Ухвала суду № 25498472, 19.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" липня 2012 р. м. Київ К-2022/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009

у справі № 14/182

за позовом Державного Кіровоградського сокоекстрактного заводу

до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державний Кіровоградський сокоекстрактний завод (далі по тексту -позивач) звернувся до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Кіровограді (далі по тексту -відповідач, ДПІ у м. Кіровограді) від 11.10.2006 № 0001532310/0, № 0001542310/0, № 0001552310/0, № 0001981730/0; від 22.12.2006 № 0001532310/1, № 0001542310/1, № 0001552310/1, № 0001981730/1; від 24.02.2007 № 0001532310/2, № 0001542310/2, № 0001552310/2, № 0001981730/2; від 14.05.2007 № 0001532310/3, № 0001542310/3, № 0001552310/3, № 0001981730/3.

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009, позов задоволено частково; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 11.10.2006 № 0001532310/0, від 22.12.2006 № 0001532310/1, від 05.03.2007 № 0001532310/2, від 22.05.2007 № 0001532310/3; від 11.10.2006 № 0001542310/0, від 22.12.2006 № 0001542310/1, від 05.03.2007 № 0001542310/2, від 22.05.2007 № 0001542310/3 повністю; від 11.10.2006 № 0001981730/0, від 22.12.2006 № 0001981730/1, від 24.02.2007 № 0001981730/2, від 14.05.2007 № 000198173/3 в частині нарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за основним платежем в розмірі 772,87 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 по 30.06.2006, складено акт № 83/23-1/00378844 від 02.10.2006, в якому зафіксовані порушення: п. п. 2, 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 01.03.1999 та п. п. 2, 3, 6 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженого наказом Мінекобезпеки України, ДПА України від 19.07.1999 № 162/379 та зареєстрованого в Мін'юсті України 09.08.1999 № 544/3837, в результаті чого занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища за 2005 рік у розмірі 246,50 грн.; п. п. 5, 13 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 № 1494 та п. 6.2 розділу 6 Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінфіну України, ДПА України, Мінекономіки України, Мінекобезпеки України від 01.10.1999 № 231/539/118/219 та зареєстрованої у Мін'юсті України 19.10.1999 № 711/4004, в результаті чого занижено збір за спеціальне використання водних ресурсів за 2005 рік в сумі 513,60 грн.; п. п. 2, 3, 6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», в результаті чого занижено податкове зобов'язання в розмірі 83,90 грн.; пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»в частині надання податкової соціальної пільги працівникам, якими не було подано заяви про обрання місця застосування податкової соціальної пільги, в результаті чого недоутримано податок з доходів фізичних осіб на суму 772,87 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки та адміністративного оскарження, відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) від 11.10.2006 № 0001532310/0, від 22.12.2006 № 0001532310/1, від 24.02.2007 № 0001532310/2, від 14.05.2007 № 0001532310/3 про визначення податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 417 грн., в т.ч.: 247 грн. основного платежу та 170 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

2) від 11.10.2006 № 0001542310/0, від 22.12.2006 № 0001542310/1, від 24.02.2007 № 0001542310/2, від 14.05.2007 № 0001542310/3 про визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів у розмірі 719 грн., в т.ч.: 514 грн. основного платежу та 205 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

3) від 11.10.2006 № 0001552310/0, від 22.12.2006 № 0001552310/1, від 24.02.2007 № 0001552310/2, від 14.05.2007 № 0001552310/3 про визначення податкового зобов'язання за платежем: податок з власників транспортних засобів у розмірі 254 грн., в т.ч.: 84 грн. основного платежу та 170 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

4) від 11.10.2006 № 0001981730/0, від 22.12.2006 № 0001981730/1, від 24.02.2007 № 0001981730/2, від 14.05.2007 № 0001981730/3 про нарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 2 318,61 грн., в т.ч.: 772,87 грн. основного платежу та 1 545,74 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Відповідно п. 1 ч. 2 до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, система оподаткування, податки та збори.

Згідно ч. 4 ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування»Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 14 цього Закону збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за забруднення навколишнього природного середовища належать до загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів); загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно ч. 3 ст. 1 зазначеного Закону ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, Інструкція про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затверджена наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 231/539/118/219 від 01.10.1999 та Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затверджена наказом Мінекономіки України, ДПА України від 19.07.1999 № 162/379 та зареєстрована в Мін'юсті України 09.08.1999 за № 544/3837, якими керувався податковий орган при нарахуванні збору за спеціальне користування водними ресурсами та збору за забруднення навколишнього природного середовища не є Законом про оподаткування.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необґрунтованість нарахувань спірними податковими повідомленнями-рішеннями збору за спеціальне користування водними ресурсами та штрафних (фінансових) санкцій по ньому, та збору за забруднення навколишнього природного середовища та штрафні (фінансові) санкції по ньому.

Щодо нарахування податкового зобов'язання по податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин, суди попередніх інстанцій встановили, що платник податку в розрахунку по трактору МТЗ-80 зазначив об'єм циліндрів двигуна -2070 см3, а необхідно 4750 см3.

Згідно ст. 7 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»у разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягуються сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом.

Таким чином, за наявності встановленого судами попередніх інстанцій порушення Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», відповідачем правомірно нарахований позивачу податок з власників транспортних засобів.

Щодо визначення позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб, суди зазначили, що позивач не заперечує порушення ним Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та пп. «б»пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»не передбачає застосування штрафних фінансових санкцій на підставі пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 цього Закону.

Однак, висновок судів попередніх інстанцій в цій частині не можна вважати таким, що зроблений на підставі повно та всебічно досліджений обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1, 2, 5 пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом; податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту; податкова соціальна пільга застосовується за місцем отримання платником податку основного доходу (визначеним у трудовій книжці) на дату набрання чинності цим пунктом, без подання заяви про застосування пільги.

Згідно п. 5 Порядку надання документів та їх складу, при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2035 у разі неподання платником податку заяви про застосування пільги працедавець застосовує пільгу до нарахованого місячного доходу платника податку, якщо на 1 січня 2004 р. працедавцем велася трудова книжка на такого платника податку.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи знаходились працівники, стосовно яких позивачем застосовано податкову соціальну пільгу станом на 1 січня 2004 року у трудових відносинах з ним та чи велися трудові книжки на них.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга Державної податкової інспекції у м. Кіровограді підлягає частковому задоволенню, а судові рішення -скасуванню в частині позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 11.10.2006 № 0001981730/0, від 22.12.2006 № 0001981730/1, від 24.02.2007 № 0001981730/2, від 14.05.2007 № 0001981730/3 та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті судові рішення підлягають залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Кіровоградської області від 03.09.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 скасувати в частині позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 11.10.2006 № 0001981730/0, від 22.12.2006 № 0001981730/1, від 24.02.2007 № 0001981730/2, від 14.05.2007 № 0001981730/3 та направити справу в цій частині на новий судовий розгляд.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров З оригіналом згідно