Ухвала суду № 25498372, 11.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" липня 2012 р. м. Київ К/9991/29116/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 р.

у справі № 2-а-1524/10/1170 (2а-1524/10/1170)

за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Протеїн-Продакшн»

до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

В С Т А Н О В И В :

Закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Протеїн-Продакшн»(надалі позивач, ЗАТ з ІІ «Протеїн-Продакшн») звернулося до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Кіровоградська ОДПІ) про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 р. (суддя -Н.В. Чубара), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -О.В. Юхименко, судді: Л.М. Нагорна, М.А. Руденко) позов задоволено: скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.04.2010 р. № 000032220; стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ з ІІ «Протеїн-Продакшн»понесені судові витрати у розмірі 3,40 грн.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не подавав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 31.12.2009 р., за результатами якої 31.03.2010 р. складено акт № 29/23-00/34448613 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів статті 2 Закону України від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(надалі -Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»).

На підставі акта податковим органом було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.04.2010 р. № 0000322200, яким застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 379 151,40 грн. за порушення вимог статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Переглянувши дану справу у порядку касаційного провадження, колегія суддів Вищого адміністративного суду України повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та частково з висновками апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.01.2008 р. між позивачем (покупець) та фірмою Construction International P Ltd.»(Індія) (продавець) було укладено контракт № 116 на імпорт обладнання з підготовки екстракції та отримання соєвого масла на загальну суму 1 200 000,00 євро.

Позивач здійснив попередню оплату за обладнання нерезиденту фірмі Construction International P Ltd.»(Індія) у розмірі 1 200 000,00 євро, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті:

-п/д № 6 від 20.02.2008 р. на суму 300 000,00 євро (180 денний термін минув 19.08.2008 р.);

-п/д № 2 від 08.09.2008 р. на суму 90 000,00 євро (180 денний термін минув 07.03.2009 р.).

Станом на 01.10.2008 р. за контрактом № 116 від 30.01.2008 р. рахувалась дебіторська заборгованість у сумі 1 200 000,00 євро.

За результатами розгляду листів ЗАТ з ІІ «Протеїн Продакшн»від 01.02.2008 р. № 59-10, від 11.04.2008 р. № 11/04-8-1, від 29.09.2008 р. № 655-10, від 03.03.2009 р. № 475-10, від 11.06.2009 р. № 11/06-09 Міністерство економіки України надало останньому висновки на перевищення строків розрахунків за імпортною зовнішньоекономічною операцією по імпортному контракту № 116 від 30.01.2008 р.:

- № 147 від 05.05.2008 р. про продовження терміну з 19.08.2008 р. по 20.10.2008 р. на суму 300 000,00 євро;

- № 376 від 09.10.2008 р. про продовження терміну з 20.10.2008 р. по 20.03.2009 р. на суму 300 000,00 євро;

- № 110 від 13.03.2009 р. про продовження терміну з 20.03.2009 р. до 20.06.2009 р. на суму 300 000,00 євро; з 09.03.2009 р. до 20.06.2009 р. на суму 900 000,00 євро.

Позивач, за результатами виконання умов контракту № 116 від 30.01.2008 р., отримав обладнання для очищування, сортування, калібрування та подальшої обробки насіння сої на загальну суму 1 116 700,00 євро або 12 377 208,83 грн., що підтверджено вантажними митними деклараціями.

Станом на 31.12.2009 р. дебіторська заборгованість за контрактом № 116 від 30.01.2008 р. становила 83 300,00 євро.

Крім того, 30.01.2008 р. між позивачем (покупець) та фірмою al Construction International P Ltd.»(Індія) (продавець) укладено контракт № 117.

Позивач здійснив попередню оплату обладнання нерезиденту фірмі Construction International P Ltd.»(Індія), згідно імпортного контракту № 117, на загальну суму 800 000,00 євро, що підтверджується платіжними дорученнями в іноземній валюті:

- п/д № 7 від 20.02.2008 р. на суму 200 000,00 євро (180 денний термін минув 19.08.2008 р.)

- п/д № 1 від 08.09.2008 р. на суму 10 000,00 євро (180 денний термін минув 07.03.2009 р.)

- п/д № 3 від 30.09.2008 р. на суму 5 000 000,00 євро (180 денний термін минув 29.03.2009 р.).

Станом на 01.10.2008 р. по контракту № 117 від 30.01.2008 р. рахувалась дебіторська заборгованість на суму 800 000,00 євро.

