Ухвала суду № 25498385, 18.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" липня 2012 р. м. Київ К/9991/83367/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 р.

у справі № 2а-2473/10/0770 (7381/11/9104)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Відкрите акціонерне товариство «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»(надалі позивач, ВАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді (надалі відповідач, ДПІ у м. Ужгороді) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 р. (суддя -Н.Д. Маєцька), позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 р. №0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801 та від 04.06.2010 р. №0001172341/1 3838/871/23- 1/02574001/1784, від 06.05.2010 р. № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802 та від 04.06.2010 р. №0001162341/1 3837/871/231/02574001/1783; частково визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.05.2010 р. № 0001432303 1323/871/23-1/02574001/2799 у частині застосування штрафних санкцій на суму 3 060,00 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто із Державного бюджету на користь позивача понесені витрати з сплати судового збору у сумі 1,70 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -В.З. Улицький, судді: І.Я. Олендер, В.М. Каралюс) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої 22.04.2010 р. складено акт № 871/23-1/02574001 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), статтей 1, 2, пункту 7 статті 8, статті 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 36 073,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 60 167,00 грн.

На підставі акта податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 06.05.2010 р. № 0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 90 250,50 грн., у т.ч. 60 167,00 грн. -основного платежу та 30 083,50 грн. -штрафних (фінансових) санкцій, та № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 54 109,50 грн., у т.ч. 36 073,00 грн. основного платежу та 18 036,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.05.2010 р. №0001432303 1323/871/23-1/025740012799, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 760,00 грн. за порушення пункту 9 статті 3 Закону України від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(надалі -Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Вказані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржувались позивачем до контролюючого органу в адміністративному порядку, однак скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржувані рішення -без змін, у зв'язку з чим, відповідачем були прийняті повторні податкові повідомлення рішення від 04.06.2010 р. № 0001172341/1 3838/871/23-1/02574001/1784 та № 0001162341/1 3837/871/23-1/025774001/1783.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ВАТ «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»та СМБМП «Енергомонтаж»було укладено Договір № 180 від 31.10.2007 р. «Про технічне обслуговування»та Договір № 173/10 від 30.10.2008 року «Про повне технічне обслуговування та поточний ремонт автономної газової котельні ВАТ «ГТК «Інтурист Закарпаття», де ВАГ «ГТК «Інтурист-Закарпаття»виступало замовником, а СМБМП «Енергомонтаж» виконавцем.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що підприємством документально не доведено використання у власній господарській діяльності послуг, отриманих за вказаними договорами, які зазначені у досліджених актах виконаних робіт, та які б підтверджували їх зв'язок із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що витрати на оплату послуг, отриманих за вказаними договорами, були спрямовані на забезпечення належної роботи готельного комплексу ВАТ «ГТК «Інтурист Закарпаття». Вказані послуги включали: технічне обслуговування котельні, сантехнічне та електромонтажне обслуговування мереж, які забезпечують готельний комплекс теплом, гарячою водою, безперебійною роботою каналізаційної системи та електромереж.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Однак, як встановлено судом першої інстанції витрати позивача, пов'язані із виконанням договорів, підтверджені наступними первинними документами: договорами, актами виконаних робіт та платіжними документами). Вказані первинні документи містять усі необхідні реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Крім того, колегія суддів зазначає, що перелік витрат які не включаються до складу валових витрат, визначено у пункті 5.3 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зокрема, підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що до валових витрат не відносяться витрати, не пов'язані з господарською діяльністю, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті).

Як вбачається з змісту вказаної норми Закону, до зазначеного переліку не віднесено витрати на технічне обслуговування котельні, сантехнічне та електромонтажне обслуговування, а відтак такі витрати слід вважати такими, що пов'язані з господарською діяльністю та відповідають визначенню валових витрат, викладеному у пункті 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Окрім того, відповідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визнав незаконним донарахування позивачу суми податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 54 109,50 грн.

Що стосується правомірності донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього ж Закону Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судом першої інстанції, суми податкового кредиту підтверджено, наданими позивачем податковим накладними, які відповідають вимогам первинного документу згідно Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», що податковим органом спростовано не було.

Крім того, самі по собі незначні недоліки у заповненні податкової накладної, не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, за підтвердження зазначених у ній даних іншими первинними документами.

