Ухвала суду № 25366958, 11.07.2012, Вищий адміністративний суд України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" липня 2012 р. м. Київ К/9991/16312/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

при секретарі Хомініч С.В.

за участю представників:

від позивача: Мороз Т.Л., дов. від 02.07.2012

від відповідача : Олексюк Р.З., дов.№1531/7/10-015/193 від 06.04.2012

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року у справі №121184/11/9104 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Матера» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

На розгляд суду передано вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Матера»(далі-ТОВ «Матера», позивач) до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (далі-Тернопільська ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2011 №0001562305/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 724305,00грн. -основного платежу та 181076,25грн. -штрафних (фінансових) санкцій; та №00015522305/0 в частині, якій товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1421536,00грн. та 355384грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що заборгованість за векселедавця -ТОВ «Матера»перед векселедержателем -ТОВ «Пудлінг-Одеса», за якою минув строк позовної давності, належить до безповоротної фінансової допомоги та включається до складу валового доходу відповідного податкового періоду. В частині визначення позивачеві податку на додану вартість суд вказав на відсутність доказів щодо підтвердження факту отримання податкових накладних в інших податкових періодах ніж дата їх виписки.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.08.2011 року скасовано та прийнято нову про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач 25.02.2012 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 07.03.2012 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1, пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.69, ч.1. ст. 71, ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №1286/23-05/33916380 від 07.02.2011, складеного за результатом планової виїзної перевірки ТОВ «Матера» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.02.2011 №0001562305/0, яким позивачу визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 724305,00грн. -основного платежу та 181076,25грн. -штрафних (фінансових) санкцій; та №00015522305/0, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 14275022,00грн. та 356755,50грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.1.22.1, п.1.22 ст. 1, пп. 4.1.6, п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 1427022,00грн., та п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, 7.2.8, п.7.2, п.п.7.3.1, п.7.3, пп. 7.4.1, п.7.4, пп.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 724305,00грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що заборгованість векселедавця перед векселедержателем, за якою минув строк позовної давності, належить до безповоротної фінансової допомоги та включається до складу валового доходу відповідного податкового періоду, а також, що позивачем у перевіряємий період до складу податкового кредиту безпідставно включено суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаних у попередніх періодах без документального підтвердження їх отримання. Згідно із ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»від 23.02.2006 (далі-Закон №3480-ІV), вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателя).

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону №3480- ІV, вексель належить до боргових цінних паперів, тобто паперів, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк сплати згідно із зобов'язаннями.

Статтею 77 Уніфікованого Закону «Про переказні векселі та прості векселі» встановлено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вини є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу та позовної давності.

Строки пред'явлення до оплати та оплати переказного векселя строком «за пред'явленням»визначені ст. 34 Уніфікованого Закону «Про переказні векселі та прості векселі», згідно якої переказний вексель строком «за пред'явленням»повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання та підлягає оплаті при його пред'явленні. Крім того, даною нормою також визначено право трасанта на скорочення строку пред'явлення, або обумовлення більш тривалого строку.

Судом встановлено, що TOB «Матера»на підставі укладеного з TOB «Пулінг - Одеса»договору поставки від 30.10.2006 здійснило платіж за поставлений товар у вексельній формі шляхом передачі постачальнику, TOB «Пулінг-Одеса», 26.04.2007 року та 27.04.2007 року простих безвідсоткових векселів зі строком платежу «за пред'явленням».

Разом з тим, під час проведення розрахунків із постачальником товарів у вексельній формі шляхом передачі постачальнику 26.04.2007 року та 27.04.2007 року простих безвідсоткових векселів зі строком платежу «за пред'явленням»TOB «Матера»не встановлювало скороченого строку пред'явлення для платежу та не обумовлювало більш тривалого строку. Тому надані товариством векселі могли бути пред'явлені для платежу протягом одного року від дати їх складання (від 26.04.2007 року та 27.04.2007 року), у строк до 26.04.2008 року та 27.04.2008 року.

Статтею 70 Уніфікованого Закону «Про переказні векселі та прості векселі» визначено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Отже, датою настання платежу за векселями наданими ТОВ «Матера»TOB «Пулінг-Одеса»є 26.04.2008 року та 27.04.2008 року і строк позовної давності за вимогами, що випливають з вищевказаних векселів, настає по закінченні трьох років від дати строку платежу, а саме від 26.04.2011 року та 27.04.2011 року, що свідчить про передчасність висновку податкового органу про отримання позивачем від TOB «Пулінг-Одеса»безповоротної фінансової допомоги та безпідставність визначення позивачеві податкових зобов'язань по податку на прибуток.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час його формування позивачем), відповідно до яких платник податків зобов'язаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Так, згідно пп. 7.2.6 Закону «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А згідно пп. 7.2.3 цього Закону - податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Актом перевірки та судом попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Згідно з частинами 2, 4 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В процесі судового розгляду даної справи, факт здійснення спірних господарських операцій відповідачем не був спростований належними доказами.

А тому, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, є підставою для формування податкового кредиту, а правомірність нарахування позивачу податкового зобов'язання належним чином не доведено.

При цьому, судовою колегією критично оцінено посилання податкового органу на порушення позивачем п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки з матеріалів справи вбачається, що факт отримання податкових накладних, сформованих постачальниками у січні, лютому, березні, квітні 2010 року та вересні 2009 підтверджується реєстром отриманих податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що у період виписки податкові накладні не було відображено у складі податкового кредиту, а тому з урахуванням того, що законом не заборонено включення до складу податкового кредиту податкових накладних минулих податкових періодів в межах термінів позовної давності, позивачем було правомірно включено до складу податкового кредиту суми податку за спірними податковими накладними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 -238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ________Т.М.Шипуліна Судді: ________Л.І. Бившева ________А.М. Лосєв

Суддя Т.М. Шипуліна