Ухвала суду № 25412175, 16.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2012 р. м. Київ К/9991/2679/12

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

при секретарі Мартиненко І.В.

за участю представників

позивача Дучала О.Ф.

відповідача Заікіна О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби (правонаступника Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.12.2011

у справі № 2а-20137/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень - рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.11.2010 позов задоовлено повністю. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.07.2010 № 0001112341/0, від 30.07.2010 № 0001082341/0, від 30.07.2010 № 0000262200/0 від 30.07.2010.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.12.2011 вказану постанову залишено без змін. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Донецького НДІ судових експертиз вартість проведеної судової економічної експертизи у сумі 12306,00 грн.

ДПІ у Ленінському районі м.Донецька подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі -Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька на його правонаступника -Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення спірними податковими повідомленнями-рішеннями від 30.07.2010 № 0001112341/0 та № 0001082341/0 податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 14.07.2010 № 3269/23-1/33320092, про порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат та податкового кредиту за період з 01.10.2007 по 31.12.2009 відповідно витрат та податку на додану вартість, сплачених за господарськими операціями з придбання товару у ПП «Гордінг Трейд»та ТОВ «Айконд ЛТД».

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та податкового кредиту витрат за господарськими операціями з придбання у ПП «Гордінг Трейд»та ТОВ «Айконд ЛТД» товару (промислові та автомобільні масла) за нікчемними правочинами, оскільки останні, на думку податкового органу, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Така позиція обґрунтована відсутністю документального підтвердження факту реальності поставок, незнаходженням вказаних контрагентів за юридичними адресами, відсутністю у останніх необхідних умов ведення господарської діяльності, трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, відсутністю сертифікатів якості промислового та автомобільного масла, транспортних і вантажних документів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у даній справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі тих норм матеріального права, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення був регламентований п. 7.4, п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), а валових витрат -п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 № 283/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний був дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та валових витрат могло бути визнано неправомірним.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог законодавства, яке б вплинуло на розмір податкового кредиту позивача та валових витрат, сформованих за наслідками придбання товару (робіт, послуг), а відтак, позбавляло б права на формування податкового кредиту та валових витрат.

При безпосередньому дослідженні судами попередніх інстанцій доказів: договорів, специфікацій , податкових накладних, виписок з банківського рахунку, умов поставки товару, висновку судово-економічної експертизи, не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) або придбання таких товарів (робіт, послуг) без мети їх використання у господарській діяльності має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

В результаті дослідження умов поставки товару судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не зобов'язаний здійснювати перевезення товару, транспортні витрати включаються до вартості товару та разом з товаром, що поставляється, позивачеві надається лише товарна та податкова накладна.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції само по собі не свідчить про нереальність господарської операції, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні торгові операції і необов'язково має бути виробником товару. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи на валові витрати.

Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.

Тому, враховуючи належне дослідження судами попередніх інстанцій факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару, доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач завищив податковий кредит у березні та червні 2008 року на суму 146129 грн. внаслідок часткового перенесення податкового кредиту за однією податковою накладною, виданою ТОВ «Компанія «Мега», в інший податковий період.

Позивачем отримано податкові накладні від ТОВ «Компанія «Мега»від 12.02.2008 № 104 на загальну суму 510941,96 грн., у тому числі податок на додану вартість -85156,99 грн., від 18.02.2008 № 122 на загальну суму 387314,42 грн., у тому числі податок на додану вартість -64552,40 грн.

Вказані податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за березень 2008 року. Сума податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними податковими накладними задекларована в податковій декларації з податку на додану вартість за березень 2008 року.

13.10.2008 позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до додатку 5 за березень 2008 року, за яким з податкового кредиту з податку на додану вартість березня 2008 року виключені суми податкового кредиту, зокрема, за податковими накладними від 12.02.2008 № 104 та від 18.02.2008 № 122, та включені до податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2008 року.

24.02.2009 позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок до додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2008, за яким позивач виключив з податкового кредиту лютого 2008 року податок на додану вартість в сумі 280860,59 грн. та включив до податкового кредиту березня 2008 року податок на додану вартість в сумі 83293,16 грн., що відповідає частині податку у податковій накладній від 12.02.2008 № 104. До податкового кредиту квітня 2008 року віднесено частину податку на додану вартість в сумі 62836,16 грн. за податковою накладною № 122 від 18.02.2008.

В силу вимог п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги).

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією судів попередніх інстанцій про те, що формування платником податку податкового кредиту у звітному податковому періоді на підставі податкової накладної, виданої у періоді, що передував такому звітному періоду, само по собі не може бути підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, оскільки у позивача були усі підстави, за яких виникає право на податковий кредит (факт придбання товару, наявність податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість) і порушення платником податку правила першої події, що визначено у п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не може мати наслідком позбавлення платника податку документально підтвердженого права на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням від 3.07.2010 № 0000262200/0 слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. «в»п. 13.1, п. 13.2 ст. 13, п. 16.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Порушення полягало у тому, що при здійсненні позивачем виплати на користь ЗАТ «Уральський інжиніринговий центр»(Росія) у 3 кварталі 2009 року за роботи, які підпадають під визначення «інжиніринг», що наведено у п. 1.36 ст. 1 цього закону, позивач не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів нерезидентів в сумі 10749,14 грн.

ЗАТ «Уральський інжиніринговий центр»за договором на технічний аудит від 30.06.2009 № П.015.09 здійснено роботи з проведення технічного аудиту по визначенню стану гідравлічного обладнання з метою виконання роботи з обстеження технічного стану гідравлічного обладнання, визначення технічних і організаційних заходів для створення сервісного центру з обслуговування гідравлічного обладнання ВАТ «Єнакієвський металургійний завод».

Встановивши, що надані нерезидентом роботи не відповідають ознаками інжинірингу, передбаченим у п. 1.36 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суди дійшли правильного висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог п.п. «в»п. 13.1 ст. 13, п. 16.13 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому судами також встановлено, що здійснена на користь нерезидента оплата також не є доходом, отриманим нерезидентом від здійснення господарської діяльності, про який йдеться у п.п. «й»п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки така діяльність не містить ознак господарської діяльності, а саме: не є регулярною, постійною, суттєвою. Здійснена позивачем на користь нерезидента оплата є компенсацією вартості виконаної роботи, яка передбачена як виняток за правилами даної норми.

Враховуючи, що судами повно встановлено обставини у справі, яким надана правова оцінка на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних спірних правовідносин, із правильним застосуванням норм матеріального права, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.12.2011 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Г. Пилипчук

судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло