Постанова № 25363522, 18.07.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2012 р. Справа № 5004/1788/11 Доповідач -суддя Мележик Н.І.

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г.- головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -

фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Рівненського апеляційного

господарського суду від 28.02.2012 року

у справі № 5004/1788/11

господарського суду Волинської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7"

до Суб'єкта підприємницької діяльності -

фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення 42 459,83 грн.

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - не з"явились

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта - 7" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 17 500 грн. заборгованості по орендній платі за період з 01.05.2009 року по 01.05.2011 року, 20 400 грн. штрафу, 3 377,50 грн. інфляційних витрат та 3% річних в сумі 1 182,33 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2011 року (суддя Дем"як В.М.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 550 грн. основного боргу, 3% річних в сумі 334,24 грн., 894,25 грн. інфляційних витрат, 102 грн. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в позові на суму 36 681,34 грн. відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року (судді: Гулова А.Г., Маціщук А.В., Петухов М.Г.), рішення господарського суду Волинської області від 15.11.2011 р. в частині стягнення боргу, 3% річних, інфляційних нарахувань та судових витрат змінено, в частині відмови у стягненні штрафу прийнято нове рішення про часткове задоволення позову; резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (м.Луцьк , вул.Рівненська , 3а/5, код ЄДРПОУ 34826969) 17500 грн. 00 коп. боргу, 3377 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 1182 грн. 33 коп. 3% річних, 1500 грн. 00 коп. штрафу, всього -23559 грн. 83 коп., 424 грн. 60 коп. витрат з державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу."

3. Стягнути з Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-7" (м.Луцьк , вул.Рівненська , 3а/5, код ЄДРПОУ 34826969) 609 грн. 70 коп. витрат з судового збору за подання апеляційної скарги".

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, мотивуючи скаргу, зокрема, тим, що справу розглянуто апеляційним господарським судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце судового засідання та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що 22.12.2008 року між ТОВ "Дельта-7" (орендодавцем) та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (орендарем) укладено договори №№ 6/6/1 від 22.12.2008 року, № 9/18 від 08.12.2008 року оренди торгових місць №№ 6, 18 в рядах №№ 6, 9, площею 17,5 кв.м., строком його дії з 01.08.2008 року до 31.12.2009 року та з 01.05.2009 року до 31.12.2009 року, відповідно.

Згідно п. 3.1. договорів за користування торговими місцями орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 20 грн. за 1 кв.м. без податку на додану вартість, що становить 350 грн. без ПДВ за один календарний місяць за одне місце, а разом 700 грн.

Відповідно до п. 2.2. цих договорів орендар у випадках припинення торгівельної діяльності зобов'язаний у письмовій формі попередити про це орендодавця не пізніше 30 днів, провести, при цьому, повний розрахунок та здати орендовану площу в належному стані.

В пунктах 5.1.1. договорів сторони домовились про те, що за порушення термінів сплати орендної плати, встановлених у п.4.1.2. орендар сплачує: за про строчку з 5-го до 15-го числа штраф в сумі 10 грн., за кожний день прострочки, за несплату після 15-го числа -штраф у сумі 50 грн. за кожний день прострочки.

Пунктами 6.2., 6.6. договорів передбачено, що зміна або розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору після закінчення його терміну протягом одного календарного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Після закінчення терміну цих договорів орендар не повернув орендодавцю орендоване майно та продовжує користуватись торговими місцями №№ 6, 18, що не заперечується відповідачем.

Вважаючи, що заборгованість Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 по орендним платежам виникла з 01.05.2009 року по 01.05.2011 року, позивач заявив про стягнення боргу в сумі 17 500 грн.

Крім того, внаслідок прострочки виконання грошового зобов"язання ТОВ "Дельта-7" заявлено вимоги про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 штрафу в сумі 20 400 грн., обумовленого пунктами 5.1.1. договорів, інфляційних витрат у розмірі 3 377,50 грн. та 3% річних в сумі 1 182,33 грн., передбачених статтею 625 ЦК України.

