Ухвала суду № 25516071, 02.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" серпня 2012 р. м. Київ К-23184/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Муравйов О.В., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі -ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010

у справі № 2а-187/09/2670-6/237

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімілк" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Леоненко Г.М.,

відповідача -Оксененко К.П.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 04.08.2008 № 0000872320/0, № 0000862320/0, від 16.10.2008 № 0000872320/1, № 0000862320/1 та № 0001152320/1. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з правильності формування позивачем даних податкового обліку за операціями з експорту товару (сухого молока) та з придбання мерчандайзингових, маркетингових, інформаційно-консультативних послуг.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про заниження позивачем оподатковуваного доходу внаслідок порушення правил застосування звичайної ціни за спірними експортними операціями та про безпідставне відображення Товариством у складі валових витрат та податкового кредиту вартості мерчандайзингових, маркетингових послуг за відсутності належного документального підтвердження факту їх надання.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу -без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання Товариством вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2008, оформлену актом від 18.07.2008 № 2982/23-33543684-608. За наслідками цієї перевірки ДПІ було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 216 393,40 грн., а також з податку на додану вартість у розмірі 1 055 506,50 грн. та 264 579 грн. згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями. Підставою для цих донарахувань став висновок податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток внаслідок продажу товару (молока сухого знежиреного) на експорт товариству з обмеженою відповідальністю «Казмілк»(Казахстан) та компанії MRM HD GHAZWAN AL (Сирія) за ціною, яка була нижче ціни придбання, у зв'язку з чим позивачем було отримано збиток від цих операцій у загальному розмірі 203 500 грн.

Крім того, на думку ДПІ, витрати позивача на оплату послуг мерчендайзинга, маркетингових та інформаційно-консультативних послуг в рамках господарських операцій з закритим акціонерним товариством «Фоззі», товариством з обмеженою відповідальністю «Квазі-Трейд»та дочірнім підприємством «Продмережа», та ПДВ, пред'явлений позивачеві у складі вартості цих послуг, не підлягають врахуванню при визначенні бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість з огляду на відсутність належним чином оформлених документів на підтвердження факту поставки цих послуг, а також відсутність у позивача економічного ефекту від надання цих послуг.

За змістом підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього ж Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

При цьому цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. При цьому звичайна ціна у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначається з урахуванням цін на світовому ринку, рівня попиту та пропозиції та інших факторів, які впливають на ціноутворення на світовому ринку.

В даному разі податковим органом не доведено невідповідності ціни продажу позивачем продукції за спірними експортними угодами рівню звичайних цін. Адже ДПІ не було надано будь-якої інформації відносно цін реалізації молока сухого знежиреного, що діяли на ринку Казахстану та Сирії у відповідному періоді за аналогічних умов постачання.

А відтак підстави для висновку про порушення позивачем правил застосування звичайних цін під час оподаткування цих операцій відсутні.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У розгляді цієї справи суди встановили, що факт надання спірних послуг підтверджується необхідними документами, а саме -актами здачі-прийому виконаних робіт, звітами про надання послуг, податковими накладними, виписками з банківських рахунків позивача.

Судовими інстанціями було обґрунтовано відхилено доводи ДПІ про невідповідність актів здачі-приймання виконаних робіт вимогам законодавства як одну з підстав для оспорюваних донарахувань, позаяк чинним законодавством не затверджено уніфікованої форми такого акта. А відтак відповідний акт може вважатися первинним документом за умови, що він містить обов'язкові реквізити, перелічені в частині другій статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме - назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Як було встановлено судами, зміст спірних актів відповідає наведеним вимогам Закону.

Твердження ДПІ про відсутність зв'язку спірних послуг з господарською діяльністю Товариства також не можна визнати обґрунтованими. Адже зміст цих послуг зводився до здійснення передпродажної підготовки та інтенсифікації продаж позивача шляхом розташування продукції позивача на спеціальному обладнанні в торгівельних точках, оформлення продукції згідно зі встановленими стандартами мерчандайзингу, підготовки та організації стимулюючих заходів для споживачів по активізації продажу продукції в торгівельних точках та вчиненні інших законних дій для утримання позиції продукції на ринку та постійного поширення позиції продукції.

А відтак оскільки спірні послуги спрямовані на забезпечення попиту на продукцію позивача, просування її на ринку, то понесені Товариством витрати з передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі належать до валових витрат як такі, що пов'язані з його господарською діяльністю. Наведене, у свою чергу, обумовлює і правомірність включені позивачем до податкового кредиту ПДВ, пред'явленого до сплати у складі вартості цих витрат.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком правомірно задовольнили позов Товариства, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 у справі № 2а-187/09/2670-6/237 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:О.В. Муравйов І.В. Приходько

Суддя М.І. Костенко