Ухвала суду № 25406025, 28.03.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2012 р.

справа № 2а-1104/10/0870

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Руденко М.А.

суддів: Нагорної Л.М. Юхименка О.В.

при секретарі судового засідання: Бембінек Я.І.

сторони та їх представники в судове засідання не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя та Товариства з обмеженою відповідальністю „Консорціум „Енергомашінжиніринг” на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року по адміністративній справі №2а-1104/10/0870 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Консорціум „Енергомашінжиніринг” до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень-рішень №0001122301/0 від 20.07.2009., №0001122301/1 від 28.09.2009р., №0001122301/2 від 06.12.2009р., №0001122301/3 від 11.02.2010р., -

встановив:

24.02.2010р. позивач (ТОВ «Консорціум «Енергомашінжиніринг») звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя №0001122301/0 від 20.07.2009., №0001122301/1 від 28.09.2009р., №0001122301/2 від 06.12.2009р., №0001122301/3 від 11.02.2010р.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року по адміністративній справі №2а-1104/10/0870 (суддя Конишева О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення - рішення №0001122301/1 від 28.09.2009р., №0001122301/2 від 06.12.2009р. та №0001122301/3 від 11.02.2010р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 19 708,00 грн. та 3 941,60 грн. штрафних санкцій. В іншій частині позову - відмовлено.

Мотивуючи дане рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав вважати факт надання позивачеві послуг з транспортного експедирування таким, що не підтверджений первинними документами.

Відмовляючи в частині позовних вимог вказав на те, що за п.п.5.3.3. п.5.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств ”, сума податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (послуг), які придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, до складу валових витрат не включається, адже первісною вартістю об’єкта основних засобів (у даному випадку –легкових автомобілів) є сума, яка була сплачена за ці автомобілі без непрямого податку, до якого відноситься у тому числі і податок на додану вартість.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові, ТОВ «Консорціум «Енергомашінжиніринг»звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року в оскаржуваній частині - скасувати та прийняти у справі нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи викладені в апеляційній скарзі вимоги, позивач посилається на п.п.4.4.1. ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами ” №2181, п.7.4.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, Лист ДПА України від 07.06.2006р. №6482/5/16-1516, Ухвалу ВАСУ від 03.02.2009р. у справі №К-6951/07 та наполягає на правомірності не включення ним до складу податкового кредиту й віднесення до складу валових витрат суми податку, сплаченого ним при придбанні легкових автомобілів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, до апеляційного адміністративного суду звернувся також відповідач (ДПІ у Шевченківському районі м.Запоріжжя) з вимогою згадане вище рішення в частині задоволення позову - скасувати. Обґрунтовуючи викладені в апеляційній скарзі вимоги, ДПІ наполягає на правомірності спірних повідомлень –рішень №0001122301/1 від 28.09.2009р., №0001122301/2 від 06.12.2009р. та №0001122301/3 від 11.02.2010р. про нарахування позивачеві податку на прибуток в сумі 19 708,00 грн. та 3 941,60 грн. штрафних санкцій. В якості підстав для прийняття зазначених повідомлень-рішень податковий орган вказує не підтвердження витрат позивача на послуги з транспортного експедирування належними первинними документами для можливості віднесення останніх до складу валових витрат підприємства в розумінні п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” .

Сторони, своїм правом на участь в судовому засіданні 23.06.2012 року не скористалися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення наявні в маті ралах справи. Колегія суддів вважає, що в силу ст.196 КАС України, неявка сторін та їх представників, що належним чином повідомлені про час та місце вирішення спору, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів знаходить апеляційні скарги такими, що задоволенню не підлягають.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За результатами проведеної перевірки був складений акт перевірки №78/23-5/35673322 від 07.07.2009р., на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0001122301/0 від 20.07.2009р. про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 61 506,70 грн.

