Рішення № 25453829, 30.07.2012, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 2-2172/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2012 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.

при секретарі - Поливко М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»та просила стягнути нараховану але не виплачену заробітну плату, середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку, вихідну допомогу та моральну шкоду.

Згідно з уточненими позовними вимогами позивач просила: стягнути нараховану але не виплачену заробітну плату в розмірі 15241,33грн., середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку та вихідну допомогу просила нарахувати з урахуванням розміру спірної суми, на яку позивач має право та з урахуванням скрутного фінансового становища відповідача та моральну шкоду, відшкодування якої оцінює сумою у розмірі 1 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона в період часу з 06 грудня 2004 року по 24 листопада 2011року знаходилась з відповідачем у трудових відносинах. Наказом від 24 листопада 2011року №109-К була звільнена з посади прибиральниці не робочих приміщень цеху транспорту та благоустрою за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. За період з червня 2010року по листопад 2011року їй була нарахована, але не в повному обсязі виплачена заробітна плата. Розмір заборгованості, відповідно до довідки по заробітній платі, складає 15241,33грн.

Просила стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також середній заробіток за час затримки розрахунку, вихідну допомогу та моральну шкоду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. В судовому засіданні пояснив що ОСОБА_1 працювала прибиральницею не робочих приміщень цеху транспорту та благоустрою у відповідача. Наказом № 109-к від 24 листопада 2011року ОСОБА_1 було звільнено.

Представник позивача вказував на порушення з боку відповідача трудового законодавства, оскільки відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні виплата всіх сум що належить працівнику від підприємства провадиться в день звільнення, але цього не сталося по даний час, що змусило позивача звернутися до суду.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди. В запереченнях посилається на скрутне фінансове становище підприємства, відсутності виробництва, існування заборгованість перед іншими працівниками підприємства та організаціями, також стверджувала що позивач в заявлений в позові період виконувала свої трудові обов'язки не належним чином, без дотримання 8-годинного робочого дня, в листопаді 2011 року мала три прогули.

Заслухавши пояснення сторін по справі, повно та всебічно дослідивши матеріали справи суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

У відповідності до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими. При цьому суд приходить до висновку, що право позивача на отримання всіх сум, які підлягають виплаті при звільненні працівника, порушено, а тому слід застосувати норми ст.ст.116,117 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 06 грудня 2004 року по 17 листопада 2011року працювала прибиральницею не виробничих приміщень цеху транспорту та благоустрою, тобто знаходилась з відповідачем у трудових відносинах. Наказом від 24 листопада 2011року №109-К була звільнена з цієї посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. За період з червня 2010року по листопад 2011року позивачу була нарахована, але не в повному обсязі виплачена заробітна плата. Розмір заборгованості, відповідно до довідки по заробітній платі, складає 15241,33грн.

Довідкою від 02 липня 2012року за формою ОК-5 з Пенсійного фонду підтверджується факт перебування ОСОБА_1 з відповідачем в трудових відносинах, так як відповідач, надаючи звітність, вказував суму заробітку для нарахування пенсії позивача та кількість днів трудового стажу в одному місяці.

Доказів про виплату на користь позивача зазначеної суми при звільненні, матеріали справи не міститять.

Суд критично ставиться та не приймає до уваги заперечення відповідача про відсутність на робочому місті позивача. З наданих актів вбачається що з ними позивача не ознайомлювали, пояснення з неї не витребовували, тому порушений порядок фіксації прогулу, а звідси такі документи не можуть бути доказом по справі. Відповідач звільнив Позивача за власним бажанням та надавав звіт про саме нараховану заробітну плату до Пенсійного фонду, тому підтвердив що працівник виконував покладені на нього трудові обов'язки. Відповідач не надав суду доказів притягнення позивача до дисциплінарної або іншої відповідальності за прогули, як це передбачено статтями 147-149 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З аналізу норми, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку, слідує, що підставою такої відповідальності є, по-перше, факт порушення власником строків розрахунку під час звільнення (ст. 116 КЗпП ) та, по друге, вина власника.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснюється, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь - період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно роз'яснень, що містяться в пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. У п. 20 цієї постанови зазначено, у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частики порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку, але виходячи із принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, суд вважає за необхідне в межах своїх повноважень ухвалити рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнути з відповідача на користь позивача нараховану але не виплачену заробітну плату у розмірі 15241,33грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 15241,33грн. виходячи із принципу співмірності даних вимог даних вимог.

Оскільки із довідки відповідача про нараховані та утримані суми при звільненні зазначено, що позивачу було нарахована до виплати сума - 15241,33грн. тобто сума до виплати зазначена із урахуванням утриманих податків та інших обов'язкових платежів, то суд вважає за необхідне зазначити про те, що сума 15241,33 грн. вказана із урахуванням утриманих податків та інших обов'язкових платежів.

З позовної заяви вбачається що позивач розрахував вихідну допомогу в розмірі 4765,61грн. Суд не може погодитися з позивними вимогами стосовно виплати позивачу вихідної допомоги, оскільки судом встановлено, що позивач звільнився з роботи за власним бажанням. Як убачається з наказу про звільнення, в ньому не обумовлювалося, що звільнення відбувається у зв'язку з порушенням підприємством законодавства про оплату праці. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для виплати позивачу вихідної допомоги, передбаченої ст.44 КЗпП.

Відповідно до ст.. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру відшкодування враховується вимоги розумності і справедливості.

Визнаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд з'ясував, що глибина її моральних страждань е відчутною, але не критичною, оскільки заборгованість нарахованої але не виплаченої заробітної плати відповідачем негативно не вплинуло на її подальше життя, хоча і внесло душевний дискомфорт, як наслідок порушення її конституційних прав.

Виходячи із вищезазначеного, керуючись вимогами розумності і справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди відповідачем, із врахуванням розміру, заявленого позивачкою, повинен бути встановлений судом на рівні 500 грн.

Як передбачено ч. 3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. На підставі зазначеної норми з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі пропорційному, задоволеній частині вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 10, 15, 30, 58-60, 88, 169, 212-218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного Товариства «Київський завод реле та автоматики»(м.Київ, вул. Івана Лепсе, 6 код ЄДРПОУ 00214853, рахунок 260073012144 в ПАТ Київська філія «Золоті ворота»МФО 300238) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) не виплачену заробітну плату в розмірі 15241(п'ятнадцять тисяч двісті сорок одну) грн. 33 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного Товариства «Київський завод реле та автоматики» (м. Київ, вул. Івана Лепсе, 6 код ЄДРПОУ 00214853 рахунок 260073012144 в ПАТ Київська філія «Золоті ворота»МФО 300238) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15241(п'ятнадцять тисяч двісті сорок одну) грн. 33 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного Товариства «Київський завод реле та автоматики»(м. Київ, вул. Івана Лепсе, 6 код ЄДРПОУ 00214853, рахунок 260073012144 в ПАТ Київська філія «Золоті ворота» МФО 300238) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1, кодНОМЕР_1 ), 500 (п'ятсот) грн. моральної шкоди.

Сягнути з Публічного акціонерного Товариства «Київський завод реле та автоматики»(м. Київ, вул. Івана Лепсе, 6 код ЄДРПОУ 00214853 рахунок 260073012144 в ПАТ Київська філія «Золоті ворота» МФО 300238) на корить держави судовий збір у розмірі 519 (п'ятсот дев'ятнадцять) 43 коп.

В іншій частині позову -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду м.Києва через Оболонський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І.В. Белоконна

30.07.2012 Справа № 2-2172/12