Ухвала суду № 25412148, 16.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2012 р. м. Київ К-25508/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Мелимуки В.В.,позивача:Подоби І.В.,відповідача:Звичайної Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-С Регіони»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 р.

у справі №2а-6774/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-С Регіони»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стиль-С Регіони»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2009 р. адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.06.2009 р. №0003622302/0 та №0003632302/0.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Письмових заперечень на касаційну скаргу позивача від відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було здійснено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.12.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.12.2008р., за результатами якої складено акт від 04.06.2009 р. № 901/23-2/33887821.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, абз. 4 пп.5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток підприємства всього на 5 524 959,00 грн., у т.ч. за 4 кв. 2007 р. на суму 1 631 628,00 грн., за 2008 р. на суму 3 893 332,00 грн, у т.ч. за 1 кв. 2008 р. на суму 4 973,00 грн, за 2 кв. 2008 р. на суму 5 172,00 грн, за 3 кв. 2008 р. на суму 1 585,00 грн, за 4 кв. 2008 р. на суму 3 881 602,00 грн.

На підставі вказаного акту, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.06.2009 р.: №0003622302/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 7 285 286,00 грн. (у т.ч. 5 524 959,00 грн. основного платежу та 1 760 327,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій) та №0003632302/0, яким позивачу донараховані штрафні (фінансові) санкції з податку на прибуток у сумі 2 762 480,00 грн. на підставі пп.17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та які є предметом оскарження у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 5 483 693,00 грн., нарахована позивачу, виникла внаслідок опрацювання договорів комісії №ГД-1/2007 від 10.01.2007 р. та №1-ГД/2008 від 28.12.2007 р., укладених між позивачем та ЗАТ «Українська незалежна ТВ-корпорація».

Так, між позивачем (комісіонер) та ЗАТ «Українська незалежна ТВ-корпорація»(комітент) було укладено договір комісії від 10.01.2007 р. №1-ГД/2007 та від 28.12.2007 р. №1-ГД/2008, відповідно до яких комітент доручає, а комісіонер приймає на себе зобов'язання здійснювати за винагороду від свого імені та за рахунок комітента наступні дії, гарантуючи високу якість їх виконання: проведення переговорів, підготовка та укладання від свого імені та за рахунок комітента договорів про рекламу у порядку та на умовах, передбачених договорами, здійснювати контроль за виконанням рекламодавцями договорів про рекламу, здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю розрахунків рекламодавців по договорам про рекламу, виконання необхідних дій, направлених на забезпечення своєчасності та повноти розрахунків рекламодавців по даним договорам, забезпечення об'єму рекламних послуг, наданих комісіонером рекламодавцям на умовах та у порядку, передбаченому договорами та додатком №2.

Згідно з п.5.1 вказаного договору від 28.12.2007р. та додатку №3 щомісячна комісія на 2008 рік за договором №1-ГД/2008 складає 320 000,00 грн.

Право на отримання винагороди у комісіонера наступає одночасно з моментом фактичної оплати вартості рекламних послуг на поточний рахунок комітента (п.5.2 договорів).

Умовами п.5.12. договорів передбачено, що по закінченню звітного місяця до 20-го числа місяця наступного за звітним сторони складають двосторонній акт, який підготовлений комісіонером, в якому зазначається загальна сума вартості рекламних послуг, наданих комісіонером у звітному місяці у відповідності з договорами про рекламу.

Сторони договору дійшли домовленості, що при умові виконання комітентом його зобов'язань за договором, комісіонер зобов'язується за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. укласти договори про рекламу, загальний дохід від яких становитиме суму не менше 21 220 803,00 грн.

Перевіркою, проведеною відповідачем, було встановлено, що при формуванні валових доходів і валових витрат по виконанню умов вказаних договорів позивачем було помилково включено як до складу валових доходів, а в подальшому, так і до складу валових витрат вартість майна, що належить комітенту на загальну суму 21 934 774,00 грн.

Так, за перевіряємий період позивачем задекларовано скоригований валовий дохід у сумі 73 090 772,00 грн., що включає суму комісійної операції (оборот) 21 934 774,00 грн. (без урахування комісійної винагороди).

Висновок податкового органу про заниження податкового зобов'язання позивачем зроблений у зв'язку із завищенням останнім валових витрат на вказану суму комісійної винагороди.

Між тим, як було зазначено судом першої інстанції, вказуючи про порушення позивачем вимог пп. 7.9.2 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», контролюючим органом не було встановлено завищення задекларованих позивачем валових доходів та не знято вказану суму з валових доходів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відображення позивачем оборотів в рівних сумах по валових доходах і валових витратах підприємства фактично не призвело до заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток, відтак висновок відповідача про завищення податкового зобов'язання з податку на прибуток без урахування суми завищеного позивачем валового доходу у сумі 21 934 774,00 грн. є безпідставним.

