Рішення № 25516587, 02.08.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.08.12 Справа№ 5015/2055/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Гутьєвої В.В.

при секретарі Куцик І.М.

розглянув матеріали справи за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства „Берегівський комбінат хлібопродуктів", м.Ужгород

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства „Кредобанк", м.Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Приватні інвестиції", м.Київ

про визнання договору факторингу недійсним

за участю представників:

від позивача: Лапка І.С. -представник

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Ковальова О.О. - представник

Відповідно до ст.20 ГПК України роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: 15.05.2012 р. Публічне акціонерне товариство „Берегівський комбінат хлібопродуктів" подало до Господарського суду Закарпатської області позов до Публічного акціонерного товариства „Кредобанк", м.Львів та Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „Приватні інвестиції", м.Київ про визнання договору факторингу недійсним.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області № 05/1-09/3689/2012 від 17.05.2012 р. позовну заяву з додатками надіслано до господарського суду Львівської області

Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.05.2012 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 26.06.2012 р.

Підстави відкладення розгляду справи викладені в ухвалі суду від 26.06.2012 р. Розгляд справи призначений на 17.07.2012 р.

Ухвалою від 17.07.2012 р. продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 17.07.2012 р. оголошено перерву до 27.07.2012 р.

У судовому засіданні 27.07.2012 р. оголошено перерву до 02.08.2012 р.

02.08.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

02.08.2012 р. представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, посилаючись, зокрема, на те, що згідно із договором факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р., укладеним між ПАТ «Кредобанк»та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», банк продає та відступає новому кредитору права вимоги визначені у додатку 1. В портфель заборгованостей, що передається банком на виконання договору факторингу, включно кредитний договір № 08-15/230/206 від 27.04.2006 р., що укладений між відповідачем-1 та позивачем. Позивач вважає, що договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р. суперечить вимогам чинного законодавства, а тому є недійсним у зв 'язку з тим, що на час укладення спірного договору, правовідносини за кредитним договором № 08-15/230/206 від 27.04.2006 р. були припинені У припиненому зобов'язанні відступлення права вимоги, та відповідно, заміна сторони є неможливою. У зв'язку з невиконанням ВАТ «Берегівський КХП» взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення кредиту, сплати відсотків та комісій банк звернувся до суду про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором № 08-15/230/206 від 27.04.2006 р. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.12.2008 р. у справі № 11/100 позов задоволено. В процесі виконання судового рішення позивач та відповідач-1 уклали мирову угоду, що затверджена ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14.05.2009 р. , умови якої передбачали порядок та строки погашення заборгованості за кредитним договором № 08-15/230/2006 від 27.04.2006 р. З моменту затвердження мирової угоди відбулася новація основного зобов'язання за кредитним договором № 08-15/230/2006 від 27.04.2006 р. , а тому у припиненому зобов'язанні відступлення прав за ним чи заміна сторони є неможливою. Зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Спірний договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р. зачіпає права та законні інтереси позивача, оскільки він є боржником за основними договорами та новий кредитор має право звертатися до боржника з вимогами щодо виконання основних зобов'язань.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, позовні вимоги відхилив повністю з підстав, викладених у запереченні проти позову, поданому на адресу суду 27.07.2012 р., посилаючись, зокрема, на те, що фактичним підтвердженням переходу права вимоги є підписаний сторонами акт приймання-передачі портфеля заборгованостей. Договором факторингу передбачено, що новий кредитор з моменту передачі йому прав вимоги стає кредитором у зобов'язаннях позичальників та одержує право замість банку вимагати належного виконання ними своїх зобов'язань. Позивач не надав доказів того, що порушуються його інтереси чи погіршується майновий стан в результаті укладення спірного договору.

Представник відповідача-2 в судове засідання з'явився, позовні вимоги відхилив повністю з підстав, наведених у запереченні на позовну заяву б/н від 25.06.2012 р., посилаючись, зокрема, на те, що відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв за актом прийому-передачі документи до договору факторингу; 14.12.2011 р. між сторонами підписано акт прийому-передачі портфеля заборгованостей. 12.01.2012 р. новий кредитор направив позивачу повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про оплату заборгованості. Відступлення права вимоги за зобов'язаннями боржників за договором відбулося між сторонами шляхом продажу портфеля заборгованості боржників і укладення та виконання між сторонами вказаного договору стосується не виключно позивача; переданий згідно з зазначеним договором факторингу портфель заборгованостей становить понад зобов'язань боржників. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, а первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши представників сторін, суд встановив.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 23.12.2008 р. у справі № 11/110 частково задоволено позовні вимоги ВАТ «Кредобанк»та присуджено до стягнення з ВАТ «Берегівський комбінат хлібопродуктів»256 994,00 грн. за невиконання умов кредитного договору № 08-15/230/2006 від 27.04.2006 р. На виконання наведеного рішення суду 08.01.2009 р. видано наказ № 11/110.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14.05.2009 р. у справі № 11/110 затверджено укладену між сторонами на стадії виконання судового рішення мирову угоду, проте, у зв'язку з невиконанням її умов позивач направив вказану ухвалу для примусового виконання до Відділу ДВС Берегівського РУЮ, яким постановою від 22.12.2009 р. відкрито виконавче провадження.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»звернулась до господарського суду Закарпатської області із заявою про заміну стягувача у зобов'язанні у зв'язку з укладенням між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк»та ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р., згідно з яким право вимоги за кредитним договором № 08-15/230/2006 передане ТзОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції».

