Ухвала суду № 25405888, 20.03.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2012 р.справа № 2а-2673/09/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Шкуропадська В. М.

за участю представників:

позивача: - Лисенко Е.В.

відповідача: - Семенова І.В. дов від 19.03.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу приватного підприємства «Автомобілі Росії плюс»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2010 року

у справі № 2а-2673/09/0470

за позовом приватного підприємства «Автомобілі Росії плюс»

до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

Приватне підприємство «Автомобілі Росії плюс»звернулося до суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог (т.1 а.с.103) просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.07.08 № 0026972301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 36419,60 грн., із яких 26014,00 грн. -основний платіж, 10405,60 грн. -штрафні (фінансові) санкції, та від 04.11.08 № 0026962301/2, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 11931,20 грн., із яких 9942,67 грн. -основний платіж, 1988,53 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки, зроблені відповідачем під час проведеної перевірки підприємства, які стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та висновки, які містяться в рішенні Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги позивача від 03.11.2008 №29449/10/25-008, не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.03.10 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (т.1 а.с.221), в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Зазначає, що рішення судом першої інстанції прийнято законно та обґрунтовано.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем - Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Дніпропетровську проведена планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ПП «Автомобілі Росії плюс»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.07 по 31.03.08, за результатами якої складений акт №5533/23/33164927 від 18.07.08 (т.1 а.с.7).

Згідно висновків вказаного акту встановлено порушення підприємством:

п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.4.3 п.5.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 33447грн., в т.ч. по періодах : - ІІІ квартал 2007 року - 1267 грн.; - ІV квартал 2007 року - 947 грн.; - І квартал 2008 року - 31233 грн.;

п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2008 року в сумі 26014грн., із яких 26014,00 грн. -основний платіж, 10405,60 грн. -штрафні (фінансові) санкції

На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 25.07.2008 №0026962301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 40484,50 грн., із яких 33447,00 грн. -основний платіж, 7073,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0026972301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 36419,60 грн., із яких 26014,00 грн. -основний платіж, 10405,60 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Означені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в порядку ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За результатами розгляду скарг позивача податкове повідомлення-рішення від 25.07.2008 № 0026972301/0 залишено без змін, скарги в цій частині -без задоволення.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 03.11.2008 №29449/10/25-008 про результати розгляду скарги позивача податкове повідомлення-рішення від 25.07.2008 №0026962301/0 скасовано в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 28553,30 грн. (основний платіж 23504,33 грн., штрафні (фінансові) санкції - 5048,97 грн.).

За наслідками розгляду скарги позивача 04.11.08 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0026962301/2, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 11931,20 грн., із яких 9942,67 грн. -основний платіж, 1988,53 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в у установленому порядку доведений факт порушення позивачем вимог податкового законодавства України, у зв'язку з чим визначення зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість у визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями сумах з урахуванням фінансових санкцій є правомірним.

З огляду на фактичні обставини справи, норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність позовних вимог.

Стосовно донарахованого позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 9942,67 грн. спір виник з приводу правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат суми 7113,00 грн. -передплати ТОВ «Українські страви», суми 1634,00 грн. -передплати ПП ОСОБА_3

За даними акту перевірки №5533/23/33164927 від 18.07.08 відповідачем встановлено, що в порушення вимог пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підприємством суми передплат в розмірі 7113,00 грн., здійснені на користь ТОВ «Українські страви»за договором оперативного лізингу, віднесено до складу валових витрат в І кварталі 2008 року.

Заперечуючи проти висновків податкового органу, позивач зазначає, що фактично ним не здійснювалась передоплата в сумі 7113,00 грн., а проводилась оплата відповідно до наданих ТОВ «Українські страви»рахунків № 11/1 від 11.01.08 в сумі 2410,00 грн. з урахуванням ПДВ (платіжне доручення № 2410 від 11.01.08 з призначенням платежу -оренда за січень, комунальні послуги за грудень), № 1/2-1 від 01.02.08 на суму 2323,00 грн. з ПДВ (платіжне доручення № 2437 від 06.02.08 з призначенням платежу -оренда за лютий, комунальні послуги за січень), № 29/02-1 від 29.02.08 на суму 2380,00 грн. з ПДВ (платіжне доручення № 2479 від 07.03.08 з призначенням платежу -оренда за березень, комунальні послуги за лютий).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються ним для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Оподаткування операцій з лізингу (оренди) здійснюється у порядку, визначеному пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 вказаного Закону, згідно якому передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Тобто дата збільшення валових витрат і валових доходів у разі здійснення операцій з оперативного лізингу (оренди) пов'язана із датою нарахування лізингового платежу, що визначена у договорі лізингу (оренди). При цьому загальне правило збільшення валових витрат (доходів), встановлене ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до лізингових (орендних) операцій не застосовується.