А відтак, оскільки у матеріалах справи, крім податкових накладних наявні і інші первинні документи, які свідчать про обсяги отриманих позивачем послуг, то у відповідач не було законних підстав для донарахування товариству податкових зобов'язань з податку на додану вартість на сумі 90 250,50 грн.

Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001432303 1323/871/23-1/025740012799 від 06.05.2010 р. застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 4 760,00 грн. на підставі пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»за нероздрукування 6 фіскальних звітних чеків №1529, 1624, 1626, 1678, 1770, 1776 на КОРО №0701003843 та за відсутність 8 фіскальних звітних чеків по КОРО №071003845, а саме чеків № 1796, 1811, 1902, 1963, 1976, 2003, 2004, 2011.

Відповідно до підпунктів 1, 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів) при продажу товарів (послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки через реєстратори розрахункових операцій; щоденно друкувати на реєстраторах розрахункових операцій фіскальні звітні чеки і забезпечувати їх зберігання в книгах обліку розрахункових операцій.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»денний звіт - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням; фіскальний звітний чек - документ встановленої форми, надрукований реєстратором розрахункових операцій, що містить дані денного звіту, під час друкування якого інформація про обсяг виконаних розрахункових операцій заноситься до фіскальної пам'яті.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання вищенаведених норм, позивач здійснював роздрукування фіскальних звітних чеків, котрі містили інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, про що свідчить фіскальний чек за 27.07.2008 р., який фактично був роздрукований та підклеєний до Книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 28.07.2008 р. об 00 год. 02 хв.; за 30.10.2008 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 31.10.2008 р. об 00 год. 10 хв.; за 01.11.2008 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 02.11.2008 р. об 00 год. 00 хв.; за 23.12.2008 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 24.12.2008 р. об 00 год. 13 хв.; за 25.03.2009 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 26.03.2009 р. об 00 год. 05 хв.; за 31.03.2009 р., котрий фактично був роздрукований та підклеєний до Книги обліку розрахункових операцій разом із Z-звітом 01.04.2009 р. об 00 год. 07 хв.

Отже, судом першої інстанції встановлено, що вимога пункту 9 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг», хоч і після закінчення робочого дня, проте була виконана. Разом з тим, суд правильно зазначив, що чинне законодавство України не передбачає відповідальність за несвоєчасне роздрукування фіскального звітного чеку.

Що стосується відсутності 8 фіскальних звітних чеків по КОРО №071003845, а саме чеків №1796, 1811, 1902, 1963, 1976, 2003, 2004, 2011, то Закарпатським окружним адміністративним судом встановлено, що про трьом (№1796, 1811, 1902) з восьми чеків штрафні санкції було застосовано неправомірно оскільки дані фіскальні звітні чеки не були роздруковані відповідно 09.01.2009 р., 24.01.2009 р. та 19.04.2009 р., тобто порушення було допущено за межами річного строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України.

А відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення відповідача про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001432303 від 06.05.2010 р. у частині застосування штрафу за нероздрукування 6 фіскальних звітних чеків та відсутність у Книзі обліку розрахункових операцій 3 фіскальних звітних чеків на підставі пункту 4 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг»у розмірі 3 060,00 грн. є протиправним. У той же час вказане рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 700,00 грн. за не зберігання п'яти фіскальних звітних чеків є правомірним.

З огляду на викладене, суд першої інстанцій обґрунтовано визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 06.05.2010 р. №0001172341/0 1321/871/23-1/02574001/2801 та від 04.06.2010 р. №0001172341/1 3838/871/23- 1/02574001/1784, від 06.05.2010 р. № 0001162341/0 1322/871/23-1/02574001/2802 та від 04.06.2010 р. №0001162341/1 3837/871/231/02574001/1783 та частково визнав протиправним та скасував рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 06.05.2010 р. № 0001432303 1323/871/23-1/02574001/2799 у частині застосування штрафних санкцій на суму 3 060,00 грн.

Таким чином, доводи податкового органу, з якими погодився суд апеляційної інстанції, на підставі яких було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не знайшли свого документального підтвердження, а відтак є незаконними та необґрунтованими.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Готельно-туристичний комплекс «Інтурист-Закарпаття»задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 р. у справі № 2а-2473/10/0770 (7381/11/9104) скасувати.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 р. у справі № 2а-2473/10/0770 (7381/11/9104) залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.