акт № 3 приймання-передачі робіт з виконання послуг з відповідального зберігання.

Невідображення ТОВ "Костарика -10" або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи копіями виписок з банківського рахунку про оплату позивачем отриманої продукції, актами здачі-прийняття робіт, накладними тощо.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого за договором, укладеним позивачем з ТОВ "Костарика-10", підтверджується подальшою реалізацією позивачем продукції ТОВ "Ваго-Рев" згідно укладеним між сторонами 10.01.2011 року договору поставки б/н та відповідно до видаткових накладних від 16.06.2011 року № 8, від 20.06.2011 року № 9 та податкових накладних від 16.06.2011 року № 9, від 20.06.2011 року № 13.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Також колегія суддів зауважує, що частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на фактичні обставини у справі та з урахуванням наведеної норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Компанія "СПО" та ТОВ "Костарика-10" за договором поставки б/н від 23.05.2011 року, підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, що є підставою вважати такий договір укладеним, та таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за травень 2011 року суму податку на додану вартість в розмірі 531 200 грн.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за договором комісії № 21/03-11К від 21.03.2011 року та договором поставки № 01/04К від 01.04.2011 року у червні 2011 року та факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності, та як наслідок правомірність віднесення до складу податкового кредиту за червень 2011 року сум ПДВ в загальному розмірі 435 846 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 12.03.2012 року № 0000662302 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 12.03.2012 року № 0000662302, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання такого рішення протиправним та його скасування є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2012р. по справі № 2а-3429/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 06.08.2012 р.