Як вбачається з матеріалів справи, ні під час проведення відповідачем перевірки, ні під час розгляду первинної та повторної скарг позивача в порядку ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»підприємством не було надано первинних документів, які підтверджують нарахування відповідних лізингових платежів.

Згідно ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За правилами ст.9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В акті перевірки №5533/23/33164927 від 18.07.08 зафіксовано, що відсутність даних документів підтверджується даними бухгалтерського обліку підприємства -ПП «Автомобілі Росії плюс». Так журнал-ордер по рахунку 3711 «Розрахунки за виданими авансами» за І квартал 208 року не містить кредитного обороту в кореспонденції з рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», який повинен відображатися при нарахуванні лізингового платежу орендодавцю ТОВ «Українські страви». За даними бухгалтерського обліку позивачем відображено збільшення дебіторської заборгованості на суму 7113,00 грн. по операціям здійснення передоплати.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про правомірність висновку відповідача щодо завищення позивачем валових витрат в І кварталі 2008 року на суму 7113,00 грн.

Також колегія суддів вважає правильним висновок податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат в І кварталі 2008 року з операцій по передоплаті за товари (послуги) ПП ОСОБА_3 як особі, який при укладенні договору не зазначив, що має статус платника податку на прибуток на загальних умовах.

Відповідно до пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

При цьому така особа зобов'язана при укладенні договору з платником податку за його вимогою зазначати у такому договорі про те, що така особа має статус платника цього податку на загальних умовах, передбачених цим Законом. Якщо така особа не зазначає у такому договорі про такий статус або якщо товари (послуги) надаються без укладення письмових договорів, то з метою визначення дати збільшення валових витрат покупця вважається, що такі товари (послуги) були надані особами, звільненими від оподаткування цим податком.

Позивач, заперечуючи проти висновків податкового органу з цього приводу, вказує, що підприємством фактично передоплата в сумі 1634,00 грн. не здійснювалась. Сума 1634,00 грн. сплачена за проведений ремонт автомобілів згідно актів виконаних робіт, що підтверджено копією платіжного доручення від 21.02.08, виставленими ПП ОСОБА_3 рахунками від 11.02.08 № 75, від 14.02.08 № 82, від 14.02.08 № 83, від 20.02.08 № 858, а також актами виконаних робіт № 120 від 08.02.08, № 125 від 12.02.08, № 128 ввід 14.02.08, № 130 від 20.02.08 (т. 1 а.с.133-141).

Проте, колегія суддів не погоджується з доводами позивача, оскільки, як вбачається з акту перевірки №5533/23/33164927 від 18.07.08, до висновку про завищення валових витрат на суму 1634,00 грн. за І квартал 2008 року податковий орган дійшов, виходячи з даних бухгалтерського обліку підприємства за І квартал 2008 року, згідно якому на користь ОСОБА_3 сплачено 4180,00 грн. (Д-т 3711 К-т 311), тоді як отримано послуг на суму 2546,00 грн. (Д-т 631 К-т 3711). Різниця між сказаним сумами 1634,00 грн. -дебіторська заборгованість, яка з урахуванням приписів пп.11.2.3 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не підлягає включенню дл складу валових витрат.

Документи, які б спростовували наведені в акті перевірки факти, а саме: докази на підтвердження виконання ОСОБА_3 робіт, надання ним послуг на повну суму здійсненого позивачем в І кварталі 2008 року перерахування 4180,00 грн., не подані, із наявних в матеріалах справи не вбачаються.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладаючи обов'язок доказування правомірності свого рішення на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, разом з тим не звільняє позивача від обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України).

Стосовно донарахування позивачеві податку на додану вартість в загальному розмірі 36419,60 грн., із яких 26014,00 грн. -основний платіж колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції.

