Ухвала суду № 25412316, 23.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2012 року м. Київ К-1671/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.11.2008 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 р.

у справі №2а-2406/08 (22а-18753/08)

за позовом Приватного підприємства «Інтерекс»

до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Інтерекс»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області (далі -відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.11.2008 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 р., позовні вимоги задоволено повністю, визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.09.2008 р. №0002082340/0 (2570/23-01/34570551/22190). Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за червень 2008 року, за результатами якого був складений акт від 18.09.2008 р. №737/23-01/34570551.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем п. 4.1, п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -зменшено суму бюджетного відшкодування за червень 2008 року у розмірі 1 050 832,00 грн. та зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту за червень 2008 року у розмірі 517 469,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2008 р. №0002082340/0 (2570/23-01/34570551/22190), яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 050 832,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що згідно поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2008 року підприємством у розділі І «Податкові зобов'язання»задекларовано загальний обсяг оподаткованих операцій у сумі 4 903 085,00 грн., у тому числі операції за ставкою 20 % - 4 903 085,00 грн., сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість становить 980 617,00 грн. Загальна сума податкових зобов'язань становить 980 617,00 грн. У зазначеній декларації підприємством задекларовано податковий кредит у сумі 1 498 086,00 грн., у тому числі податок на додану вартість з вартості товарів (послуг) придбаних на митній території України з метою їх використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та нульовою ставкою 53 627,00 грн.; податок на додану вартість сплачений митним органам становить 1 444 459,00 грн. Різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість, згідно з поданою декларацією має від'ємне значення та складає 1 050 832,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2008 року позивачем задекларовано залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду у розмірі 1 458 016,00 грн. та суму податкового кредиту попереднього податкового періоду -1 072 694,00 грн. У додатку № 3 (розрахунок суми бюджетного відшкодування) до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2008 року залишок від'ємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджетного відшкодування за підсумками поточного звітного періоду, складає 1 458 016,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, стало те, що договірна вартість реалізованого товару на території України була нижчою за звичайну ціну (митну вартість) цього товару. На думку контролюючого органу поняття «звичайна ціна»тотожне поняттю «митна вартість», а тому до спірних правовідносин при визначенні бази оподаткування слід застосовувати п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Однак із таким твердженням суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з огляду на таке.

Так, будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін»є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов'язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, вказаний обов'язок контролюючими органами не виконано, оскільки в акті відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Також судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що чинним законодавством не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, із поняттям «митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

Також, судами першої та апеляційної інстанцій, правильно не було взято до уваги посилання відповідача на приписи п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до яких для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

В свою чергу, згідно п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації.

У справі що розглядається, об'єктом оподаткування спірних податкових зобов'язань були операції з поставки товарів на території України, тому база оподаткування таких операцій повинна визначатися за правилами п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Вказана правова норма не прив'язує визначення бази оподаткування ПДВ до митної вартості товарів. Митна вартість товарів може бути застосована виключно для визначення бази оподаткування при імпорті товарів відповідно до п.4.3 ст.4 вказаного Закону, тобто до спірних операцій з поставки товарів на території України вона не застосовується.

Крім того, судова колегія суду касаційної інстанції, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача на порушення позивачем п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює правила оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованого товару, правильність якого податковим органом не оспорювалась.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.11.2008 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2009 р. у справі №2а-2406/08 (22а-18753/08) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.