Рішення № 25424770, 23.07.2012, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 2/1521/164/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2012 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого-судді -Козирського Є.С.

при секретарі -Бушулян О.В.

з участю: позивача ОСОБА_1; представника позивача - ОСОБА_2; представника відповідача - Пушкарської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "МАРФІН БАНК" про стягнення грошової компенсації, заробітної плати за весь час затримки при звільненні та відшкодування моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в звернувся до суд з вказаним позовом яким зазначив що 12 квітня 1994 року він був прийнятий на роботу на посаду директора Овідіопольскої філії Межрегіонального акціонерного банку «МіДО», який у подальшому був перейменований Публічне Акціонерне товариство «МАРФІН БАНК». З дати прийму на роботу до звільнення 05.10.2011р він фактично працював начальником Овідіопольський відділенням ПАТ «Марфін Банк»(на протязі роботи ця посада змінювала найменування). Відповідно до п.1.6. посадової інструкції начальника Овідіопольського відділення АКБ «МТБ», яка затверджена 01.10.1997р., та посадової інструкції керуючого відділенням №1 філії ВАТ «МТБ»у м. Іллічівську, яка затверджена у травні 2008р., він мав статус працівника якому було встановлено ненормований робочий день, а тому, відповідно до п. 2 частини 1 ст.8 Закону України «Про відпустки»йому щорічно повинно була надаватися додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Позивач вважає, що за 17 років праці (з 12.04.1994р. по 05.10.2011р.) банк повинний був йому надати відпустку цього виду в загальному розмірі у 119 днів (17 років х 7 днів = 119 діб). Він звертався з таким проханням до керівництва банку, але банк відмовився сплачувати таку компенсацію. За таких обставин позивач вважає, що ПАТ «Марфін Банк»повинно йому сплатити 22.617,14 (двадцять дві тисячі шістсот сімнадцять грн.14 копійок) гривень грошової компенсації за всі не використані дні щорічної додаткової відпустки; 32 147,92 ( тридцять дві тисячі сто сорок сім грн.92 копійки) середній заробіток за весь час затримки; та 15000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень моральної шкоди, що загалом становить 69 765,06 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот шістдесят п'ять грн. 06 копійок.)

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали позов у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнала, та пояснила, що так як між трудовим колективом та керівництвом банку колективна угода не укладалася, то відповідно до цього документу не було визначено коло осіб яким встановлений ненормований робочий день, а тому позивач не довів суду що він підпадає під категорію осіб з ненормованим робочим днем. Крім того, на думку відповідача, посадова інструкція не є трудовою угодою, і він не довів фактичної роботи на умовах ненормованого робочого дня.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд доходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 КЗпП України, ч. 7 ст. 65 ГК України на підприємствах, установах організаціях, які використовують найманих робітників, незалежно від форми власності та господарювання, передбачена обов'язковість укладення колективного договору.

Відповідно до ст. 7 Закону України №3356-ХІІ від 01.07.1993р. «Про колективні договори та угоди»колективний договір повинний містити крім іншого відомості про режим роботи найманого працівника, тривалості його робочого часу і відпочинку. Одночасно ст.5 цього Закону передбачено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними. Відсутність укладеного між власником та трудовим колективом колективного договору не може розцінюватися, як обставина, яка виключає можливість встановлення суттєвих умов праці найманого працівника, так як не укладання колективного договору погіршує становище робітника.

Згідно ст.21 КЗпП під трудовим договором розуміється угода, яка укладена між найманим працівником та власником (уповноваженим органом) підприємства, установи та організації, відповідно до якої працівник зобов'язується виконувати роботу обумовлену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник (уповноважений орган) підприємства, установи, організації зобов'язується виплачувати робітнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Враховуючи відсутність колективного договору, суд доходить до висновку, що режим роботи, тривалість робочого часу та відпочинку, інші суттєві умови праці, повинні визначатися сторонами на підставі Кодексу законів про працю, окремих законів що регулюють окремі питання трудових відносин, а також, внутрішніми актами роботодавця, які регулюють умови праці найманих працівників (накази, розпорядження посадові інструкції та інше).

Отже, суд доходить до висновку, що спірні правовідносини між сторонами повинні вирішуватися на підставі законодавства про працю, що відповідає вимогам ст.21 КЗпП.

Як вбачається з пояснень сторін та доданих документів (трудової книжки, наказів про прийом на роботу, переведення та звільнення) між банком та позивачем 12 квітня 1994 був укладений трудовий договір, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу де проробив до звільнення на посаді начальника Овідіопольського відділення банку (під різними назвами).

Відповідно до ст. 29 КЗпП, ще до початку роботи по укладеному трудовому договору, власник (уповноважений орган) повинний роз'яснити працівнику його права та обов'язки і проінформувати його під розписку об умовах праці.

