Рішення № 25448364, 24.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/6246-2012

24.07.12

За позовом

Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ»

до

Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс»

про

відшкодування шкоди в порядку регресу.

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача:

Пінчук Ю. О., за довіреністю,

від відповідача:

не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс»про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 27.810,48 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 27.810,48 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою суду від 14.05.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/6246-2012 та призначено до розгляду на 31.05.2012.

Ухвалою суду від 31.05.2012 розгляд справи було відкладено на 11.06.2012 в зв’язку з неявкою представників сторін та необхідністю витребувати додаткові докази.

Ухвалою суду від 11.06.2012 розгляд справи було відкладено на 02.07.2012 в зв’язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази.

Ухвалою суду від 02.07.2012 розгляд справи було відкладено на 24.07.2012 в зв’язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази.

У судове засідання 24.07.2012 з’явився лише представник позивача.

Через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва 02.07.2012 позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до якої в зв’язку з недоведеністю частини боргу в розмірі 1.881,50 грн., останній просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу грошові кошти в розмірі 25.928,98 грн.

Позивач у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку своїх представників в судове засідання не забезпечив. У зв’язку з нез’явленням представників відповідача та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи неодноразово відкладався, ухвали про призначення розгляду справи та про її відкладення направлялися відповідачу за всіма наявними у матеріалах справи адресами, в т.ч. зазначеними в його реєстраційних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

Згідно копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.06.2012 № 318820, який надано позивачем, місцезнаходженням Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс»є вул. Фрунзе, 13Є у м. Києві, 04080.

Як вбачається з поштового повідомлення, ухвалу суду від 14.05.2012 було надіслано на адресу відповідача 040803, м. Київ, вул. Фрунзе, 13Є, яка визначена як його місцезнаходження згідно відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також зазначена позивачем в якості адреси відповідача у позовній заяві, проте вказана ухвала була повернута поштовим відділенням зв’язку із зазначенням причини повернення –за зазначеною адресою не проживає.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що відповідно до матеріалів справи та відомостей згідно довідки з ЄДРПОУ єдиною адресою місцезнаходження відповідача є адреса: (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 13Є), за якою було надіслано ухвалу суду про порушення провадження у справі від 14.05.2012 та ухвали про відкладення розгляду справи, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду у даній справі.

Враховуючи те, що нез’явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 24.07.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» (далі –позивач) та Шаперенковим Антоном Володимировичем (далі –страхувальник) 21.04.2011 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 318/11-Т/К (далі –Договір) за яким було застраховано автомобіль марки «Volkswagen»державний номер АА 0702 ВХ.

В місті Києві 20.05.2011 на вул. Дніпровська Набережна, 14 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Volkswagen»державний номер АА 0702 ВХ, який застраховано на підставі Договору та перебував під керуванням Шаперенкова К.В. та транспортного засобу марки «Mercedes», д.н. АА 1118 АІ, який належить на праві власності Шерстюку Михайлу Семеновичу та перебував під керуванням Слуцького Василя Миколайовича.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Volkswagen»державний номер АА 0702 ВХ, який застраховано на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 318/11-Т/К від 21.04.2011.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22.06.2011 у справі № 3-5632/2011 Слуцького Василя Миколайовича визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн З метою визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Volkswagen»державний номер АА 0702 ВХ, позивач замовив звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу. Згідно зі звітом № 242/11 від 26.05.2011 вартість матеріального збитку в результаті ДТП з урахування коефіцієнту фізичного зносу, становить 28.682,51 грн. Зазначена вартість матеріального збитку підтверджується також калькуляцією системи «Audatex»№ 242/11 від 26.05.2011.

Судом установлено, що позивач відповідно до страхового акту № 318/11-Т/К-1 від 08.06.2011 та на підставі заяви страхувальника від 20.05.2011, виплатив страхове відшкодування у розмірі 25.928,98 грн. про що свідчить платіжне доручення № 318 від 09.06.2011.

Транспортний засіб марки «Mercedes», д.н. АА 1118 АІ, який належить на праві власності Шерстюку Михайлу Семеновичу та перебував під керуванням Слуцького Василя Миколайовича, застраховано у відповідача згідно полісу № АА/2046317, що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ, що знаходиться в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 081111-1849/к від 08.11.2011 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 27.810,48 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 37 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" (у редакції від 17.02.2011, що діяла на момент листування між сторонами) виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Заява про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № 081111-1849/к від 08.11.2011 була отримана уповноваженим представником відповідача 22.11.2011, про що свідчить відмітка про вручення на рекомендованому повідомленні.

Проте як встановлено судом, станом на час звернення позивача з позовом до суду, відповідачем виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснено.

Згідно з ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди»визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди»визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Судом установлено, що транспортний засіб марки Mercedes», д.н. АА 1118 АІ, застраховано у відповідача згідно полісу № АА/2046317 та перебував під керуванням Слуцького Василя Миколайовича на законних підставах, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про ДТП від 20.05.2011 та постановою районного суду міста Києва від 22.06.2011 у справі № 3-5632/2011 в яких відсутні відомості щодо порушення Слуцьким В.М. положень ст. 126 КУпАП.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов’язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Таким чином, особами, відповідальним за завдані позивачу збитки є відповідач як страховик відповідно до положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про страхування»франшиза –це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»).

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АА/2046317, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну 50.000,00 грн., розмір франшизи становить 0 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» та обмежується укладеним договором страхування.

Крім того суд зазначає, що позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу грошові кошти в розмірі 25.928,98 грн.

Пунктом 3.10 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній, відповідно до статті 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»повинен відшкодувати їх у межах встановлених лімітів. Розмір відповідальності відповідача з урахуванням положень ст. 29 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»з урахуванням ліміту відповідальності у розмірі 50.000,00 грн. та за мінусом франшизи 0,00 грн. відповідно до полісу № АА/2046317, складає 25.928,98 грн., яку з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач і просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність та обґрунтованість заперечення проти задоволення позовних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІнтерТрансПоліс»(04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 13Є, код ЄДРПОУ 31451838) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ»(49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 15А, код ЄДРПОУ 33908322) страхове відшкодування в розмірі 25.928 (двадцять п’ять тисяч дев’ятсот двадцять вісім) грн. 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.609 (одна тисяча шістсот дев’ять) грн. 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.07.2012.

Суддя Ониськів О.М.