Постанова № 25436647, 23.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2012 р. Справа № 2а-16159/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представника позивача Брильова А.Ю.

представника відповідача Гіль А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ - Харків" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2012р. по справі № 2а-16159/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ - Харків"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТВ - Харків" (далі - позивач), звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові № 0000540848 від 10.08.2011 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2012 р. адміністративний у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову про задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування позивачем податку на додану вартість за період квітень 2010 року, травень 2010 року, червень 2010 року, липень 2010 року, серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 1851/48-021/33816944 від 21.07.2011р.

За висновками перевірки позивачем порушено п.1.7 ст.1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного Кодексу України, а саме, сформовано податковий кредит з ПДВ за рахунок відображення в податковому обліку показників господарських операцій з ТОВ "Компанія Істсервіс", які в дійсності не відбулись, що спричинило заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 57 724,21грн.

СДПІ в м. Харкові прийнято повідомлення- рішення № 0000540848 від 10.08.2011 р., яким позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з ПДВ на 72 155,26 грн. (основний платіж - 57 724,21 грн., штраф - 14 431,05 грн.)

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірним податковим повідомленням-рішенням не порушено прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 01.04.2010 р. між ТОВ "Компанія Істсервіс" (продавець) та ДП "СТВ-Харків" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є поставка канцелярських товарів ( бумаги , стречу).

За умовами договору транспортування здійснювалося силами постачальника.

Розрахунок здійснено у безготівковий спосіб, отриманий позивачем товар оприбутковано в регістрах бухгалтерського обліку. На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано податкові накладні, виписані на суми поставленого товару із зазначенням розміру ПДВ, рахунки-фактури, видаткові накладні, товарно-транспорті накладні , а також подальшого використання у господарській діяльності.

Придбані канцелярські товари були використані позивачем у своїй господарській діяльності на власні потреби.

Оцінюючи видаткові накладні та рахунки - фактури суд першої інстанції зазначив, що документи не містить такого обов'язкового реквізиту як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а саме, від імені ТОВ "Компанія Істсервіс" рахунки - фактури підписані за допомогою факсиміле.

Колегія суддів вважає за доцільне зауважити, що документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, мають оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання. Відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

Посилання податкового органу на недоліки форми поданої позивачем первинної бухгалтерської звітності не є достатнім для відмові сумлінному платникові в нарахуванні податкового кредиту за господарськими операціями, реальність яких підтверджена іншими доказами. Тому висновок суду першої інстанції з приводу зворотного є хибним.

Щодо твердження відповідача про фактичну розбіжність в адресах, зазначених у видаткових та товарно-транспортних накладних за договором поставки, з підстави якої контролюючим органом зроблено висновок про відсутність фактичного змісту правочину між позивачем та ТОВ «Компанія Істсервіс», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з наданими позивачем видатковими накладними товар поставлявся на користь ДП "СТВ-Харків" за адресою м.Харків, пров.Новожанівський, 11, а за відомостями товарно-транспортних накладних товар доставлено за адресою Харківська область, Харківський район, с.Комунар, вул.Озерна, 9.

За висновком суду першої інстанції, відсутність належно оформлених видаткових накладних, незазначення в товарно-транспортних накладних факту проведення розвантажувально-навантажувальних робіт, встановлена в ході розгляду справи обізнаність платника податків з наявністю недоліків в оформленні первинних документів, є доказом відсутності фактичної поставки товару у спірних правовідносинах.

Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, оскільки з наданих позивачем матеріалів, а також його пояснень у судовому засіданні вбачається, що на час прававовідносин по договору поставки між ТОВ "Компанія Істсервіс"та ДП "СТВ-Харків" за адресою, вказаною у видаткових накладних, на підставі договору оренди №30/А-10 від 29.10.2010 р. знаходились офісні приміщення підприємства позивача, що ускладнювало розвантаження та подальше зберігання товару.

Натомість, товар відтранспортовано на складські приміщення позивача, що знаходились за адресою фактичної поставки у приміщені на праві оренди (договори №23/А-09 та 23/А-09/1 від 01.07.2009 р.). На підтвердження зазначеної обставини позивачем надано відповідні докази.

Колегія суддів зазначає, що наявні в справі первинні документи є належним підтвердженням фактичного переміщення, оприбуткування та використання у господарській діяльності позивача придбаного товару, а тому висновок суду першої інстанції про правомірність рішень податкового органу безпідставним.

Належним чином сформовані податкові накладні та факт проведення оплати ДП "СТВ-Харків" отриманого товару за договором поставки надають позивачу право на збільшення податкового кредиту з ПДВ.

Твердження відповідача про невідповідність правочину між позивачем та ТОВ «Компанія Істсервіс» вимогам цивільного законодавства, колегія суддів відхиляє.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли позивача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному податковим органом акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Позивач не надав судових рішень про визнання вчинених позивачем правочинів фіктивними та не навів інших доказів фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Крім того, при встановленні в правочині між сторонами ознак, передбачених ст. 228 ЦК України, слід враховувати суб'єктивну сторону правопорушення, виражену вольовим та інтелектуальним наміром порушити публічний порядок. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів, щодо знищення, пошкодження майна незаконного заволодіння ним тощо. Посилання на подібні документи в акті податкової перевірки відсутні.

Таким чином, орган ДПС, перекручуючи норми чинного законодавства України, неправильно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів за відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, або інших доказів недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності.

Крім того, податковий орган в якості доказу нікчемності угоди між позивачем та його контрагентом посилається на акт документальної невиїзної перевірки ТОВ « Компанія Істсервіс» від 09.03.2011р. № 603/23-05/36988381.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Харківського кружного адміністративного суду від 16.12.2011 р. по справі №2а-109204/11/2070, яка набула законної сили 20.02.2012 р., визнано протиправними дії ДПІ у Дзержинському р-ні м. Харкова щодо проведення перевірки ТОВ «Компанія Істсервіс», за наслідками якої складено акт від 09.03.2011р.

Таким чином, акт вказаної перевірки №603/23-05/365988381 від 09.03.2011 р., не є належним доказом підтвердження нікчемності угоди та не може бути підставою для проведення будь-яких інших перевірок контролюючим органом згідно закону щодо контрагентів ТОВ «Компанія Істсервіс», у тому числі позивача у данай справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно обмежив право платника ПДВ на отримання законно набутого та підтвердженого податкового кредиту. Доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до п.1,3 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2012 р. слід скасувати, та винести нову постанову про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 1,3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ - Харків" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2012р. по справі № 2а-16159/11/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СТВ - Харків"задовольнити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Жигилій С.П.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.

Повний текст постанови виготовлений 27.07.2012 р.