Згідно ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 763 цього ж Кодексу передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором, а згідно ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

В силу п. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Задовольняючи частково позовні вимоги лише у розмірі 4 550 грн., місцевий господарський суд зазначив про обов"язок орендаря сплачувати орендні платежі до закінчення строку дії вказаних договорів, тобто до 31.12.2009 року, та безпідставність позовних вимог щодо стягнення з орендаря орендної плати в сумі 12 950 грн., нарахованої після 31.12.2009 року.

При цьому, суд першої інстанції вказав на неможливість встановити термін продовження дії договорів, оскільки умови пункту 6.6., якими передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору після закінчення його терміну протягом одного календарного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, викладені некоректно.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат та 3 % річних задоволені місцевим господарським судом за період з травня 2009 року по серпень 2011 року у розмірі 894,25 грн. та 334,24 грн., відповідно.

Також, посилаючись на відсутність у Законі України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" та статті 231 ГК України такого виду неустойки, як штраф, та, зважаючи на відсутність домовленості сторін щодо конкретного розміру відповідальності, суд першої інстанції залишив без задоволення позовні вимоги в цій частині.

Проте, апеляційний господарський суд, змінивши рішення місцевого господарського суду шляхом повного задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 17 500 грн. за період з 01.05.2009 р. по 01.05.2011 р., інфляційних витрат за період з червня 2009 р. по липень 2011 р. в сумі 3 377,50 грн. та 3 % річних за період з 08.06.2009 р. по 07.09.2011 р. в сумі 1182,33 грн., вірно вказав на помилковість висновку суду першої інстанції про припинення 31.12.2009 р. дії вказаних договорів, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження волевиявлення орендодавця щодо припинення договірних відносин, повернення об'єкта оренди і вчинення орендарем будь -яких дій щодо припинення їх дії, встановивши, при цьому, продовження термінів дії вказаних договорів відповідно до ст. 764 ЦК України, ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, п.6.6 договорів, наступним чином:

- строк укладеного на 1,5 роки договору № 6/6 від 22.12.2008 р. після 31.12.2009 р. є продовженим на строк з 01.01.2010 р. по 31.05.2011 р. та з 01.06.2011 р. по 31.10.2012 р., відповідно;

- строк укладеного на 8 місяців договору оренди № 9/18 від 08.12.2008р. є продовженим на строк з 01.01.2010 р. по 31.08.2010 р., з 01.09.2010 р. по 30.04.2011 р., та з 01.05.2011 р. по 31.12.2012 р., відповідно.

Крім того, змінивши рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні штрафу, апеляційна інстанція задовольнила позовні вимоги в цій частині у розмірі 1500 грн.. При цьому, апеляційний господарський суд послався на норми ч. 4 ст. 231, 549, 551, 611 ЦК України, ч. 4 ст. 179 ГК України та умови п. 5.1.1 договорів, вказав на наявність підстав для застосування до відповідача такої відповідальності як штраф, що передбачено чинним законодавством та є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору. Разом з тим, апеляційна інстанція належним чином використала надане їй пунктом 3 статті 83 ГПК право на зменшення заявленого позивачем розміру штрафу.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 вказаної статті).

Згідно ст. 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу ч. 4 ст. 231 ЦК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заявленого розміру заборгованості, інфляційних витрат, 3 % річних, відповідно, та штрафу в сумі 1 500 грн. є обгрунтованими.

Доводи скаржника щодо неповідомлення його апеляційною інстанцією про час і місце розгляду справи спростовуються наявністю в матеріалах справи доказів про його належне повідомлення у строки, визначені законом.

Твердження касаційної скарги про те, що рішення та постанова не обґрунтовані, прийняті при неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, не заслуговують на увагу та спростовуються вищевикладеним.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 року у справі № 5004/1788/11 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик О.А. Подоляк