Ухвала суду № 25389140, 21.06.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2012 року м. Київ К-26080/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області на постанову господарського суду м. Києва від 20.09.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009

у справі № 28/366-А

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Київ-Дніпровське міжгалузеве

підприємство промислового залізничного транспорту"

до Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції

Дніпропетровської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -

рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення № 0000152340/0 від 09.09.2006.

Постановою господарського суду м. Києва від 20.09.2007 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення -рішення № 0000152340/0 від 09.09.2006.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 постанову господарського суду м. Києва від 20.09.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка ВАТ „Зеленодольске МППЗТ" з питань дотримання вимог законодавства за період з 01.07.2005 по 07.06.2006 та складено акт № 208/23-118/04807936 від 30.06.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення -рішення № 0000152340/0 від 09.09.2006, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 68807 грн.: 45871, 8 грн. основний платіж, 22935, 9 грн. штрафні санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 пп. 7.4.5 ст. 7, п. 9.1, п. 9.3 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 45871, 8 грн., а саме за вересень 2005 року - 11 678, 14 грн., за грудень 2005 року - 29103, 24 грн., за січень 2006 року - 5090, 43 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, 11.11.2005 між ВАТ „Зеленодольське МППЗТ" та ПП „Ассіріс" було укладено Договір, відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність ПП „Ассіріс" вентилятори ВМЗУ-5.000 ФО (4 шт.), а позивач зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Відповідно до п. 1.4, 1.5 вищезазначеного Договору ціна за одиницю товару склала 12350 грн., загальна сума за договором 59280, 77 грн., в тому числі податок на додану вартість 9880, 13 грн.

Товар був отриманий позивачем на підставі накладних № 577 від 20.12.2005, № 585 від 21.12.2005, № 598 від 22.12.2005, № 602 від 23.12.2005 та оприбуткований на склад згідно приймальних актів.

Зазначені накладні відображені позивачем в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, а суми податку на додану вартість включені до податкового кредиту за грудень 2005 року.

Розрахунки за поставлений товар сторонами було проведено шляхом взаємозаліку зустрічних вимог згідно договору, відповідно до якого позивач поставив ПП „Ассіріс" культиватор, дизельне паливо, остряк Р-50 б/у, хрестовину б/у, рубки б/у на загальну суму 59280,76 грн., податок на додану вартість 9880, 13 грн.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Актом перевірки та судом апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість судовим рішенням та анулювання такого свідоцтва податковим органом після здійснення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих підприємством, зареєстрованим платником податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій, та підставою для висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику.

У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій стосовно того, що на момент укладення договору купівлі - продажу ПП „Ассіріс" було належним чином зареєстроване платником податку на додану вартість.

Стосовно придбання позивачем комп'ютерної техніки з її подальшою передачею ДК „Промтранс" в оренду за ціною, сформованою без мети досягнення економічних результатів та одержання прибутку, то колегія суддів вважає за доцільне зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДК „Промтранс" сплатило ВАТ „Зеленодольське МППЗТ" кошти за оренду обладнання за лютий, березень та квітень 2005 року.

На зазначений доход ВАТ „Зеленодольське МППЗТ" нараховувався податок на додану вартість та його суми включалися до складу податкових зобов'язань відповідних періодів.

Враховуючи те, що підприємство отримало дохід у вигляді орендної плати і зазначена операція підприємства не призвела до отримання збитків, а тому доводи відповідача про те, що діяльність ВАТ „Зеленодольське МППЗТ" не була направлена на отримання доходу у зв'язку з тим, що розмір орендної плати фактично дорівнював сумі амортизаційних відрахувань колегія судців не приймає до уваги.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 1.21 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що доходи з джерелом їх походження з України - це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених резидентами України, доходи від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, доходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші доходи від господарської діяльності на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Виходячи із юридичного змісту п. 5.1, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 та п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. Також, як вбачається з наведених норм, здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу, а не прибутку, і відсутність доходу від конкретної окремо взятої господарської операції, а не від діяльності підприємства в цілому за певний звітний період, не може свідчити про відсутність у підприємства ознак господарської діяльності.

Відсутність доходу не обов'язково служить підставою для заборони формування валових витрат.

Господарська діяльність, це сукупність господарських операцій за певний звітний період, за підсумками яких господарюючий суб'єкт може отримати доход. При цьому окрема господарська операція може бути безпосередньо не направлена на отримання доходу, але бути передумовою для останнього.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДК „Промтранс" сплатило ВАТ „Зеленодольське МППЗТ" кошти за оренду обладнання за лютий, березень та квітень 2005 року, та на зазначений доход ВАТ „Зеленодольське МППЗТ" нараховувався податок на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що підприємство отримало дохід у вигляді орендної плати.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Касаційну скаргу Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області на постанову господарського суду м. Києва від 20.09.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 у справі № 28/366-А слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Орджонікідзевської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області відхилити.

Постанову господарського суду м. Києва від 20.09.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2009 у справі № 28/366-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович А.О. Рибченко