Постанова № 25514195, 02.08.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2012 р. Справа № 2а/0570/7207/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 30 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Голубової Л.Б.,

при секретарі Барабаш Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду

соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних

захворювань в м. Авдіївці Донецької області

до відділу державної виконавчої служби

Авдіївського міського управління юстиції

про визнання неправомірною та скасування

постанови про стягнення виконавчого збору

від 30.05.2012р. ВП № 23837166 та

постанови про стягнення витрат на

проведення виконавчих дій від 30.05.2012р.

ВП № 23837166

за участю:

від позивача: А.І. Галузинського - керівник,

Кузьміної О.О., за дов. від 02 липня 2012 р.,

від відповідача: не з'явився

Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Авдіївці Донецької області звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції про визнання неправомірними та скасування постанов заступника начальника відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції про стягнення виконавчого збору від 30.05.2012р. ВП № 23837166 та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 30.05.2012р. ВП № 23837166 у виконавчому провадженні, відкритому за виконавчим листом Донецького окружного адміністративного суду № 2а-8486/10/0570 про стягнення з позивача на користь управління Пенсійного фонду України у м. Авдіївці 402440,91 гривень.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач при винесенні постанов про стягнення виконавчого збору у сумі 40244,09 гривень та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у сумі 50,50 гривень від 30 травня 2012 року повинен був керуватися ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року, згідно якої виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням, а також з осіб, звільнених від його сплати, оскільки виконавче провадження відкрите 21 січня 2011 року, коли діяла стара редакція Закону. Позивач вважає, що всі подальші виконавчі дії державний виконавець повинен проводити також на підставі старої редакції Закону України «Про виконавче провадження», посилаючись при цьому на частину першу статті 58 Конституції України, відповідно якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Вважає постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій незаконною, оскільки до неї не доданий акт, який підтверджує витрати у сумі 50,50 гривень та у самій постанові не зазначений перелік витрат та копії документів на їх підтвердження.

Крім того, у день винесення спірних постанов позивач погасив свою заборгованість перед стягувачем згідно платіжного доручення № 170 від 30 травня 2012 року на суму 402440,91 гривні, тому відповідач повинен був закрити виконавче провадження, а оскаржувані постанови виділити в окреме провадження.

Представники позивача у судовому засіданні надали пояснення аналогічні, викладеним у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Відповідачем через канцелярію суду було надано клопотання від 01 серпня 2012 року, в якому він просив розглянути справу без представника відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції у зв'язку з відсутністю кадрового забезпечення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

21 січня 2011 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції Клєєвою Т.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 23837166 про стягнення з позивача на користь управління Пенсійного фонду України у м. Авдіївці 402440,91 гривень згідно виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду № 2а-8486/10/0570 (а.с.8). Боржнику запропоновано протягом семи днів добровільно виконати судове рішення та попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк з нього буде стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з провадженням виконавчих дій. Правовою підставою постанови вказано статті 3,18,20,24 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно вхідного штампу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Авдіївці Донецької області отримало постанову про відкриття виконавчого провадження 01 лютого 2011 року, але виконало судове рішення майже через півтора роки, про що свідчить платіжне доручення № 170 від 30 травня 2012 року на суму 402440,91 гривні (а.с. 7).

У день надання платіжного доручення на сплату боргу до управління Державної казначейської служби України у місті Авдіївці Донецької області - 30 травня 2012 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції Долговою А.М. винесено постанови про стягнення виконавчого збору у сумі 40244,09 гривень та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у сумі 50,50 гривень у виконавчому провадженні ВП № 23837166 (а.с.5-6).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За вказівкою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 1,2 Закону України «Про державну виконавчу службу» державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Правовою основою діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

У своїй діяльності відділ державної виконавчої служби керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України і Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування обмежені в своїй діяльності підставами, межами та способами, передбаченими Конституцією України та законами України.

Статтею 25 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Відповідно до статей 3,18,20,24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2010 року.

На дату відкриття виконавчого провадження діяла редакція цього Закону від 21 квітня 1999 року з наступними змінами. Статтею 46 старої редакції цього Закону було передбачено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов'язковим особистим страхуванням, а також з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством, а також за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.

Отримавши 01 лютого 2011 року постанову про відкриття виконавчого провадження позивач виконав судове рішення лише 30 травня 2012 року, тобто, після спливу шестимісячного строку здійснення виконавчого провадження, встановленого частиною 2 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Законом України від 04 листопада 2010 року N 2677-VI цей Закон викладено у новій редакції. Частиною 1 статті 28 Закону у новій редакції передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

На відміну від старої редакції Закону України «Про виконавче провадження» нова редакція цього Закону не звільняє від сплати виконавчого збору страховиків, які здійснюють державне обов'язкове особисте страхування.

Крім того, статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження», у новій редакції, яка діє з 09 березня 2011 року з наступними змінами, передбачено витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кошти виконавчого провадження складаються з:

1) коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника;

2) авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

3) стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій;

4) інших надходжень, що не суперечать законодавству.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:

1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;

4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;

6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Таким чином, у зв'язку із тривалим невиконанням позивачем судового рішення відділом державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції було правомірно винесено постанови про стягнення виконавчого збору у сумі 40244,09 гривень та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у сумі 50,50 гривень у виконавчому провадженні ВП № 23837166.

Посилання позивача на порушення відповідачем Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 25 грудня 1999 року в частині не складення державним виконавцем акту, яким підтверджуються витрати у сумі 50,50 грн., визначені постановою про стягнення витрат на проведення виконавчих дій є недоречним, оскільки Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» Інструкція про проведення виконавчих дій визнана такою, що втратила чинність, крім пункту 5.11 глави 5, підпункту 5.12.5 пункту 5.12 глави 5 щодо підготовки до проведення та проведення щотижневих конкурсів з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна, які продовжують діяти до набрання чинності порядком реалізації арештованого державними виконавцями майна.

Нова Інструкція не передбачає складання акту про понесені витрати до закінчення виконавчого провадження (п.3.14 Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи, зокрема, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Як зазначив позивач, згідно частини першої статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Положенню частини першої статті 58 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99. Положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Позивач же є юридичною особою.

При цьому відповідач правомірно застосував до спірних правовідносин нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження», яка діяла на момент винесення спірних постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, оскільки стягнення з боржника сум боргу не виконувалось з боку позивача з його вини.

Згідно пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищенаведене, на підставі положень статті 19 Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У позовних вимогах Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Авдіївка Донецької області до відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції про визнання неправомірними та скасування постанов заступника начальника відділу державної виконавчої служби Авдіївського міського управління юстиції про стягнення виконавчого збору від 30.05.2012р. ВП № 23837166 та про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 30.05.2012р. ВП № 23837166 - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданні 02 серпня 2012 року в присутності представників позивача.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голубова Л.Б.