Однак, в рамках розгляду первинної скарги на дії ДПІ, для дослідження документів наданих позивачем додатково, ДПІ у Шевченківському районі було проведено позапланову перевірку позивача, за результатами якої складений акт перевірки №113/23-35673322 від 23.09.2009р. На підставі даного акту перевірки №113/23-35673322 від 23.09.2009р. вищезгадане податкове повідомлення-рішення №0001122301/0 від 20.07.2009р. було скасовано та прийнято нове повідомлення-рішення за №0001122301/1 від 28.09.2009 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 35 974,60 грн.

Слід зазначити, що у зв’язку зі скасуванням самою ДПІ первісного податкового повідомлення-рішення №0001122301/0 від 20.07.2009р. та прийняття нею нового повідомлення-рішення №0001122301/1 від 28.09.2009р., позовні вимоги про скасування вже раніше скасованого податкового повідомлення-рішення №0001122301/0 від 20.07.2009р. судом першої інстанції цілком правомірно визнано необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають за відсутністю предмету спору.

Отже, в акті перевірки №113/23-35673322 від 23.09.2009р. податковим органом зафіксоване порушення ТОВ „Консорціум „Енергомашінжиніринг” п.п.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9., п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме, заниження податку на прибуток, пов’язане з віднесенням податкового кредиту, отриманого від операції з купівлі легкових автомобілів, до складу валових витрат; не підтвердження транспортно-експедиційних послуг, які надавалися за договором №05/08 від 05.08.2008р. з ТОВ "Інтер Логістік Сервіс", товарно-транспортними накладними відповідної форми, складання та зберігання яких є обов'язковим.

Виявлені порушення стали підставою для прийняття податковим органом повідомлення-рішення №0001122301/1 від 28.09.2009 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 35 974,60 грн., саме яке і є предметом даного спору.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати факт надання позивачеві послуг з транспортного експедирування таким, що не підтверджений первинними документами.

Так, судом першої інстанції встановлено укладання між позивачем та ТОВ "Інтер Логістік Сервіс" договору №05/08 від 05.08.2008р про надання транспортно-експедиційних послуг.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Пунктами 1.1. та 3.6 зазначеного вище договору №05/08 передбачена оплата експедиторських послуг, а також, оплата за виконані транспортні послуги через експедитора. З наведеного вбачається, що витратами позивача є винагорода за надані послуги, яку сторони в договорі іменували, як плата за експедиційні послуги та за виконання транспортних послуг. Як свідчать наявні у справі докази, оплата послуг за згаданим вище договором здійснювалась єдиним платежем, що підтверджено актами виконаних робіт №2111,2112,1785, 1688, 1689, 1653,1462, 1652,1756, 1755,1787 та копії платіжних доручень (перелік даних актів міститься в доповненнях до пояснень по справі від 12.04.2010р.).

В той же час, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач уклав договір про надання транспортно-експедиційних послуг №05/08 від 05.08.2008р. не лише на експедиційні, а також і на транспортні послуги, які фактично від імені позивача та згідно умов договору укладав експедитор. Замовлення ж та оплата згаданих вище послуг здійснювалась позивачем. Таким чином, підставою для включення до складу валових витрат сум як за експедиційні, так і за транспортні послуги згідно договору №05/08 від 05.08.2008р., є наявність такої первинної документації, як товарно-транспортна накладна.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п.2.1, 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Дійсно, за п.п.1,11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі Правил перевезення вантажів), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначається для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також, для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Тобто, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, які, на думку податкового органу, не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Зокрема, форма товарно-транспортних накладних (а.с.184-188 том 1), що підтверджують факт отримання позивачем транспортно-експедиційних послуг від ТОВ "Інтер Логістік Сервіс" за договором №05/08 від 05.08.2008р., Міністерством юстиції України не затверджена, а отже, вимогам чинного законодавства України не відповідає, що, на думку ДПІ, стало підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення.

Так, наказом Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.1995 зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства статистики від 04.03.1997р. №58 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, в т.ч. товарно-транспортна накладна (№1-ТН), де обов'язковими реквізитами є: назва автопідприємства; ПІБ водія; вид перевезення та ін.