Із такими доводами погоджується колегія Вищого адміністративного суду України з огляду на таке.

Тоді у ході розгляду цієї справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що кошти, перераховані позивачу за договором не підлягають включенню до складу валових доходів та витрат.

Правова сутність договору комісії передбачає вчинення комісіонером від свого імені за дорученням та за рахунок комітента певних дій. При цьому з огляду на статтю 1018 Цивільного кодексу України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Відповідно до п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари.

За змістом пп. 7.9.1 п. 7.9 ст. 7 названого Закону з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

За приписом пп. 7.9.2 п. 7.9 цієї ж статті з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Правовий аналіз наведених приписів законодавства дає підстави погодитись із висновками суду першої інстанції, що включенню до складу валового доходу комісіонера підлягає виключно сума винагороди, отримана ним у разі виконання договору комісії, у той час як вартість майна, що належить комітенту не підлягає включенню до складу його валового доходу і валових витрат.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, допущена позивачем помилка під час формування валових доходів і валових витрат по виконанню умов вказаних договорів не призвела до відповідних негативних наслідків, як заниження або завищення суми податкових зобов'язань.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач, як комісіонер за договорами, відображав у складі валового доходу та валових витрат обороти по комісійним операціям у рівних сумах. У складі валових доходів позивачем відображались суми коштів, які надходили на рахунок позивача на виконання договорів про надання рекламних послуг, укладених за дорученням та за рахунок комітента, та були його власністю. Після перерахування цих коштів на рахунок комітента, як це було передбачено договорами комісії, позивач включав такі суми у валові витрати.

Комісійна винагорода за виконання умов договорів була окремо відображена позивачем у складі валових доходів.

Таким чином, відображення позивачем у складі валового доходу та валових витрат оборотів за договорами комісії не призвело до заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток, відтак донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 5 483 693,00 грн. було здійснено податковим органом безпідставно.

Стосовно частини визначеного позивачу податкового зобов'язання у розмірі 41 266,00 грн., що було спричинено неправомірним, на думку податкового органу, включенням до складу валових витрат витрат у сумі 165 061,00 грн за господарськими операціями з ПП «РІА «Ранг»та ТОВ «Сінема Хаус», суд першої інстанції також аргументовано вказав на наступне.

З наявних в матеріалах справ документів вбачається, що між позивачем (замовник) та ПП «РІА «Ранг»(агентство) укладено договір про організацію рекламної компанії, відповідно до якого агентство надає замовнику послуги по розміщенню рекламних матеріалів замовника в ефірі телевізійного каналу СТБ у Черкаському регіоні України, а також з використанням інших способів доведення рекламної інформації до позивача.

Під час перевірки позивачем було надано контролюючому органу акти виконаних робіт на загальну суму 78 598, 91 грн., крім того ПДВ -15 719, 78 грн., в яких відображені найменування робіт (рекламні послуги), період їх виконання та вартість.

Крім того, товарність та зміст вказаної операції також підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками-фактури на загальну суму 94 963,38 грн., ефірними довідками.

Відповідно до договору від 13.10.2008 р. №13/1 про надання послуг, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «Сінема Хаус»(виконавець), виконавець зобов'язується надавати рекламні послуги у сфері зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації з метою реалізації рекламної компанії з метою популяризації проекту «Минута Славы», а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги на умовах, передбачених договором.

Виконання зобов'язань по вказаному договору підтверджується актами акти виконаних робіт на суму 86 462, 12 грн., крім того ПДВ 17 292, 43 грн., а також рахунками від 05.12.2008 р. № 05/12-1 та від 27.10.2008 р. №27.10-1 на загальну суму 86 462, 12 грн., ефірними довідками.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 цієї ж статті зазначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно ч. 4 пп 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги у цій частині правомірно дійшов висновку стосовно того, що з правового аналізу зазначених норм, а також з вимог ведення податкового обліку, не вбачається обмеження форми та виду документів, які підтверджують понесені витрати підприємства, відтак надані позивачем документи у повній мірі підтверджують зміст та обсяг здійснених позивачем господарських операцій.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно визначився із безпідставністю доводів контролюючого органу про необхідність визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 41 266,00 грн.

Оскільки донарахування відповідачем позивачу податку на прибуток на загальну суму 5 524 959,00 грн. правомірно визнано судом необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлень-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», також здійснено аргументовано.

Зазначені обставини судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взяті до уваги не були, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стиль-С Регіони»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 р. у справі №2а-6774/09/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2009 р. у справі №2а-6774/09/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.