Ухвала суду № 25411185, 30.05.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2012 р.справа № 2а-9815/10

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.

суддів: Нагорної Л.М. Юхименка О.В.

при секретарі судового засідання: Бембінек Я.І.

за участю сторін :

представника позивача Усольцева О.Д.

представника позивача Купцова Ю.М. довіреність від 22.03.2012 року

представник відповідача в судове засідання не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 2а-9815/10/0870 за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Азовелектрокабель»до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,-

встановив: В листопаді 2010 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2010 року №0001762310/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 31 274,22 грн. та податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 року № 0001772310/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 58770,45 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 року (суддя Янюк О.С.) адміністративний позов було задоволено в повному обсязі та визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області від 11 листопада 2010 року № 0001762310/0 та податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 року № 0001772310/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 55 703,25 грн.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції вказав на те, що висновки, зроблені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства, є необґрунтованими, недоведеними та передчасними, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем на підставі встановлених актом перевірки порушень, є протиправними та підлягають скасуванню.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції податковий орган звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 2а-9815/10/0870 скасувати та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що при винесенні постанови судом першої інстанції порушено норми матеріального права. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що дії підприємства, по реалізації покупцям власної продукції, послуг та товарів за цінами нижчими собівартості, призвели до збитків. В результаті реалізації підприємством продукції за цінами, нижчими за її собівартість, відбулося зменшення такої складової власного капіталу, як активи (в розмірі собівартості продукції), проведення такої діяльності призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між собівартістю виготовленої продукції та ціною її продажу.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вказав, що постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.03.2011 року є законною та обґрунтованою та підстави для її скасування відсутні.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення, наявне в матеріалах справи. Колегія суддів вважає, що в силу ст. 196 КАС України неявка представника відповідача належним чином повідомленого не перешкоджає розгляду справи.

Представники позивача проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечували в повному обсязі, вказали на те, що підстави для скасування постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2012 року -відсутні.

Заслухавши в судовому засіданні представників позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення зважаючи на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи уповноваженими особами податкового органу була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Азовелектрокабель»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року.

За результатами перевірки уповноваженими особами податкового органу був складений акт від 29.10.2010 року за № 176/23-208/30694214 (а.с. 24).

За висновками акту перевірки позивачем допущені наступні порушення п.п.1.32 ст.1 , п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 21 024,21 грн. та п.4.1, п.4.2 ст.4 , пп. 7.3.1, п.7.3, пп.7.4.1 пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 39 320 ,08 грн..

На підставі висновків акту перевірки уповноваженою особою податкового органу було прийнято податкові повідомлення -рішення від 11.11.2010 року № 0001762310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 31 274,22 грн. з яких за основним платежем 20 849,48 грн. та штрафні (фінансові) санкції 10 424,74 грн. (а.с.22) та податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 року № 0001772310/0 (а.с.23), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 58 770,45 грн., з яких 39 180,30 грн. за основним платежем та 19 590,15 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Зазначене порушення на думку податкового органу виникло внаслідок того, що позивач реалізовував готову продукцію, за ціною нижче її собівартості, що призвело до заниження податкових зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач у відповідності до приписів податкового законодавства було сформовано валові витрати та податковий кредит у відповідних періодах.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

У відповідності з п. 1.32 Закону «Про оподаткування прибутку підприємства»№334, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Порядок включення витрат до складу валових витрат визначено у ст. 5 Закону № 334.

Згідно з п. 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " № 334, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності .

Колегія суддів зазначає, що в пункті 5.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, наведено перелік витрат, які включаються до складу валових витрат.

Так, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті, у тому числі не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п. 5.3.9).

Зазначений Закон України не встановлює залежності включення витрат до складу валових витрат від розміру отриманого доходу, а також від наявності отриманих збитків від здійснення господарських операцій.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону № 334, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як видно з матеріалів справи під час перевірки позивача не було встановлено фактів відсутності первинних документів, на підставі яких позивач формував валові витрати у перевіреному періоді.

Колегія суддів також приймає до уваги пояснення позивача, про те, основним напрямком діяльності позивача є виготовлення кабельно-провідникової продукції та її подальша реалізація, тобто використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ст.7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Наведені вище положення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про ціни та ціноутворення" свідчать про те, що визначення "господарська діяльність" не включає в себе такої обов'язкової ознаки як фактичне отримання прибутку від здійснення кожної господарської операції, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції, яка є складової господарської діяльності, не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності, крім того, термін "господарська діяльність " є значно ширшим ніж термін "господарська операція ", оскільки передбачає сукупність здійснюваних платником податку господарських операцій.

Також, у відповідності до положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, оподаткуванню підлягають не господарські операції (окремі дій або події, здійснені, в тому числі, у різних податкових періодах) а господарська діяльність підприємства в цілому.

Положеннями Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до вкладу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому законі, згідно з п.5.11 ст.5 Закону, а єдине обмеження щодо включення до складу валових витрат саме збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг), встановлено п.5.3.9 ст.5 Закону про прибуток, згідно з яким не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижче за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам, чого у випадку з позивачем судом першої інстанції не встановлено і ДПІ цього не доведено належними доказами, як того вимагають положення ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням наведених вище положень законодавства та аналізу обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що фактично понесені витрати підприємства включаються до складу валових витрат, оскільки вони пов'язані із здійсненням власної господарської діяльності, а неотримання підприємством прибутку за господарською операцією не може свідчити про відсутність мети отримати цей прибуток в подальшому при веденні власної господарської діяльності, яка ведеться підприємством на власний ризик.

З огляду на обставини справи, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача, що Закон № 334 не встановлює обов'язкової вимоги щодо віднесення витрат до складу валових витрат лише у разі збільшення власного капіталу, як це зазначено у рішенні суду першої інстанції.

Щодо порушення позивачем пп.7.4.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, яке виразилося у завищенні суми податкового кредиту, фактично ґрунтується на попередньому порушенні -завищення валових витрат, у зв'язку із включенням до складу валових витрат тих витрат, які, на думку ДПІ, не пов'язані із здійсненням господарської діяльності.

Згідно з приписами підпункту 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних актів, що підлягають амортизації.

Пунктом 7.4.4 ст. 7 зазначеного Закону передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем було правомірно сформовано податковий кредит, посилання відповідача щодо невідповідності бухгалтерських документів є необґрунтованими та спростовуються бухгалтерськими документами наявними в матеріалах справи.

Як вбачається із матеріалів позивачем було правомірно сформовано податковий кредит на підставі наданих податкових накладних.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи, порушень норм матеріального чи процесуального права не встановлено.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, 206 КАС України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області -залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 року по адміністративній справі № 2а-9815/10/0870 -без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України, в порядку передбаченому ст. 212 КАС України.

Ухвала виготовлена в повному обсязі 30 червня 2012 року.

Головуючий: М.А. Руденко

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: О.В. Юхименко