Ухвала суду № 25389181, 03.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2012 р. м. Київ К/9991/1101/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційні скарги Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра Інвест" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 року та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.07.2010 року по справі № 2а-3524/10/0670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра Інвест" до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Надра Інвест" звернулось до суду із позовом до Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 18.05.2010 року №0000192301/0 про визначення податкового зобов'язання по ПДВ на суму 244496 грн., з яких: 162997 грн. за основним платежем та 81499 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.07.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 року позовні вимоги задоволено частково; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми податкового зобов'язання по ПДВ на суму 24264 грн. та штрафним санкціям на суму 12132 грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій сторони у справі звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами.

Позивач у касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами під час розгляду справи норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, просить рішення місцевого та апеляційного адміністративних судів скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідач просить рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у частині їх задоволення.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 29.03.2010 року по 26.04.2010 року працівниками органу державної податкової служби була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року, іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року, за результатами якої складений акт від 30.04.2010 року №24/5/23-07/33093694.

За висновками контролюючого органу було встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), у зв'язку із чим, платником завищено податковий кредит декларації за січень 2008 року в сумі 49878 грн. та завищено податковий кредит декларації за 2009 року на суму 127926 грн. На думку податкового органу, позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту за січень 2008 року податкові накладні, оформлені в період 2006-2007 роках. Завищення податкового кредиту відбулось у зв'язку з реалізацією продукції за цінами, нижчими за фактичну собівартість, а до валових витрат віднесено собівартість готової продукції в повному обсязі.

На підставі акту перевірки податковий орган прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 18.05.2010 року №0000192301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по ПДВ на суму 244496 грн., з яких: 162997 грн. за основним платежем та 81499грн. штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів погоджується з висновками судів в частині задоволення позовних вимог, з огляду на те, що висновки акту перевірки щодо безпідставності включення позивачем до складу податкового кредиту січня 2008 року податкових накладних попередніх податкових періодів 2006-2008 років не підтверджуються належними та допустимими доказами, спростовуються фактичними обставинами справи та нормами права, яким суди дали належну правову оцінку. Позиція податкового органу у цій частині спростована позивачем в ході розгляду справи у судах попередніх інстанцій та не ґрунтується на правильному застосуванні відповідачем норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

У той же час, в частині відмови у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що доводи податкового органу щодо завищення податкового кредиту за 2009 рік підтверджується документально. Судами підтримано доводи податкового органу відносно того, що здійснені позивачем операції з продажу продукції за цінами, нижчими від ціни її виробництва, в частині перевищення сум витрат над сумою доходу, для отримання якої здійснювалися ці витрати, не відповідають меті підприємницької діяльності отримання прибутку. При цьому суди дійшли висновку, що позивач мав провести перерахунок податкового кредиту з ПДВ прямо пропорційно до витрат, які повинні бути виключені з валових витрат як такі, що не були використані в оподатковуваних операціях. Вказаний перерахунок позивачем не проведений у зв'язку із чим, за висновками судів, завищено податковий кредит за 2009 рік на суму 127926 грн.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи рішення у даній справі, відповідно до вимог статті 70 КАС України, судам необхідно було витребувати та, відповідно, дослідити докази, на які посилається відповідач, як на законну підставу визначення позивачу спірної суми податковий зобов'язань.

При цьому судами не враховано, що відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон № 334/94-ВР) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна -це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Пунктом 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 вищезазначеного Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, аналіз вищенаведених норм свідчить, що господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Стаття 62 Господарського кодексу України передбачає, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни -граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах -також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни. Тобто реалізація товарів продавцем за цінами нижчими від ціни собівартості чи придбання не є законодавчо забороненою.

Щодо товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, які залежались (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість, та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках), то для таких товарів і продукції відповідно до пункту 1 Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових матеріальних цінностей, затвердженого наказом Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України від 15 грудня 1999 року № 149/300, проводиться уцінка.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Недосягнення мети як то отримання прибутку не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства за умови, що судами була перевірена економічна доцільність відповідних господарських операцій.

При цьому, судами не з'ясовано, чи реалізовував позивач за перевіряємий період продукцію, ціни на які регулюються законодавством. Також в процесі розгляду даної справи, з посиланням на норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, судами не були досліджені первинні документи, зокрема, на підтвердження доводів позивача щодо неможливості реалізації ним низькоякісної продукції за ціною собівартості з метою запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому чи невикористання виготовленої продукції у повному обсязі в оподатковуваних операціях Товариства. Не здійснено відповідних розрахунків щодо кожної господарської операції у межах перевіряємого періоду, та, з урахуванням встановленого, не надано відповідної юридичної оцінки правомірності дій відповідача, у тому числі щодо формування ним податкового кредиту з урахуванням вищезазначеного та вимог, встановлених пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 -232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області задовольнити частково.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Надра Інвест" задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2010 року та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.07.2010 року по справі № 2а-3524/10/0670 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.Судді (підпис)Карась О.В. (підпис)Рибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 06.07.2012р.