Постанова № 25436590, 19.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2012 р. Справа № 2а-1360/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Калитки О. М.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представника позивача Оніка С.В.

представника відповідача Юрчик Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Харківцукорзбут" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2012р. по справі № 2а-1360/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Харківцукорзбут"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК Харківцукорзбут" (надалі -ТОВ "АПК Харківцукрозбут"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 28 .09. 2011 року №0000761540 та від 21.11.2011р. № 0001081540, яким донараховано податок на додану вартість за основним платежем 4 018 230,34 грн. та штрафними фінансовими санкціями 1 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2012р. по справі в задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ТОВ "АПК Харківцукорзбут" зареєстроване як юридична особа 09.08.2010 року, що підтверджено довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 71-75 том 1). Позивача перебуває на податковому обліку у ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова (правонаступником якої є Основянська міжрайонна Державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби) та є платником податку на додану вартість.

Відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "АПК Харківцукорзбут" щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правовідносини з платником податків ТОВ « Прокукт Холдінг» за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року, за результатами якої складено акт від 14.09.2011 року №1574/15-409/37190987 .

В акті перевірки контролюючим органом відображено висновки про порушення позивачем приписів п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.10, п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення податкового кредиту на суму 4 018 230,34 грн.

28.09.2011р. ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення - рішення №0000761540 яким позивачу донараховано податок на додану вартість за основним платежем 4 018 230,34 грн. та штрафними фінансовими санкціями 1 004 557,59 грн.

За наслідками адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення рішення, скарга позивача задоволена частково зазначене податкове повідомлення-рішення в частині визначення штрафної санкції в розмірі 1 004 557,59 грн. скасовано.

21.11.2011р. ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001081540 яким позивачу донараховано податок на додану вартість за основним платежем 4 018 230,34 грн. та штрафними фінансовими санкціями 1,00 грн.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальність угоди купівлі-продажу цукру у ТОВ « Продукт Холдинг» від 03.12.2010р., не надано документів транспортування товару, здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, а тому податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають обставинам справи.

Вирішуючи спір суд першої інстанції перевіряв реальність господарської операції між позивачем та ТОВ "Продукт Холдинг" від 03.12.2010р., проте як під час перевірки податковим органом зазначений договір взагалі не досліджувався. За висновками акту невиїзної документальної перевірки ставився під сумнів договір зберігання від 11.02.2011р. № 01/02,згідно якого позивач зберігав цукор-пісок , переданий поклажодавцем ТОВ « Продукт Холдинг».

В акті перевірки податковий орган зазначає, що зазначений договір є нікчемним, з посиланням на акт перевірки ТОВ « Продукт Холдинг», складений ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, яким встановлена нікчемність угоди з ТОВ «АПК Харківцукорзбут».

Колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що 11.02.2011р. між ТОВ « АПК Харківцукорзбут» (зберігач) та ТОВ « Продукт Холдинг» (поклажодавець) укладено договір № 01/02 відповідального зберігання, за умовами якого позивач зобов'язується зберігати цукор-пісок, що переданий йому ТОВ « Продукт Холдинг», згідно актів приймання-передавання, та зобов'язується повернути його у схоронності, а поклажодавець зобов'язується сплачувати винагороду за фактичне зберігання продукції. За умовами договору зберігання товару відбувається за адресою м. Харків, вул. Морозова, 13 та вул. Морозова,13-Б.(т.1. а.с.49-51)

В підтвердження виконання умов договору позивачем надані акти передавання-приймання продукції (т.1 а.с.79-82)

Про наявність у позивача складських приміщень за адресою м. Харків, вул.. Морозова, 13 та вул. Морозова,13-Б , а також м. Горлівкі, вул. Інтернаціональна,66-А, свідчить договір оренди № 1/1-2011-3 від 01.01.2011р. та договір суборенди від 01.01.2011р. (т.1. а.с.119-127,155-188)

Доставка товару на складські приміщення за зазначеними адресами здійснювалася залізничним транспортом, що підтверджується відповідними накладними (т.1 а.с.139-203)

Відповідно до ч.1,2 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Відповідно до ч.3 ст.937 ЦК України прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Позивачем надано первинні документи в підтвердження виконання умов договору зберігання, факту прийняття товару, здійснення вантажно-розвантажувальних робіт.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Надані позивачем податкові накладні та інші первинні бухгалтерські документи містять всі обов'язкові реквізити і дають можливість з'ясувати, кому вони видані, вартість товару та його номенклатуру, ПДВ тощо.

Суд першої інстанції також посилався на те, що позивачем не надано будь-яких доказів перевезення (транспортування) отриманого від ТОВ « Продукт Холдинг» товару .

Між тим, матеріали справи містять копії товарно -транспортної накладної, яка засвідчує перевезення товарно-матеріальних цінностей .

Отже, реальність отримання позивачем товару за господарськими операціями з ТОВ « Продукт Холдинг» підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Посилання податкового органу на акт перевірки ТОВ « Продукт Холдинг» як на доказ , яким встановлена нікчемність угоди з позивачем, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки акт перевірки не є належним доказом в розумінні ст.70 КАС України на підтвердження нікчемності угоди.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст..198.6 ст.198 Податкового кодексу не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбавання товарів/послуг не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право позивача на формування податкового кредиту підтверджено податковими накладними, які відповідають вимога Податкового кодексу України. Наявність та дійсність даних податкових та видаткових накладних відповідачем жодним чином не заперечується.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли позивача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному податковим органом акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не надав судових рішень про визнання вчинених позивачем правочинів фіктивними та не навів інших доказів фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Крім того, при встановленні в правочині між сторонами ознак, передбачених ст. 228 ЦК України, слід враховувати суб'єктивну сторону правопорушення, виражену вольовим та інтелектуальним наміром порушити публічний порядок. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо посадових осіб господарюючих суб'єктів, щодо знищення, пошкодження майна незаконного заволодіння ним тощо. Посилання на подібні документи в акті податкової перевірки відсутні.

Таким чином, орган ДПС, перекручуючи норми чинного законодавства України, неправильно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів за відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, або інших доказів недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів на підтвердження заперечень проти позовних вимог відповідачем не подано, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ « Продукт Холдинг"за період з 01.04.2011 року по 31.05.2011 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Харківцукорзбут" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2012р. по справі № 2а-1360/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Харківцукорзбут" задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова від 28 .09. 2011 року №0000761540 та від 21.11.2011р. № 0001081540.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Присяжнюк О.В. Калитка О. М.

Повний текст постанови виготовлений 24.07.2012 р.