Однак, при цьому, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції з приводу того, що для встановлення факту наявності господарської операції, первинна документація насамперед повинна містити інформацію, яка підтвердить законність та фактичне її виконання.

У судовому засіданні представник відповідача зазначив, що до перевірки були надані товарно-транспортні накладні (форма №1-Т), затверджені Постановою Держкомстата Росії №78 від 28.11.1997р., в яких відсутня інформація щодо підприємства, яке фактично здійснювало транспортні перевезення.

Представником позивача були надані копії товарно-транспортних накладних, частина з яких це міжнародні товарно-транспортні накладні, які оформленні відповідно до норм діючого законодавства. Інша частина товарно-транспортних накладних дійсно складена за формою, яка затверджена в Російській Федерації.

Проте, колегія суддів вважає, що відсутність в ТТН назви перевізника, за наявності іншої інформації, зокрема, щодо замовника, отримувача, ПІБ водія, номеру автомобілю, причепу, за наявності актів виконаних робіт, виписки з банківських рахунків, що підтверджують оплату за надані транспортно-експедиційні послуги, є достатнім підтвердженням факту здійснення господарської операції, а, відповідно, й правомірності віднесення понесених позивачем транспортно-експедиційних витрат до складу валових.

Окрім того, підтвердженням факту наявності господарських операцій між позивачем та ТОВ „Інтер Логістик Сервіс” за договором про надання транспортно-експедиційних послуг №05/08 від 05.08.2008р. у спірний період часу є наявне в матеріалах справи рішення господарського суду Запорізької області від 12.10.2010р. по справі №15/19/10, що набрало законної сили.

Щодо неправомірності віднесення до податкового кредиту, отриманого позивачем від операцій з придбання легкових автомобілів, до складу валових витрат підприємства.

Так, згідно пп. 7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума ПДВ, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат.

Відповідно до пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", сплата ПДВ, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, до складу валових витрат не включається.

За п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачає, що у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, саме на чому й наполягає позивач, рішення приймається на користь платника податків. Однак, застосування згаданої вище норми права у даному випадку суд першої інстанції цілком обгрунтовано визнав помилковим, з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції правомірно зазначено, що питання формування валових витрат, у тому числі питання віднесення витрат податкового кредиту до складу валових, чітко регулюється Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", який є спеціальним при вирішенні правомірності нарахування податку на прибуток приватних підприємств, що саме і є предметом даного спору.

Пунктом 1.17 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” №168/97-ВР визначено, що ряд термінів, у тому числі і термін «валові витрати виробництва (обігу)», розуміються у значенні, визначеному Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”№334/94-ВР.

Підпунктом 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також, податків, встановлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України „Про оподаткування доходів фізичних осіб”.

При цьому, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат, або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно з цим Законом у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування таким податком.

Тобто, згідно абзацу 2 підпункту 7.4.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат згідно із Законом №168/97-ВР, але в той же час цього не можна робити згідно із вимогами підпункту 5.3.3 статті 5 Закону №334/94-ВР, оскільки, придбаний легковий автомобіль використовується в оподатковуваних операціях, а не таких, що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування. (Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України у постанові від 14 грудня 2010 року по справі № К-11765/10 ).

Внаслідок викладеного вище, спірні повідомлення - рішення №0001122301/1 від 28.09.2009р., №0001122301/2 від 06.12.2009р. та №0001122301/3 від 11.02.2010р. в частині нарахування податку на прибуток в сумі 19 708,00 грн. та 3 941,60 грн. штрафних санкцій, судом першої інстанції цілком обґрунтовано визнано неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

На підставі викладеного колегія суддів порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даного спору не вбачає, наведені в апеляційних скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. Таким чином, в межах апеляційних скарг підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя та Товариства з обмеженою відповідальністю „Консорціум „Енергомашінжиніринг” - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 квітня 2010 року по адміністративній справі №2а-1104/10/0870 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст.212 КАС України.

Ухвалу складено у повному обсязі 30 червня 2012 року.

Головуючий: М.А. Руденко

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: О.В. Юхименко