Ухвала суду № 25498478, 19.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2012 року м. Київ К-1146/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Полтаві

на постанову Господарського суду Полтавської області від 19.03.2009

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009

у справі № 3/78-08/5018

за позовом Державної податкової інспекції у м. Полтаві

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма НФ ЛТД»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Селіон»

про визнання недійсним господарського зобов'язання

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Полтаві (далі по тексту -позивач, ДПІ у м. Полтаві) звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма НФ ЛТД»(далі по тексту -відповідач 1, ТОВ «Фірма НФ ЛТД») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Селіон»(далі по тексту -відповідач 2, ТОВ «Компанія Селіон») про визнання недійсним господарського зобов'язання.

Підставами позову зазначено ст. ст. 207, 208 ГК України, п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Постановою Господарського суду Полтавської області від 19.03.2009, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009, скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові щодо визнання недійсним господарського зобов'язання за договором від 18.01.2006 №12-С та закрито провадження у справі в цій частині. В решті рішення залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем була здійснена виїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Фірма НФ ЛТД»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2005 по 30.06.2007, за результатами якої складено акт перевірки від 15.112007 №2301/23-8/23808733.

Позивачем було виявлено, що між ТОВ «Компанія Селіон»(постачальник) та ТОВ «Фарма НФ ЛТД»(покупець) 18.01.2006 був укладений договір №12-С, предметом якого є поставка брухту та відходів чорних металів відповідно до специфікацій.

Такі специфікації контрагенти підписали у вигляді додаткових угод (№1 від 03.03.2006 на суму 51 236,04 грн., №2 від 13.03.2006 на суму 150 755,56 грн., №3 від 31.03.2006 на суму 59 996,18 грн., №4 від 06.04.2008 на суму 996,00 грн., №5 від 20.04.2006 на суму 990,00 грн., №6 від 24.04.2006 та №7 від 18.05.2006 на суму 1020,00 грн.) до основного договору з визначення найменування товару, його виду, одиниці виміру, ціни за одну тону.

Сторони за договором виконали свої зобов'язання, що підтверджено оформленими постачальником та виданими покупцю накладними, приймально-здавальними актами, сертифікатами походження товару та податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Судами встановлено, що всього покупцю за договором було поставлено товару на загальну суму в 22331136,00 грн. Розрахунки за отримані ТМЦ покупцем -ТОВ «Фірма НФ ЛТД»здійснені в безготівковому порядку на всю суму поставки, про що свідчать платіжні доручення: №313 від 03.03.2006, №361 від 03.03.2006, №387 від 21.03.2006, №448 від 31.03.2006, №488 від 06.04.2006, №505 від 12.04.2006, №545 від 14.04.2006, №356 від 20.04.2006, №581 від 26.04.2006, №620 від 04.05.2006 та №654 від 10.05.2006, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Суд першої інстанції приймаючи рішення щодо відмови у задоволенні позову виходив з того, що вимоги позивача про визнання спірного господарського зобов'язання недійсним як такого, що укладено з метою, суперечною інтересам держави, не підтверджено допустимими доказами, а також, що штрафні санкції можуть застосуватись лише протягом строків, визначених ст. 250 ГК України.

Скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові щодо визнання недійсним господарського зобов'язання за договором від 18.01.2006 №12-С та закриваючи провадження у справі в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

Частиною 1 ст. 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст. 250 ГК України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем вимоги про застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, заявлені поза межами строків, встановлених ст. 250 ГК України, тому висновок про відмову у задоволенні позову в цій частині є правомірним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меньшикова