Ухвала суду № 25497853, 11.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" липня 2012 р. м. Київ К/9991/80742/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Лосєв А.М.Судді: Бившева Л.І. Шипуліна Т.М., при секретарі Титенко М.П.за участю представників: позивача:Білявського В.В.відповідача:Василевської Ю.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Холдингової компанії «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2011 р.

та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 р.

у справі № 2а-1670/517/11

за позовом Холдингової компанії «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Холдингова компанія «АвтоКраз»у формі відкритого акціонерного товариства (надалі позивач) звернулася до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (надалі відповідач, Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2011 р. (суддя -О.В. Гіглава), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Л.В. Мельнікова, судді: З.Г. Подобайло, А.М. Григовров) у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів -без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р. За результатами перевірки 22.12.2010р. було складено акт №722/23-209/05808735 (надалі -акт).

Даним актом зафіксовано, зокрема, порушення позивачем статті 21 Закону України «Про оренду землі»від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV із змінами, внесеними відповідно до Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-ІV «Про Державний бюджет України на 2008 рік», Закону України від 03 червня 2008 року № 309-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(надалі -Закон України «Про оренду землі»), в результаті чого занижена орендна плата за землю на загальну суму 181 945,97 грн.

Позивач вважає такі висновки податкового органу помилковими, оскільки розрахунок плати за оренду землі здійснювався з розміру, встановленому договором оренди землі, що передбачено статтею 13 Закону України «Про оренду землі».

Відповідач, в свою чергу, посилається на те, що зміст договорів оренди землі, укладених позивачем з виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, в частині визначення розміру орендної плати не відповідав вимогам чинного законодавства у 2008 році, якими було встановлено мінімальний розмір орендної плати не менше 3% від грошової оцінки землі.

31.12.2010р. Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області на підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007952301/0/4625, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій за платежем: орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 272 918,93 грн., в тому числі за основним платежем 181 945,97 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 90 972,96 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими висновки податкового органу і підтвердили правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового рішення виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Холдингова компанія «АвтоКраз»у формі відкритого акціонерного товариства (код ЄДРПОУ 05808735) зареєстрована як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради 24 червня 1996 року.

Кременчуцькою ОДПІ у Полтавській області проведено планову виїзну перевірку Холдингової компанії «АвтоКраз»у формі відкритого акціонерного товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р., за результатами якої складено акт від 22.12.2010р. № 7221/23-209/05808735.

За висновками перевірки вказане порушення виникло у зв'язку з тим, що орендна плата за договорами оренди земельних ділянок комунальної власності за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року позивачем нараховувалася та сплачувалася в розмірах менших, ніж встановлено законодавством 3% від грошової оцінки землі.

Свою позицію податковий орган обґрунтовує тим, що у період який перевірявся позивач орендував земельні ділянки, які розташовані в м. Кременчуці Полтавської області, на підставі договорів оренди, укладених з Кременчуцькою міською радою, та сплачував орендну плату за землю до місцевого бюджету згідно наданих до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Зокрема, позивачем 17 грудня 2009 року було подано до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області уточнюючу податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 рік, в якій позивачем самостійно нараховано орендну плату на 2009 рік в розмірі 3 566 983,69 грн., в тому числі ІІІ-ІV квартал 2009 року -1 785 263,20 грн.

Крім того, 25.08.2010р. подано уточнюючу податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2010 рік, в якій позивачем самостійно нараховано орендну плату на 2010 рік в розмірі 3 782 455,98 грн., в тому числі за І півріччя 2010 року в розмірі 1 891 228,02 грн

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про плату за землю»(чинного на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Стаття 13 Закону України «Про плату за землю»визначає, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Граничні розміри орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі», та є обов'язковими при укладенні відповідних договорів.

Зокрема, частиною 4 статті 21 вищезазначеного Закону в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Нормами підпункуту 4 пункту 8 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007 року № 107-VІ, було внесено зміни до частини 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі»(набрали чинності з 01.01.2008 року) та встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року N 10-рп/2008 вищезазначені зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів»від 03.06.2008 року № 309-VI, частина 4 статті 21 Закону України «Про оренду землі»знову була викладена у аналогічній редакції.

Оскільки відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень вказаного Закону, цей Закон набирає чинності з дня його опублікування 04.06.2008 року та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", вказані граничні розміри плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності діяли протягом всього 2008, 2009 та 2010 років.

З урахуванням положень статті 7 Закону України «Про плату за землю», яка визначає, що ставки земельного податку із земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх грошової оцінки, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в межах населених пунктів у 2009 та 2010 роках повинен був складати не менше 3 відсотків від грошової оцінки земель.

Пункт 8 частини 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Статтею 14 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в договорах оренди землі, укладених позивачем із Кременчуцькою міською радою, орендну плату за землю визначено у розмірі 1%, 1,5% від грошової оцінки землі щорічно. Після внесення змін до Закону України «Про оренду землі»щодо розміру орендної плати за землю, яка знаходиться у державній або комунальній власності, у розмірі 3% від грошової оцінки землі, до вищезазначених договорів відповідні зміни внесені не були, і позивач при самостійному нарахуванні орендної плати за 2009 та 2010 роки у податкових деклараціях виходив із розміру орендної плати, встановленого цими договорами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у 2009 та 2010 роках в порушення вимог статті 21 Закону України «Про оренду землі»здійснював нарахування і сплату орендної плати за землі комунальної власності по договорах оренди землі в розмірах менших, ніж встановлений Законом - 3% від грошової оцінки, і висновок перевірки про заниження позивачем у зазначеному періоді суми орендної плати за землю є законним та обґрунтованим.

Суди попередніх інстанцій вважають необґрунтованими посилання позивача на те, що зміна умов договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати може здійснюватися лише за взаємною згодою сторін та приходять до висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків і зборів, порядок нарахування та сплати якого регламентований положеннями спеціальних Законів. Тому положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать вказаним Законам, не можуть застосовуватися.

Згідно підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та цільовими фондами»(чинного на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судом першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Холдингової компанії «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.03.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2011 р. у справі № 2а-1670/517/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 -238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.

Суддя А.М. Лосєв