Ухвала суду № 25381646, 03.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

03 липня 2012 р. № 5019/2297/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Подоляк О.А., Бакуліної С.В., Добролюбової Т.В., Могил С.К., Селіваненка В.П.,розглянувши заявуПриватного акціонерного товариства "Рівнеінвестпроект"про перегляд Верховним Судом Українипостанови у справі за позовом до третя особа: про Вищого господарського суду України від 19.04.2012 № 5019/2297/11 Кооперативу "Авто-17" 1. Приватного акціонерного товариства "Рівнеінвестпроект" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд" Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврбуд" визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Кооператив "Авто-17" звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства "Рівнеінвестпроект" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд" про визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомості -криті стоянки автомобілів та творчі майстерні, що знаходиться за адресою: місто Рівне, вул. Буковинська, 9А, загальною площею 545 кв.м.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.12.2011 у справі № 5019/2297/11 позов задоволено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.2012 у справі № 5019/2297/11 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеінвестпроект" залишено без задоволення, але резолютивну частину рішення місцевого господарського суду викладено в іншій редакції: визнано за кооперативом "Авто-17" право власності на криті стоянки автомобілів площею 281, 8 кв.м. і творчі майстерні площею 248 кв.м. всього загальною площею 529,8 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Рівне, вул. Буковинська, 9А; зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Рівнеінвестпроект" передати обслуговуючому кооперативу "Авто-17" криті стоянки автомобілів площею 281, 8 кв.м. і творчі майстерні площею 248 кв.м., всього площею 529,8 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Рівне, вул. Буковинська, 9А; в решті рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012 у справі № 5019/2297/11 постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.02.2012 залишено без змін.

Приватне акціонерне товариство "Рівнеінвестпроект" подало заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 19.04.2012 у даній справі, в якій заявник просить скасувати вказану постанову, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України положень статей 182, 331, 376, 876 Цивільного кодексу України, статей 116, 120, 123-126 Земельного кодексу України, статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність", внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду України від 10.02.2011 у справі № 18/314, від 03.12.2008 у справі № 53/20-08, від 05.11.2008 у справі № 52/11-08, від 07.11.2006 у справі № 10/323/05, від 13.11.2007 у справі № 9/42/07, від 17.07.2008 у справі № 2-13/736-2008, від 28.04.2009 у справі № 2/210, від 26.11.2008 у справі № 5/258-08, від 24.12.2008 у справі № 56/37-08, від 19.04.2011 у справі № 39/164, від 09.12.2008 у справі № 8/199пн, від 15.08.2007 у справі № 20-4/049-5/179/06, від 16.12.2008 у справі № 39/95-08, від 03.12.2008 у справі № 05/836, від 29.05.2008 у справі № 6/196-06-5133, від 21.10.2008 у справі № 2-20/16543-04, від 04.11.2008 у справі № 40/501-07, від 07.10.2008 у справі № 2-13/2962-20083, від 25.12.2008 у справі № 29/601-07, ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.03.2012 та від 10.02.2010, постанову Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 03.04.2007 у справі № 14/317, постанову Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі № 18/314.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України з огляду на таке.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце тоді, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як вбачається зі змісту заяви та доданих до неї документів, предметом спору у справі № 5019/2297/11, в якій заявлено про перегляд постанови, є визнання за позивачем права власності на об'єкти нерухомого майна - криті стоянки для автомобілів та творчі майстерні.

Приймаючи постанову від 19.04.2012 у даній справі, про перегляд якої подано заяву, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог, виходячи з того, що судами попередніх інстанцій встановлено факт фінансування будівництва критих стоянок і творчих майстерень (спірного майна) членами кооперативу "Авто-17", здійсненого на підставі договорів про фінансування будівництва нерухомого майна за рахунок власних коштів у спосіб пайової участі в будівництві критих гаражів, укладених відповідачем-2 з громадянами-інвесторами (засновниками позивача), у зв'язку з чим у позивача наявне право власності на майнові права на спірне майно. За таких обставин, створений об'єкт будівництва на підставі статей 331 Цивільного кодексу України та статті 21 Закону України "Про власність" (який був чинний на момент укладення договорів інвестування) є власністю позивача. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка на якій знаходяться спірні об'єкти, рішенням міської ради на підставі договору оренди землі надана в оренду відповідачу-2 з цільовим призначенням -для будівництва та обслуговування критих стоянок автомобілів та творчих майстерень.

Водночас, у постанові 10.02.2011 у справі № 18/314, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на майно -об'єкт незавершеного будівництва, оскільки матеріали справи не містять документів, які підтверджують право власності або користування позивача земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно -кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва, як того вимагає стаття 331 Цивільного кодексу України. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту опису та арешту майна Підрозділом примусового виконання рішень було накладено арешт на спірний об'єкт незавершеного будівництва, який не знято.

У постанові від 03.12.2008 у справі № 53/20-08, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно -об'єкт самочинного будівництва, з огляду на те, що при зверненні з позовом на підставі статті 376 Цивільного кодексу України позивачем не доведено наявність умов, визначених даною нормою, необхідних для визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти.

У постанові від 05.11.2008 у справі № 52/11-08, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено те, що земельна ділянка, на якій знаходиться спірний об'єкт, не передавалась позивачу у власність чи інше користування, а також встановлено наявність заперечення з боку відповідача (власника земельної ділянки) проти визнання за позивачем права власності на спірне майно.

У постанові від 13.11.2007 у справі № 9/42/07, на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставин справи стосовно того, що постановою Запорізького апеляційного господарського суду у іншій справі, залишеній в силі Верховним Судом України, договір на будівництво житла, укладений сторонами, розірвано у зв'язку з невиконанням інвестором (позивачем) обов'язків за договором, внаслідок відсутності у останнього власних коштів та його нездатності здійснювати розрахунки за своїми зобов'язаннями. Відповідно до приписів частини другої статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються; таким чином, позивач не є інвестором, за грошові кошти якого побудовано спірний будинок, у зв'язку з чим відсутні підстави для виникнення у позивача права власності на нього.

У постанові від 17.07.2008 у справі № 2-13/736-2008, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки згідно з приписами статті 331 Цивільного кодексу України за заявою заінтересованої сторони суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що будівництво спірного об'єкта виконано за нульовим циклом, що свідчить про те, що частина робіт, не виконаних за проектом, є значною. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що земельна ділянка, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості, належить на праві постійного користування третій особі, яка згоди на здійснення будівельних робіт, спрямованих на створення спірного майна, позивачеві не надавала.

У постанові від 28.04.2009 у справі № 2/210, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, з урахуванням того, що за умовами договорів купівлі-продажу частки в об'єкті незавершеного будівництва позивач придбав саме незавершені будівництвом торгові приміщення певної площі, а в позовній заяві просить визнати за ним право власності на нерухоме майно, як закінчений будівництвом та введений в експлуатацію об'єкт (новостворене майно). Проте, доказів добудови об'єкта незавершеного будівництва та введення його в експлуатацію позивачем не надано.

У постанові від 26.11.2008 у справі № 5/258-08, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна, оскільки відповідно до умов договору підряду (пункт 13.7), укладеного сторонами, право власності на виконані роботи переходить від підрядника до замовника з дати підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкту (ділянки) виконаних робіт. Отже, за наявності актів за формою КБ-2в, якими позивач (підрядник) передав виконані ним роботи відповідачу (замовнику), позивач не може бути власником результатів цих робіт.

У постанові від 24.12.2008 у справі № 56/37-08, на яку посилається заявник, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволені позову про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно - об'єкт самочинного будівництва, оскільки в силу приписів статті 376 Цивільного кодексу України право власності позивача на спірне майно може бути визнано за ним за умови надання позивачу в установленому законом порядку земельної ділянки під це майно. Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент звернення позивачем з позовом у даній справі йому не було надано земельну ділянку під збудоване майно.

Предметом позову у справі № 10/323/05, на постанову у якій посилається заявник, є визнання права власності позивача на об'єкт незавершеного будівництва, оскільки частка робіт, що не виконана відповідно до проекту, є незначною, на підставах, передбачених частиною 4 статті 331 Цивільного кодексу України (в редакції станом на момент звернення з позовною заявою). Приймаючи постанову від 07.11.2006 у даній справі, Вищий господарський суд України скасував постанову суду апеляційної інстанції та прийняв нове рішення про відмову у позові, оскільки позивач у відносинах з будівництва спірного об'єкту виступав як підрядник, а його права щодо об'єкту будівництва регулюються спеціальними нормами цивільного законодавства і до них не може бути застосовано положення частини 4 статті 331 Цивільного кодексу України; крім того, з огляду на внесення змін у статтю 331 Цивільного кодексу України законодавцем встановлено інший спосіб визнання прав на недобудоване майно.

Таким чином, наведені постанови не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у наведених справах різних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Крім того, постанови Вищого господарського суду України від 19.04.2011 у справі № 39/164, від 09.12.2008 у справі № 8/199пн, від 15.08.2007 у справі № 20-4/049-5/179/06, від 16.12.2008 у справі № 39/95-08, від 03.12.2008 у справі № 05/836, від 29.05.2008 у справі № 6/196-06-5133, від 21.10.2008 у справі № 2-20/16543-04, від 04.11.2008 у справі № 40/501-07, від 07.10.2008 у справі № 2-13/2962-20083, від 25.12.2008 у справі

№ 29/601-07 та ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14.03.2012 та від 10.02.2010, якими рішення судів попередніх інстанцій в частині, що стосується доводів заявника скасовано, а справи передано на новий розгляд до судів першої інстанції, не можуть бути доказами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, а тому на відповідні постанови не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 цього Кодексу.

До судових рішень, на які може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України, належать виключно судові рішення судів касаційної інстанції, тому посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі № 18/314, прийняту в порядку розділу ХІІ2 ГПК України, та постанову Судової палати у господарських справах Верховного суду України від 03.04.2007 у справі № 14/317 не приймаються до уваги.

За таких обставин відсутні визначені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи № 5019/2297/11 до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Приватного акціонерного товариства "Рівнеінвестпроект" у допуску справи № 5019/2297/11 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя О.Подоляк Судді С.Бакуліна Т.Добролюбова С.Могил В.Селіваненко

KAСАЦІЯ до ВСУ (03.14.04 - розгляд)