Ухвалою господарського суду Закарпатської області у справі № 11/110 від 06.03.2012 р. замінено у виконавчому провадженні ВП № 16575741 щодо примусового виконання ухвали господарського суду Закарпатської області від 14.05.2009 р. у справі № 11/110 сторону виконавчого провадження (стягувача) -Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»(79026, м. Львів, вул.Сахарова,78, код ЄДРПОУ 09807862) на її правонаступника -Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»(м. Київ, вул. Артема, 52а, оф. 147, код ЄДРПОУ 36593523).

29.11.2011 р. між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги(надалі - договір). Відповідно до п. 3.1 договору банк продає та відступає новому кредитору права вимоги, відповідно новий кредитор купує та приймає від банку зазначені права вимоги, визначені у додатку 1. Відповідно до цього договору банк продає та передає новому кредитору, а новий кредитор купує та приймає право вимоги за кредитними договорами та за усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів, вказаних в додатку № 1. Сторони зобов'язані підписати на дату надходження ціни відступлення на рахунок банку акт приймання-передачі портфеля заборгованостей згідно з додатком № 2 до договору на підтвердженням зазначеного приймання-передачі. Даний акт є фактичним підтвердженням переходу права вимоги за портфелем заборгованості відповідно до умов цього договору. Договір набуває чинності з моменту підписання даного Акту. (п. 3.2. договору).

Пунктом 1.1. договору наведено визначення згідно з якими «право вимоги»означає повний обсяг прав грошової вимоги до позичальників за кредитними договорами та повний обсяг прав вимоги до сторін забезпечення за забезпечувальними договорами, строк виконання за якими настав на дату відступлення права вимоги за цим договором, а також які виникнуть у майбутньому, зокрема, право на основну суму кредиту, на проценти нараховані на неї, на комісії та будь-які штрафні санкції (за наявності), що підлягають сплаті у відповідності до умов кредитних договорів.

«Портфелем заборгованостей»згідно з п.1.1 договору є сукупність невиконаних позичальниками грошових зобов'язань перед банком, нарахованих відповідно до умов кредитних договорів і ще не сплачених на день підписання цього договору, зокрема, разом з сумою основного боргу, процентами, комісіями, штрафними санкціями тощо.

З витягу переліку заборгованостей, відповідно до договору факторингу шляхом продажу вбачається, що серед портфеля заборгованостей, що передається банком на виконання договору факторингу, вказано й кредитний договір № 08-15/230/206 від 27.04.2006 р.

Приймаючи рішення, суд виходив з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Частиною 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

29.11.2011р. між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції»укладено договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, за умовами якого Банк продає та відступає новому кредитору права вимоги, відповідно новий кредитор, на умовах вказаного договору купує та приймає від банку зазначені права вимоги, що визначені в додатку №1. Відповідно до умов вказаного договору факторингу банк продав та передав новому кредитору, а новий кредитор купив та прийняв права вимоги за кредитними договорами та усіма забезпеченнями відповідно до забезпечувальних документів, вказаних в додатку №1. Фактичним підтвердженням переходу права вимоги, у відповідності до вимог п. 3.2. договору факторингу, є підписаний сторонами акт приймання-передачі портфеля заборгованостей з датою передачі 14 грудня 2011 р. Пунктом 8.1. договору факторингу передбачено, що новий кредитор з моменту передачі йому прав вимоги стає кредитором у зобов'язаннях позичальників та одержує право замість банку вимагати належного виконання ними своїх зобов'язань.

Згідно з п.3.5 договору факторингу банк зобов'язаний сповістити позичальників протягом 5 календарних днів з дня оплати ціни відступлення про проведене відступлення, а також передати новому кредитору усі необхідні документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію яка важлива для їх здійснення. Факт передачі документації підтверджується актом.

Відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв за актом прийому-передачі документи до договору факторингу, 14.12.2011 р. між сторонами підписано акт прийому-передачі портфеля заборгованостей. 12.01.2012 року новий кредитор (відповідач-2) направив позивачу (боржнику) повідомлення про відступлення права вимоги та вимогу про оплату заборгованості.

Позивач просить визнати недійсним договір факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги від 29.11.2011 р. в цілому, проте відступлення права вимоги за зобов'язаннями боржників за цим договором відбулося між сторонами шляхом продажу портфеля заборгованості боржників і укладення та виконання між сторонами вказаного договору стосується не виключно позивача; переданий згідно з зазначеним договором факторингу портфель заборгованостей становить понад зобов'язань боржників. Відповідно до п. 2.1.3 договору факторингу станом на дату укладення договору в рамках портфеля заборгованості йому належить 719 індивідуальних грошових заборгованостей у гривнях, доларах США та євро, що виникли з різних договорів, укладених банком.

Відтак вимога позивача про визнання недійсним договору факторингу недійсним в цілому є необґрунтованою.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. В п.п. 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). У відповідності до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Згідно із ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч. 1 ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

14.12.2011 р. відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв за актом прийому-передачі портфель заборгованостей. Отже, відповідачами було дотримано всіх вимог щодо передачі права вимоги.

В пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Публічне акціонерне товариство «Берегівський комбінат хлібопродуктів», звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору факторингу, не вказало, в чому полягає порушення його прав та інтересів, як саме порушені його права, не обґрунтувало належним чином та не надало доказів того, що порушуються його інтереси чи погіршується становище чи майновий стан в результаті укладення договору факторингу.

За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. На відміну від звичайної угоди, мирова угода, що укладається в господарському процесі: укладається в процесі розгляду справи у господарському суді; укладається у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судовою акта. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», ухвали господарського суду підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14.05.2009 р. у справі № 11/110 затверджено укладену сторонами мирову угоду на стадії виконання судового рішення. В абз. шостому мотивувальної частини наведеної ухвали вказано, що ця ухвала є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»та у випадку невиконання її зобов'язаною стороною, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження»із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Таким чином, у даному випадку укладена мирова угода не є новацією у розумінні статті 604 Цивільного кодексу України, до того ж мирова угода не є договором у цивільно-правовому розумінні. Такої позиції дотримується і Верховний суд України. Відповідно до п. 1 Інформаційного листа Верховного суду України «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним судом України)»від 09.04.2009 р. № 01-08/204 мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні і визнавати недійсною в позовному провадженні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України. Затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватись як два самостійні акти -окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Крім того, особливістю новації є те, що в її основі лежить відмова від виконання зобов'язання. Укладаючи мирову угоду сторони не відмовляються від виконання зобов'язання, а визначають спосіб його виконання.

Відтак посилання позивача на неможливість заміни сторони в зобов'язанні, оскільки має місце новація шляхом укладення мирової угоди, а звідси договір факторингу - недійсним, є цілком безпідставним. Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження"- (Відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України № 6/408 від 05.10.2004). Заміна сторони у виконавчому провадженні передбачена ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону № 2677-УІ від 04.11.2010 р., згідно з якою, в разі вибуття однієї із сторін вона може бути замінена її правонаступником в порядку встановленому законодавством. Відповідно до вказаної статті для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими в тій мірі, в якій вони були б обов'язкові для сторони, яку правонаступник замінив. Інститут заміни сторони в виконавчому провадженні є складовою частиною загального інституту процесуального правонаступництва в порядку статті 25 ГПК України. Законом України № 3329-УІ від 12.05.2011 р. викладено ст. 25 ГПК України в новій редакції, відповідно до якої у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарюванню шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особі її правонаступником господарський суд виносить ухвалу. Укладення відповідачами договору факторингу не суперечить нормам чинного законодавства щодо можливості заміни кредитора у зобов'язанні на стадії виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 06.03.2012 р. у справі № 11/110 задоволено клопотання відповідача-2 про заміну сторони у справі на правонаступника, здійснено процесуальне правонаступництво та замінено стягувача у справі - ПАТ «Кредобанк»на його правонаступник -ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції». Доказів скасування цієї ухвали суду не надано.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 ГПК України законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позивній заяві не підтверджені документально.

Крім того, позивач ніяким чином не довів наявності порушень законодавства при укладені договору факторингу. Згідно з: статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивачем не вказано та не конкретизовано, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов'язане із укладенням спірного договору.

Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов 'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим позовні вимоги не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору..

Згідно із ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши зібрані у справі докази, дослідивши матеріали справи, cуд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані, не підтверджені матеріалами справи і не підлягають до задоволення.

Судовий збір необхідно покласти на позивача відповідно ст.49 ГПК України.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 1, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Гутьєва В.В.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.08.2012 р.