Рішення № 25425662, 25.07.2012, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

______________

Справа №: 22-ц/0190/4775/2012Головуючий суду першої інстанції:Проскурня С.М. Доповідач суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

РІШЕННЯ

"25" липня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКірюхіної М.А., СуддівАдаменко О.Г., Руснак А.П., При секретаріБоголюбовій Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк» на заочне рішення Красногвардійського районного суду АР Крим від 18 квітня 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.05.2008 року між банком та відповідачкою було укладено кредитний договір №SAMDN50000021996958 на суму 9610,65 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 18% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, який відповідає строку дії картки. Проте, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідачка не виконала внаслідок чого в неї станом на 31.01.2012 року виникла заборгованість в розмірі 28674,77 грн., яка складається з суми заборгованості за кредитом - 9148, 97 грн., суми заборгованості про процентам - 6019, 59 грн., заборгованості по комісії, а також штрафам -11664, 55 грн., штрафу (фіксованої частини) - 500 грн., штрафу (процентної складової) 1341, 66 грн.

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду АР Крим від 18 квітня 2012 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором №SAMDN50000021996958 від 26.05.2008 року в розмірі 16243,02 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його зміну в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 11664,55 грн. та штрафу в розмірі 1841,66 грн., шляхом ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову. Апелянт вказує на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції допустив порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог у зв'язку із порушенням відповідачкою договірних зобов'язань за умовами кредитного договору та наявності правових підстав для стягнення з неї суми заборгованості за кредитним договором, відсотків, комісії та пені у зменшеному розмірі. Відмовляючи у стягненні штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що має місце подвійна цивільно - правова відповідальність.

Проте у повному обсязі з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням вимог матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору.

Статтею 526 Цивільного кодексу (далі - ЦК)України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 1054 цього кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 26 травня 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 укладено договір про надання банківських послуг, який складається із заяви позичальника, умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. На підставі договору відповідачка отримала кредит у розмірі 9610,65 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 18,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договором також передбачені штрафні санкції у вигляді пені та штрафу за порушення умов договору.

Відповідно до статті 546 цього кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Правильно встановивши обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідачки пені за порушення зобов'язань за договором, яка розрахована банком згідно з умовами укладеного договору, суд помилково застосував положення ч.3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки з суми 11390, 09 грн. до 800 грн.

Відповідно до принципу диспозитивності, передбаченого ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням осіб, в межах, заявлених ними вимог. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Виходячи з наведеного положення ч.3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка із заявою про зменшення розміру неустойки до суду не зверталась та жодних доказів наявності обставин для зменшення суду не надала.

Також, матеріали справи не містять даних про істотні обставини, якими в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Таким чином, рішення суду в частині вимог про стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення нарахованої банком відповідно до умов договору пені в сумі 11390, 09 грн.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні позову про стягнення сум штрафу, то колегія суддів їх відхиляє з огляду на наступне.

Як вбачається з розрахунку позовних вимог, що був доданий позивачем до позовної заяви, заявлені в обґрунтування позовних вимог суми 500 грн. та 1341, 66 грн. є штрафами за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, що нараховані відповідно до п. 5.10 договору в розмірі 500 грн. та 5 % від суми заборгованості.

Отже, за порушення позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором позивачем одночасно нараховано пеню та штраф.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Тобто пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій.

Заявлені позивачем вимоги про одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені за прострочення сплати суми кредиту та відсотків переконливо свідчать про безпідставне намагання кредитора застосувати до боржника (відповідачки) подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, оскільки висновки суду в частині позову про стягнення пені в сумі зроблені з порушенням та неправильним застосуванням матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Оскільки оскаржуване рішення в частині задоволення позову про стягнення тіла кредиту, процентів та комісії позивачем не оскаржено, то підстави для апеляційного перегляду рішення в цій частині у колегії суддів відсутні.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303,304, 307, 308, 309, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду АР Крим від 18 квітня 2012 року скасувати в частині вимог про стягнення пені та ухвалити у цій частині нове рішення про стягнення пені в сумі 11390,09 грн.

Це ж рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафу залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Судді: Кірюхіна М.А. Адаменко О.Г. Руснак А.П.