За результатами розгляду листів ЗАТ з ІІ «Протеїн Продакшн»від 11.04.2008 р. № 11/04-8-1, від 21.08.2008 р. № 575-10, від 29.09.2008 р. № 656-10, від 03.03.2009 р. № 477-10, від 03.03.2009 р. № 476-10, від 03.03.2009 р. № 473-10, від 11.06.2009 р. № 11/06-10 Міністерством економіки України надало останньому висновки на перевищення строків розрахунків за імпортною зовнішньоекономічною операцією по імпортному контракту № 117:

- № 148 від 05.05.2008 р. про продовження терміну з 19.08.2008 р. по 20.09.2008 р. на суму 200 000,00 євро;

- № 323 від 03.09.2008 р. про продовження терміну з 20.09.2008 р. по 20.11.2008 р. на суму 200 000,00 євро;

- № 377 від 09.10.2008 р. про продовження терміну з 20.11.2008 р. по 20.03.2009 р. на суму 200 000,00 євро;

- № 109 від 13.03.2009 р. про продовження терміну з 09.03.2009 р. по 20.06.2009 р. на суму 100 000,00 євро; з 20.03.2009 р. до 20.06.2009 р. на суму 200 000,00 євро; з 30.03.2009 р. до 20.06.2009 р. на суму 500 000,00 євро.

Позивач, за результатами виконання умов контракту № 117, отримав обладнання для десольвентизації тестування на загальну суму 698 650,00 євро або 8 061 354,30 грн., згідно вантажно митних декларацій.

Станом на 31.12.2009 р. по контракту № 117 від 30.01.2008 р. рахувалась дебіторська заборгованість на суму 101 350,00 євро.

Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій сторони визнали, що датою виникнення заборгованості по розрахунках за імпортною зовнішньоекономічною операцією є 21.06.2009 р.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»порушення резидентами строків повернення валютної виручки або строків поставки товару, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

Згідно висновків акта період, за який податковим органом нараховано штрафні (фінансові) санкції охоплював проміжок часу з 21.06.2009 р. по 23.12.2009 р., що не заперечувалось сторонами.

Судами встановлено, що 23.12.2009 р. позивач подав до Господарського суду Кіровоградської області два позови до фірми l Construction International P Ltd.» (Індія) про стягнення заборгованості за імпортними контрактами № 116 та № 117 від 30.01.2008 р.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано підтвердив факт порушення позивачем статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Разом з тим, оскаржуване рішення про застування штрафних (фінансових) санкцій правомірно було скасовано судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України суд першої інстанції обґрунтовано визнав безпідставним посилання податкового органу на приписи статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у частині застосування строку давності у 1095 днів під час застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»встановлено, що порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що виходячи зі змісту частини першої статті 238 Господарського кодексу України, пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, передбачена частиною першою статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», є адміністративно-господарською санкцією, яка може бути застосована до суб'єкта господарювання у межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Судом першої інстанції встановлено, що про факт порушення позивачем статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» податковий орган дізнався 07.07.2009 р., рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийнято відповідачем 12.04.2010 р.

Отже, податковим органом застосовано адміністративно-господарські санкції до позивача через 10 місяців з дня виявлення порушення, тобто з порушенням строків застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій.

Даний висновок суду першої інстанції відповідає практиці розгляду адміністративних справ даної категорії, що дає підстави вважати помилковими мотиви суду апеляційної інстанції щодо непоширення дії статті 250 Господарського кодексу України на спірні правовідносини.

У доповнення до викладеного, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що згідно з статтею 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»(із змінами та доповненнями) моментом здійснення імпорту є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що імпортується, від продавця до покупця.

Відповідно до статті 6 Митного кодексу України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносиин, межі митної території України є митним кордоном України. Митний кордон України збігається з державним кордоном України, за винятком меж території спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон становлять митний кордон України.

Згідно з пунктом 1 статті 1 Митного кодексу України під «ввезенням в Україну та вивезенням з України»розуміється фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.

Таким чином, ввезення в Україну товару, що підлягає митному оформленню службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через територію України, неможливо без його фактичного переміщення через митний кордон України, тобто поняття «перетину товаром митного кордону України»збігається із «переміщенням товару через митний кордон України - ввезенням товару в Україну», підставою для якого в режимі імпорту є наявність на товар товаросупровідного документу, на якому проставляється відбиток штампу «під митним контролем»з відповідною датою та який підтверджує факт та дату перетину товаром митного кордону.

При чому, «перетин товаром митного кордону України», який засвідчується відбитком штампу «під митним контролем»з відповідною датою, не можна ототожнювати з «пропуском товарів через митний кордон України», який здійснюється виключно після завершення митного оформлення в тому обсязі, який відповідає меті його переміщення через митний кордон України і який підтверджується оформленою ВМД.

З огляду на викладене, імпортний товар вважається таким, що ввезений на митну територію України з моменту перетину митного (державного) кордону України, а не з моменту оформлення ВМД.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який зазначив, що товар вважається ввезеним на митну територію України з моменту перетину митного (державного) кордону України, а не з моменту оформлення ВМД.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції помилково не взяв до уваги ту обставину, що порушення граничних строків, передбачених статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»пов'язане з імпортною операцією, яка має місце саме з моменту перетину митного кордону України, який засвідчується відбитком штампу «під митним контролем», а не з моменту переходу права власності на імпортний товар.

