Ухвала суду № 25356230, 19.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" липня 2012 р. м. Київ К/9991/12376/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі -ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012

у справі № 2а-17413/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система - Київ" (далі -Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства -Нетреби С.І.,

СДПІ -Колодяжної Л.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 28.04.2010 № 0000132302/0, від 06.07.2010 № 0000132302/1, від 28.09.2010 № 0000132302/2, а також від 28.04.2010 № 0000142302/0, від 06.07.2010 № 0000142302/1, від 28.09.2010 № 00001423202/2.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2011 у позові відмовлено з мотивів порушення позивачем порядку формування валових витрат та податкового кредиту у перевіреному періоді, що обумовлює правомірність здійснених ДПІ донарахувань податкових зобов'язань за оспорюваними рішеннями.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю; оспорювані податкові повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що право платника на податковий кредит не обмежується виключно податковим періодом, в якому відбулися господарські операції, тоді як витрати позивача на оплату спірних послуг підтверджуються документально.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як скасоване помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2009, оформлену актом від 15.04.2010 № 1355/23-222-32959643. В ході цієї перевірки податковим органом було виявлено:

заниження позивачем валового доходу за 2008 рік на суму 212 850 грн. внаслідок неврахування під час розрахунку приросту балансової вартості запасів хімічної сировини - гуанидин гидрохлориду у кількості 18 000 тонн, що знаходилася на зберіганні у відкритого акціонерного товариства «Шосткінський завод хімічних реактивів»за договором відповідного зберігання від 21.06.2006 № 3;

завищення Товариством валових витрат внаслідок віднесення до їх складу витрат на оплату інформаційно-консультаційних послуг з підбору персоналу, наданих суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Екшн Груп», а також рекламно-інформаційних послуг, наданих приватним підприємством «Примус Україна», з огляду на відсутність документального підтвердження зв'язку цих послуг з господарською діяльністю Товариства;

неправомірне, на думку ДПІ, включення Товариством до валових витрат вартості транспортних послуг, поставлених товариством з обмеженою відповідальністю «Примекс-фаворит», товариством з обмеженою відповідальністю «СВ-Транссервіс»та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 без наявності належним чином оформлених первинних документів, складенням яких опосередковується перевезення (товарно-транспортних накладних, подорожніх листів).

Наведені обставини стали підставою для донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 240 152 грн. (у тому числі 171 304 грн. за основним платежем та 68848 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2010 № 0000132302/0.

Крім того, на підставі висновку про незаконне віднесення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 3 473 739 грн. за податковими накладними, складеними у минулих звітних періодах, ДПІ було визначено Товариству податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 5 210 609 грн. (у тому числі 3 473 739 грн. за основним платежем та 1 736 870 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2010 № 0000142302/0.

Пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено обов'язок платника податку вести податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відмовляючи у задоволенні цього позову, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в порядку наведеної норми Закону обліковуються товари та сировина, які належать платникові. А відтак апеляційний суд, встановивши, що спірна продукція (гуанидин гидрохлориду у кількості 18 000 тонн) була поставлена позивачем товариству з обмеженою відповідальністю «Біопол»за договором купівлі-продажу від 20.06.2006 та повернута покупцем за видатковою накладною від 27.10.2008 № 17 на умовах продажу товару, після чого цей товар у той же день був проданий позивачем іншому контрагенту, дійшов обґрунтованого висновку про те, що вартість вказаної продукції правомірно не була врахована позивачем у розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів у перевіреному періоді, позаяк не належала позивачеві. Передача ж цієї сировини на зберігання відкритому акціонерному товариству «Шосткінський завод хімічних реактивів», як з'ясував апеляційний суд, була обумовлена виникненням спірних питань щодо якості цієї продукції між продавцем (позивачем у справі) та покупцем (товариством з обмеженою відповідальністю «Біопол»).

Правильною є і надана апеляційним судом правова оцінка обставин справи відносно правильності врахування позивачем витрат на оплату вказаних послуг для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Чинним податковим законодавством не встановлено окремого правового регулювання порядку віднесення до валових витрат витрат на оплату консультаційних та рекламно-інформаційних послуг. Отже, з урахуванням приписів пункту 5.1 та підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для цілей оподаткування такі витрати враховуються за умови їх економічної обґрунтованості, документальної підтвердженості та спрямованості на збільшення доходу.

А відтак, враховуючи, що вказані послуги відповідають сфері діяльності Товариства, а факт їх надання підтверджується наявними у справі первинними документами -договорами, актами здачі-прийняття робіт, технічним завданням замовника (Товариства), рахунками-фактурами тощо, які містять необхідну інформацію про зміст операцій з поставки цих послуг, апеляційний суд правомірно відхилив доводи податкового органу, покладені в обґрунтування відмови кваліфікувати ці витрати як валові.

З аналогічних підстав судова колегія вважає безпідставним і виключення ДПІ зі складу валових витрат Товариства витрат на оплату транспортних послуг.

При цьому слід зазначити, що зі змісту договору, укладеного Товариством (замовник) з товариством з обмеженою відповідальністю «Примекс-фаворит»вбачається, що за своєю правовою природою цей правочин є договором транспортного експедирування, а не договором перевезення. Оскільки з огляду на приписи статей 929, 932 Цивільного кодексу України обов'язком виконавця (експедитора) за таким договором є організація виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, у тому числі й із залученням інших осіб, то у правовідносини з безпосереднього перевезення вантажу вступає саме експедитор, а не замовник. А відтак виконання експедиторських послуг має підтверджуватися саме актом виконаних робіт, а не товарно-транспортними накладними та подорожніми листами, які є підставою для проведення розрахунків за перевезення вантажів та відсутність яких необґрунтовано ставиться у вину позивачеві.

У той же час виконання договорів на надання транспортних послуг, укладених позивачем (замовник) з суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 та з товариством з обмеженою відповідальністю «СВ-Транссервіс»(перевізники) підтверджується наявними у матеріалах справи товарно-транспортними накладними, що спростовує доводи ДПІ про непідтвердженість факту виконання цих послуг необхідними первинними документами.

Обмеження податковим органом реалізації платником права на податковий кредит часовими межами податкового періоду, в якому була складена податкова накладна, також не відповідає нормам податкового законодавства.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених положень Закону випливає, що законодавчо установлений порядок формування податкового кредиту передбачає виникнення у платника об'єктивного права на податковим кредит за наслідками здійснення першої події у розумінні підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону. Втім Законом не передбачено автоматичного припинення цього права у разі, коли воно не було реалізовано платником у відповідному звітному періоді.

До того ж, за змістом абзацу другого підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону відповідальність платника податку настає у випадку непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника.

Підставою ж для визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання платника податків є, зокрема, заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях (підпункт «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

В даному ж разі, як вбачається з установлених судами обставин справи, включена Товариством сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а формування позивачем податкового кредиту в оспорюваній сумі у періоді отримання відповідних податкових накладних не потягло за собою заниження зобов'язань платника податків за перевірений період в цілому, що виключає правомірність донарахування позивачеві ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 28.04.2010 № 0000142302/0.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано задовольнив позов, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 у справі № 2а-17413/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак

Суддя М.І. Костенко