Відповідно до акту перевірки №5533/23/33164927 від 18.07.08 відповідачем встановлено порушення підприємством вимог п.4.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податок на додану вартість за березень 2008 року в сумі 26014,00 грн. за операціями з реалізації автомобілів у межах договору комісії.

До такого висновку відповідач дійшов, входячи з наступних обставин.

Між позивачем (дилер) та ІП «АІС-Дніпропетровськ»(підприємство) укладений дилерський договір від 16.05.2007 № 06/Д-2007-1 (т.1 а.с.142), за умовами якого підприємство надає дилеру (позивачеві) автомобілі для демонстрації та продажу на торгівельних майданчиках дилера.

Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що умовою надання підприємством товарів по даному договору є надання автомобілів на комісію.

На виконання умов договору у І кварталі 2008 року ІП «АІС-Дніпропетровськ»надані на реалізацію автомобілі на загальну суму 1705195,00 грн., в т.ч. ПДВ-284199,17 грн., з яких реалізовано автомобілів на суму 1556055,00 грн., в т.ч. ПДВ-259342,50 грн.

Вартість нереалізованих автомобілів, прийнятих позивачем на комісію, склала 149140,00 грн. При цьому позивачем перераховано на користь ІП «АІС-Дніпропетровськ»за вказаним договором грошові кошти в сумі 1676867,00 грн. та надані інші види компенсації (взаємозалік за комісійну винагороду) в сумі 35270,00 грн.

На загальну суму 1712137,00 грн., в т.ч. ПДВ - 285356,17 грн., ІП «АІС-Дніпропетровськ» виписані податкові накладні, на підставі яких сума податку на додану вартість 285356,17 грн. включена позивачем до складу податкового кредиту березня 2008 року.

Проте наведених фактів позивач не заперечує, але не погоджується з встановленим завищенням у березні 2008 року податкового кредиту з ПДВ на суму 26013,67 грн. (285356,17 грн. - 259342,50 грн.).

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що загальна сума 1712137,00 грн. є платежем за отриманий товар, тому включення суми податку на додану вартість в розмірі 285356,17 грн. до складу податкового кредиту в березні 2008 року здійснено відповідно до вимог п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів вважає таке твердження помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинам.

Вищенаведені операції здійснені позивачем в межах дилерського договору 16.05.2007 № 06/Д-2007-1, умовами якого викуп товару дилером не передбачено.

Згідно п.2.2 вказаного договору строк комісії товару, який поставляється підприємством, складає 30 календарних днів з моменту поставки товару.

За умовами п.2.3 цього договору у випадку не продажу в строк комісії, дилер, по узгодженню з підприємством, зобов'язаний повернути товар підприємству протягом 3-х банківських днів з дня закінчення строку комісії.

В кожному окремому випадку за письмовою угодою сторін строк перебування товару на комісії може бути продовжений (п.2.4 договору).

Виходячи з наведеного, віднесення суми податку на додану вартість 26013,67 грн. до складу податкового кредиту не пов'язано з господарською операцією, обумовленою договором з ІП «АІС-Дніпропетровськ»від 16.05.2007 № 06/Д-2007-1.

Інші підстави відображення суми 26013,67 грн. в податковому обліку позивача з підтвердженням відповідними первинними бухгалтерськими документами позивачем не визначені, із матеріалів справи не вбачаються.

Посилання позивача з цього приводу на п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, оскільки вказана норма стосується операцій з поставки товарів і не розповсюджується на операції, які здійснюються у межах договорів комісії.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі (п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до п.4.7 ст.4 вказаного Закону у випадках коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі - комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі - комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість»не передбачає збільшення податкового кредиту комісіонера при перерахуванні комітенту авансу по реалізації товару, який взято на комісію, але не реалізовано на момент перерахування коштів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове зобов'язання з податку на додану вартість підприємству оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено відповідно до норм чинного законодавства.

Щодо визначених в оскаржуваних повідомленнях-рішеннях сум штрафних (фінансових) санкцій, колегія суддів вважає, що вказані штрафні (фінансові) санкції застосовані за донарахованими сумами податків у відповідності з приписами пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Автомобілі Росії плюс» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 березня 2010 року у справі № 2а-2673/09/0470 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко