Ухвала суду № 25413291, 16.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2012 р. м. Київ К-54185/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Жиліної Л.В.,позивача:Кісельової О.О.,відповідача:Звичайної Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.02.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2009 р.

у справі №2-а-3998/08/2/01

за позовом Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка»

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Шляхоексплуатаційна ділянка»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.02.2009 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2009 р., позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.03.2008 р. №0000662301/0, від 12.05.2008 р. №0000662301/1, від 21.07.2008 р. №0000662301/2 та від 26.09.2008 р. №0000662301/3., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

За змістом письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено виїзну планову перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2005 р. по 30.09.2007 р., результати якої викладено в акті 19.02.2008 р. №442/23-1/26135861/22.

Згідно висновків вказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.4, п.8 Постанови КМ України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»та ст. 3, п.5.5 ст.5, п.6.3 ст.6 Інструкції «Про порядок обчислення і сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», у результаті чого занижено збір за забруднення навколишнього природного середовища на суму 9 169 157,36 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2008 р. №0000662301/0, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 18 338 314,72 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку, за результатами якого було прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 12.05.2008 р. №0000662301/1, від 21.07.2008 р. №0000662301/2, від 26.09.2008 р. №0000662301/3, аналогічні за змістом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач був створений рішенням 44 сесії Ялтинської міської ради 23 скликання від 30.01.2002 р. №8, рішенням виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 08.02.2002 р. №26(5) позивачу був переданий у повне господарське ведення полігон твердих побутових відходів у смт. Гаспра.

Позивач, обґрунтовуючи свої доводи щодо безпідставності нарахування йому податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища, вказує на те, що його підприємство не було створено з метою проведення діяльності по розміщенню відходів, їх переробці або зберіганню, а з метою утримання та ремонту об'єктів зовнішнього благоустрою міста, предметом його діяльності. зокрема, є поточне утримання міських вулиць, вивіз твердих побутових відходів за замовленням населення та підприємств, відлов та утилізація бродячих тварин і птах, аварійне обслуговування житлового фонду, утримання міської служби 0-50, надання послуг по оформленню обхідних листів та видача дозволів на розкопки міської території, розробку технічних умов, які надаються забудовникам на проектування об'єктів будівництва.

У ході розгляду справи було встановлено, що Розпорядженням Ялтинського міського голови від 31.05.2005 №222р, на підставі довгострокового контракту, укладеного між Фірмою «Альфатер-Крим»та Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради Автономної Республіки Крим на зібрання, транспортування, обробку усунення (складування та полігонах) та переробку твердих побутових відходів у смт. Гаспра, з метою його більш ефективного використання, позивачу, Фірмі «Альфатер-Крим»та Управлінню міського господарства було доручено укласти договори щодо надання послуг по обслуговуванню тимчасового полігону ТПВ у смт. Гаспра та договорів щодо надання послуг по прийманню та розміщенню твердих побутових відходів на зазначеному полігоні.

На виконання вказаного розпорядження Ялтинського міського голови між позивачем та Фірмою «Альфатер-Крим»були укладені відповідні договори.

На підставі викладених обставин, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що сама по собі наявність на балансі позивача спірного полігону не свідчить про те, що позивач є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища.

У той же час, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки передчасними та помилковими з огляду на таке.

У ході розгляду справи судовими інстанціями було встановлено, що виконання умов Розпорядження Ялтинського міського голови від 31.05.2005 №222р між позивачем та Фірмою «Альфатер-Крим»було укладено наступні договори:

Договір №1 про надання послуг по прийманню і розміщенню ТПВ від 01.06.2005 р. №01/01.06.05, відповідно до якого позивач (виконавець) надає послуги з приймання, розміщення та утилізації ТПВ на полігоні в смт. Гаспра Фірмі «Альтфатер-Крим»з 100% іноземним капіталом (замовник). Термін дії договору визначено по 31.12.2007 р.

Договір №2 про надання послуг по обслуговуванню тимчасового полігону ТПВ від 01.06.2005 р. №02/01.06.05, відповідно до якого Фірма «Альтфатер-Крим»з 100% іноземним капіталом» (виконавець) надає позивачу (замовник) послуги, які пов'язані з обслуговуванням експлуатації тимчасового полігону ТПВ у смт. Гаспра. Замовник зобов'язався приймати послуги від виконавця, а Управління міського господарства виконавчого комітету Ялтинської міської ради (поручитель) поручився за належне виконання замовником своїх обов'язків, передбачених договором. Термін дії договору визначено по 31.12.2007 р.

Наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі виконаних робіт по прийому і розміщенню ТВП на полігоні смт. Гаспра та копії наведених договорів свідчать на користь висновку, що у період з 01.07.2005 р. по 30.09.2007 р. позивачем здійснювалась фінансово - господарська діяльність на спірному полігоні, що на думку податкового органу є свідченням того, що позивач є особою, на яку законом покладено обов'язок щодо сплати збору за забруднення навколишнього середовища.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про систему оподаткування»платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі).

Згідно з п.14 ст. 14 даного Закону до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Так, приписами ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»встановлений збір за забруднення навколишнього природного середовища, який визначається на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору»від 01.03.1999 р. №303 Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України від 19.07.1999р. №162/379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.1999 р. за №544/3837 (зі змінами та доповненнями) було затверджено Інструкцію про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища (далі Інструкція).

Відповідно до п. 2.1. вказаної Інструкції, платниками збору є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Крім того, п. 2 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 р. № 303 визначено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

За змістом ст. 1 Закону України «Про відходи»розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Відходи -це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Спеціально відведені місця чи об'єкти згідно приписів вказаного Закону, - це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Таким чином, правовий аналіз наведених нормативних приписів дає підстави вважати, що платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб'єкти, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Враховуючи викладене, судам слід було встановити чи мало місце фактичне розміщення позивачем відходів на полігоні в смт. Гаспра.

Безпідставним визначення податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища позивачу є лише у тому випадку, якщо останнім не здійснювалось розміщення відходів на вказаному полігоні.

Для правильного встановлення наведених обставин, дослідженню підлягає також наявність у позивача відповідного дозволу на видалення відходів чи здійснення інших операцій з ними, та чи відбувалось позивачем зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах у розумінні Закону України «Про відходи».

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у сторін докази, які підтверджували зазначені обставини.

Оскільки такі обставини справи, не були з'ясовані попередніми судовими інстанціями, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо з'ясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.02.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2009 р. у справі №2-а-3998/08/2/01 скасувати.

Справу №2-а-3998/08/2/01 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.