Ця норма права не передбачає якусь тверду, сталу форму інформування працівника під розписку об умовах праці. Тому суд вважає, що кожне підприємство, установа або організація сама обирає форму такого інформування, якою, при прийнятті на роботу, працівник був письмово ознайомлений з умовами праці.

З наданих позивачем посадових інструкцій вбачається, що відповідачем були доведені умови праці ОСОБА_1, його права та обов'язки. Тобто банк виконав вимоги ст.29 КЗпП щодо інформування працівника про його умови праці під розписку шляхом ознайомлення його з посадовими інструкціями. Згідно до п.1.6. посадової інструкції начальника Овідіопольського відділення АКБ «МТБ», яка затверджена 01.10.1997р., та п.1.6 посадової інструкції керуючого відділенням №1 філії ВАТ «МТБ»у м. Іллічівську, яка була затверджена у травні 2008р., ОСОБА_1, як керівник Овідіопольського відділення банку був визначений як робітник з ненормованим робочим днем.

За такої обставини, суд доходить до висновку, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу, умови якої передбачали ненормований робочий день.

З наданих, за запитом суду, відповідачем наказів «Про запровадження режиму роботи без балансових відділень», «Про відповідальних осіб за відкриття-закриття грошового сховища відділення №1 (смт Овідіополь)», «Про відповідальних осіб за відкриття-закриття грошового сховища відділення №1 філії ВАТ «МТБ»у м. Іллічівську», Положення «Про порядок організації касової роботи в структурних підрозділах ВАТ «МТБ»»; контрольних журналів, на осіб, які допускаються до відкриття, закриття і опечатування комор, шафів і інших грошових сховищ за 2001-2011роки, та пояснень сторін, вбачається, що:

- у Овідіопольському відділенні банку був встановлений 8-годинний робочий день з 8 годині ранку до 17 години з перервою на обід з 13-до14 години;

- ОСОБА_1 був визначений, як особа, яка відповідає за відкриття-закриття грошового сховища у Овідіопольському відділенні банку;

- відкриття сховищ здійснювалося о 8-ої години ранку, а закриття щоденно після 17 години на протязі від 15 хвилин до більш ніж півтори години, після чого сховища передавалися під охорону.

За таких обставин, суд беззаперечно доходить до висновку, що ОСОБА_1 щоденно перепрацьовував встановлений робочий час, а тому фактично він працював за ненормованим робочим днем. З огляду на зазначене, суд не погоджується з запереченнями відповідача у цієї частині.

Оскільки ОСОБА_1 є працівником з ненормованим робочим днем, то відповідач зобов'язаний був надавати йому щорічну додаткову відпустку у розмірі 7 (семи) календарних днів. Така відпустка позивачу за всі роки його праці у банку йому не надавалася, і ця обставина не заперечується відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 83. КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки та додаткової відпустки. Міністерство праці України у листі №208/13/116-11 від 24.06.2011 підтвердило право працівників на отримання грошової компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач, при звільненні ОСОБА_1, в порушення вимог ст. 47, 116 КЗпП не виплатив йому грошову компенсацію за 119 не використаних днів щорічної додаткової відпустки. Відповідно довідки банка №820 від 08.12.2011р. заробітна плата позивача за 2011 рік склала 67.470,83 грн., або 190,06 грн. у день. Таким чином, за 119 днів відпустки банк повинний був сплатити позивачу 22.617,14 гривень.

Суд вважає, що відповідно до постанови КМУ „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995р. №100 відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки 118 діб з дня звільнення (05.10.2011р.) по день звернення позивача до суду (01.02.2012р.). Ця сума, відповідно до розрахунку, складає 32 147,92 гривень,.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суд вважає, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що власник повинний відшкодувати моральну шкоду, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановивши факт порушень відповідачем трудового законодавства з питання розрахунку з працівником при звільнені, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача щодо компенсації моральної шкоди. При цьому, ґрунтуючись на принципах розумності та справедливості, суд вважає необхідним задовольнити вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10.000= гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст.8, 24 Закону України «Про відпустки», Постанови КМУ №100 від 08.02.1995р „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"; Листа Мінпраці N 208/13/116-11 від 24.06.2011 р., ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212, 214, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МАРФІН БАНК»(код ЄДРПОУ 21650966, к/р 32003100300, у Облуправлінні НБУ м. Одеси, МФО 328027) на користь ОСОБА_1, 64.765,06 (Шістдесят чотири тисячі сімсот шістдесят п'ять грн. 06 копійок ) гривень, у тому числі:

- 22 617,14 грн. (Двадцять дві тисячі шістсот сімнадцять гривень 14 копійок)- грошової компенсації за не використані дні щорічної додаткової відпустки;

- 32 147,92 грн. (Тридцять дві тисячі сто сорок сім гривень 92 копійки) - середній заробіток за час затримки розрахунку з працівником при звільнені;

- 10.000,00 грн. (Десять тисяч гривень) - моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Одеської області через Овідіопольський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя: Є.С.Козирський