А відтак, мотиви суду апеляційної інстанції у цій частині є помилковими.

Крім того, відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

З змісту вказаної статті вбачається, що під час нарахування пені обов'язково підлягає з'ясуванню сума неодержаної виручки (вартість недопоставленого товару).

Разом з тим, податковий орган не врахував приписи статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»та нарахував пеню, загальний розмір якої перевищив суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Так, судами встановлено, що загальна сума неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) по контрактах № 116 та № 117 склала 184 650,00 євро (83 300,00 євро + 101 350,00 євро), що еквівалентно 2 114 038,1 грн., а загальний розмір пені, визначений податковим органом в оскаржуваному рішенні, становив 6 379 151,40 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанцій обґрунтовано визнав незаконним нарахування пені у розмірі, що перевищила суму неодержаної виручки та суперечить приписам статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Також суд першої інстанції правомірно не погодився з доводами відповідача про те, що правопорушення, передбачене статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», є триваючим правопорушенням, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 218 Господарського кодексу України підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі для застосування адміністративно-господарських санкцій, є вчинене таким суб'єктом господарське правопорушення. У силу частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому слід ураховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

У судовому засіданні представником податкового органу зазначено, що наявність вини позивача полягає у невжитті останнім ніяких заходів зі стягнення коштів, на які недопоставлено обладнання за контрактами № 116 та № 117.

Однак, як було встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, позивач неодноразово звертався до Міністерства економіки України для отримання висновків на перевищення строків розрахунків за імпортними зовнішньоекономічними операціями за контрактами № 116 та № 117, тобто вживав заходи щодо недопущення вчинення порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Крім того, умовами контрактів № 116 та № 117 від 30.01.2008 р. передбачалось, що у випадку, коли між сторонами контракту виникли непорозуміння, та якщо вони не можуть бути урегульовані, спір підлягав передачі на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду Швейцарії, мова судочинства англійська, місце розгляду спору Женева, Швейцарія.

Позивач проводив переговори з фірмою ical Construction International P Ltd.»(Індія) з приводу зміни редакції Контрактів у частині вирішення спорів, що підтверджується наданими позивачем додатковими угодами № 2 від 13.08.2009 р. до контракту № 116 від 30.01.2008 р. та № 3 від 13.08.2009 р. до контракту № 117 від 30.01.2008 р.

Вказаними додатковими угодами сторони внесли зміни до розділу 17 (Арбітраж) контрактів № 116 та № 117, а саме погодили, що у випадку виникнення непорозумінь, спір підлягав передачі на розгляд за вибором позивача: до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-Промисловій Палаті України (м. Київ, Україна) або до Господарського суду Кіровоградської області (м. Кіровоград, Україна).

Отже, судами підтверджено, що лише після підписання обома сторонами вищевказаних додаткових угод позивач отримав можливість звернутись до Господарського суду Кіровоградської області з позовами до фірми l Construction International P Ltd.»(Індія) про стягнення заборгованості за імпортним контрактам № 116 та № 117 від 30.01.2008 р.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем здійснювались дії щодо недопущення порушення норм Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а тому у діях позивача відсутня обов'язкова складова господарського правопорушення як вина, що і спростовує твердження податкового органу про триваюче правопорушення у даному випадку.

Що стосується висновків суду апеляційної інстанції про те, що фінансові санкції застосовуються незалежно від причин, з яких сталося порушення, оскільки для застосування даних санкцій не має значення наявність умислу у діях відповідних працівників підприємств, установ чи організацій, вважає їх помилковими, з огляду на наступне.

Пеня за порушення встановлених статтями 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, нарахування якої передбачено статтею 4 цього Закону, підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності резидента складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів свідчить про відсутність складу правопорушення.

З правового аналізу частини першої статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»вбачається, що стягнення пені за прострочення одержання резидентом виручки в іноземній валюті відбувається за порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону. Отже, підставою відповідальності резидента за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»є наявність у його діях факту правопорушення.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що незважаючи не те, що мотиви суду апеляційної інстанції в частині незастосування до спірних правовідносин приписів статті 250 Господарського кодексу України та в частині відсутності необхідності врахування під час застування штрафних (фінансових) санкцій наявності у діях резидента такої складової правопорушення як вини є помилковими, однак вони не вплинули на правильність вирішення апеляційним судом справи по суті.

А відтак, колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано скасували рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.04.2010 р. № 000032220.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав та не довів законності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 р. у справі № 2-а-1524/10/1170 (2а-1524/10/1170) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв