Постанова № 25532034, 25.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

25 липня 2012 року № 2а-7064/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішив у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Філії «Центральне регіональне управління»Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»до треті особиВідділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»прозобов'язання звільнити майно з-під арешту

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Філії «Центральне регіональне управління»Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі -Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві (далі -Відповідач), треті особи ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»про зобов'язання звільнити з-під арешту автомобіль марки Міtsubishi, модель Сгаndis 2.4, тип ТЗ легковий універсал, 2007 року випуску, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 25 липня 2007 року, який є заставним майном Банку за умовами Договору застави; виключити з Акту опису й арешту майна автомобіль марки Міtsubishi, модель Сгаndis 2.4, тип ТЗ легковий універсал, 2007 року випуску, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 25 липня 2007 року, який є заставним майном Банку за умовами Договору застави.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2012 р. відкрито провадження у справі.

У судове засідання 11.07.2012 р. представник Позивача з'явився, представники Відповідача та третіх осіб не прибули.

Позивач позов підтримує в повному обсязі. Позовні вимоги вмотивовує тим, що Відповідачем винесено постанову про накладення арешту на заставлене майно в порушення вимог чинного законодавства.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на відсутність підстав для звільнення з-під арешту автомобіля.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»та Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»просять відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2007 року ОСОБА_4 та Банк «Фінанси та Кредит»в особі Філії «Київське регіональне управління»уклали Кредитний договір № 08-375/07-А, в якому відповідно до п 5.1. забезпеченням виконання зобов'язань є застава автомобіля марки Міtsubishi, модель Сгаndis 2.4, тип ТЗ легковий універсал, 2007 року випуску, колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, зареєстрованого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 25 липня 2007 року (далі по тексту -автомобіль), та Договір застави автомобіля.

02.07.2007 року відбулась державна реєстрація зміни найменування Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення сторін та третіх осіб, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження»(далі -Закон 606-ХІV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону № 606-ХІV).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Акту опису й арешту майна № 217114 ВП №25447831 від 18.04.2012 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві описано й накладено арешт на автомобіль при примусовому виконанні виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва від 16.03.2011 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу.

Згідно ст. 54 Закону № 606-ХІV стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю та в разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

Таким чином, положення вказаної статті регламентують саме порядок та допустимість звернення стягнення на майно боржника в порядку примусового виконання, що згідно з приписами цієї статті допускає стягнення заставленого майна боржника для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, лише у конкретно визначених випадках, та в свою чергу не забороняє здійснювати опис та накладати арешт на майно, що перебуває в заставі, в тому числі для забезпечення задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Право на заставлене майно, щодо якого проведено виконавчі дії по накладенню арешту, у позивача виникло на підставі кредитного договору від 27.07.2007 року № 08-375/07-А, тобто до винесення виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва від 16.03.2011, виконання якого проводиться відповідачем.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу»в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 статті 593 Цивільного кодексу України передбачено, що право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про заставу»заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання.

Враховуючи вищезазначені обставини, виконання забезпеченого заставою зобов'язання може відбутися, в тому числі, за рішенням суду способом стягнення коштів з боржника, а не за рахунок заставленого майна, що автоматично припинить звернення стягнення на заставлене майно.

Звернення стягнення на заставлене майно та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника є правами кредитора, які він може реалізовувати у будь-якому порядку. Звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя.

Згідно приписів ст. 54 Закону № 606-ХІV про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Реалізація заставленого майна провадиться в порядку, встановленому цим Законом.

З коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, здійснюються утримання, передбачені статтею 43 цього Закону, після чого вони використовуються для задоволення вимог заставодержателя. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, кошти йому виплачуються у разі належного підтвердження права на заставлене майно. Після повного задоволення вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, звернення стягнення на майно, передане в заставу позивачу, за кредитним договором від 27.07.2007 року в примусовому порядку для задоволення вимог інших стягувачів, які не є заставодержателями є можливим, зокрема, у випадку припинення в подальшому права застави позивача, та, в свою чергу, допускається після повного задоволення вимог заставодержателя за рахунок коштів отриманих від реалізації заставленого майна.

Набуття заставодержателем права звернення на заставлене майно прямо кореспондується з правом заставодержателя звернутись до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту, оскільки в разі припинення права застави, майно що перебуває під арештом може бути використане для задоволення вимог інших кредиторів, а у випадку реалізації заставодержателем права звернення на заставлене майно виникає потреба у звільненні майна з-під арешту з необхідністю реалізації прав заставодержателя у відповідний спосіб.

Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За загальним правилом, визначеним у статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 590 ЦК України).

Суд звертає увагу, що кредитним договором № 08-375/07-А встановлений строк виконання зобов'язання -до 25.07.2014 року.

Частина 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" передбачає можливість звернення стягнення на заставлене майно за рішенням суду, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 24 Закону України від 18.11.2003, № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі (Державний реєстр обтяжень рухомого майна) відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

З матеріалів справи не вбачається реалізація позивачем свого права звернення стягнення на заставлене майно згідно положень ст.. 24-27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в силу положень ст. 54 Закону 606-ХІV державний виконавець зобов'язаний повідомити заставодержателя та роз'яснити заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Виходячи з наведених положень закону та договору, враховуючи що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду, останній не реалізував свого права звернення стягнення на заставлене майно згідно договору від 27.07.2007 року, суд не вбачає порушення прав позивача, а також вважає, що відсутніми є підстави для задоволення вимог про звільнення заставленого майна з-під арешту, а здійснення арешту майна не позбавляє права заставодержателя на першочергове задоволення його вимог за рахунок заставленого майна.

За таких обставин, накладення арешту на майно згідно Акту опису й арешту майна №217/14 ВП № 25447831 від 18.04.2012 року узгоджується з вимогами чинного законодавства, є прямим обов'язком органу виконавчої служби по вчиненню дій по виконанню судового рішення, не є остаточним документом зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій та спрямованим на реалізацію заставленого майна.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі Філії «Центральне регіональне управління»Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»до Відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, треті особи ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»про зобов'язання звільнити майно з-під арешту повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л. О. Маруліна