Ухвала суду № 25389870, 12.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" липня 2012 р. м. Київ К-1098/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009

у справі № 2-а-9979/09/0570

за позовом Акціонерного комерційного банку «Форум»в особі Донецької філії Акціонерного комерційного банку «Форум»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Акціонерний комерційний банк «Форум»в особі Донецької філії Акціонерного комерційного банку «Форум»(далі по тексту -позивач, АКБ «Форум») звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі по тексту -відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку) про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.06.2009 №0000151323/2/18093/10/22-013.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2009, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006 по 30.09.2008, за результатами якої складений акт перевірки від 26.01.2009 №86/22-013/33781168.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог пп. 4.2.3, абз. 3 пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», які полягають в тому, що позивачем не був утриманий податок з доходів фізичних осіб в розмірі 48228,47 грн. в 2007-2008 роках з сум страхового відшкодування за договорами страхування наземного транспорту, загальною сумою 337825,48 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 06.02.2009 №0000151323/0/3859/10/22-013 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 144685,41 грн., в тому числі за основним платежем -48228,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -96456,94 грн.

Дане податкове повідомленні-рішення позивачем було оскаржене в адміністративному порядку, в результаті чого 04.06.2009 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0000151323/2/18093/10/22-013 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 14485,41 грн., в тому числі за основним платежем -48228,47 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -96456,94 грн.

Судами зазначено, що АКБ «Форум»були отримані суми страхового відшкодування за договорами страхування наземного транспорту на загальну суму 337825,48 грн. Зазначені договори страхування наземного транспорту укладені між фізичними особами (позивальниками, які отримали кредит в Донецькій філії АКБ «Форум») та страховими компаніями. За умовами страхових договорів, фізичні особи є страхувальниками, страхові компанії -страховиками, Донецька філія АКБ «Форум»-вигодонабувачем.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до Закону України «Про страхування»кредитні договора, укладеними між позивачем та позичальниками, позичальник зобов'язаний протягом дії договору страхувати предмет застави на користь банку в акредитованих банком страхових компаніях.

Згідно із ст. 1 цього Закону, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити другій стороні (страхувальникові), або іншій особі, визначеній у договорі (вигодонабувачу) грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про заставу»заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, з метою недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Відповідно до вказаного положення, банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

Кредитний ризик - ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

При визначенні можливості кредитування, банк здійснює оцінку кредитоспроможності, платоспроможності позивальника та оцінює кредитний ризик. При наданні кредиту, установа банку повинна вжити заходи для мінімізації кредитного ризику. Одним із засобів мінімізації кредитного ризику є страхування предметів застави.

Частиною 2 ст. 985 Цивільного Кодексу України передбачено, що страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

Відповідно до договорів добровільного страхування, позивач є вигодонабувачем.

У випадках, які були предметом дослідження про проведенні перевірки податковим органом, виплати страхового відшкодування здійснювались страховими компаніями за договорами добровільного страхування наземного транспорту, укладеними між страховою компанією та фізичними особами -позичальниками банківської установи, шляхом перерахування вигодонабувачу (банку), який є заставодержателем та несе ризики у зв'язку з ушкодженням заставного майна.

Судами встановлено, що при отриманні страхового відшкодування від страхових компаній АКБ «Форум»направляла кошти на рахунки 2202, 2203, на яких обліковуються кредити, що надані фізичним особам (згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 №280). Отже, на зазначених рахунках обліковуються не кошти клієнтів, а кошти, які надані банком позивальникам.

В даному випадку банк не є отримувачем коштів в розумінні Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, а є вигодонабувачем за страховим відшкодуванням в розумінні Закону України «Про страхування»та норм цивільного права, що полягає в погодженні механізму виплати страхового відшкодування, як це передбачено умовами договору страхування.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що перераховані суми страхового відшкодування не є доходом, який підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Так, відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних соіб» дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

До складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), зокрема, сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримувана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне забезпечення, при виконанні таких умов: при страхуванні майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових внесків (премій), та має бути спрямована на ремонт, відновлення застрахованої власності або її заміщення у порядку та строки, визначені статтею 15 цього Закону.

В даному випадку суми страхового відшкодування в жодному разі не перевищували вартості застрахованого майна.

Кошти, що є страховим відшкодуванням та направляються за погодженням з вигодонабувачем (банком) на погашення кредиту позичальника Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»не визначаються як доход, що є об'єктом оподаткування.

Такі кошти мають конкретне цільове призначення та залучені банком у зв'язку з поверненням основної суми фінансових кредитів, наданих позичальникам-фізичним особам.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що банківська установа не є податковим агентом щодо фізичної особи - позичальника при виплаті страхового відшкодування, з огляду на наступне.

Підпунктом 9.8.1. п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»передбачено, що податковим агентом платника податку - отримувача виплати чи викупної суми є страховик-резидент, який здійснює нарахування страхової виплати чи викупної суми за договором недержавного пенсійного забезпечення або довгострокового страхування життя.

Порядком застосування п.п. 4.3.32 та 4.3.33 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»щодо страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум та пенсійних виплат, отримуваних платником податку за договорами страхування, недержавного пенсійного забезпечення та пенсійного вкладу, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18.11.2003 № 26, визначається, що податковими агентами, які при виплаті (нарахуванні) платнику податку сум страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або їх частин за договорами страхування, сум пенсійних виплат із системи недержавного пенсійного забезпечення та за договорами пенсійного вкладу відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є фінансові установи (страховики-резиденти, адміністратори недержавних пенсійних фондів).

Отже, позивач не є податковим агентом, оскільки не надає у власність та не нараховує на користь фізичних осіб ніяких доходів, додаткових благ, сум страхового відшкодування. Крім того, як вірно встановлено судами, позивач не є отримувачем сум страхового відшкодування, а є лише вигодонабувачем.

Відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Відповідно до абз. «д»пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням.

Підпунктом 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 цього Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 даного Закону.

Колегія суддів погоджується із судами, що страхове відшкодування за договорами страхування не може розглядатися ні як подарунок, ні як додаткове благо.

Також, колегія суддів погоджує і з тим, що позивач не є податковим агентом щодо фізичних осіб-позичальників, які отримали кредит в цій банківській установі, а тому відсутні підстави для нарахування податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб при отриманні сум страхового відшкодування, тому позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.08.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. ФедоровЗ оригіналом згідно Помічник судді О.Я. Меншикова

Суддя О.І. Степашко