Постанова № 25346372, 17.07.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2012 року місто Київ № 2а-2187/12/1070

10.40

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: Соколова О.В., Городецька А.Д.,

відповідача: Гуща О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомІноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед»(представник Соколова Оксана В'ячеславівна)доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Іноземне підприємство «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед»(представник Соколова Оксана В'ячеславівна) з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням їх змін згідно заяви від 17.07.2012 року, наданої під час судового розгляду справи, позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області № 0000042301 від 12.01.2012 року прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким що суперечить нормам чинного законодавства України, тому підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 року позовну заяву було залишено без руху, визначено спосіб та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви до 21.05.2012 року.

21.05.2012 року до суду надійшло клопотання (вхідний № 3876), в якому позивач на виконання ухвали судді Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 року про залишення позовної заяви без руху надає позовну заяву у відповідності до вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України з наданням усіх документів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги з копією цих документів для відповідача.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 19.06.2012 року.

В судовому засіданні 19.06.2012 року представник позивача надав суду додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

19.06.2012 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду зупинено провадження у справі до 17.07.2012 року у зв'язку з необхідністю позивача надати суду додаткові документи по справі.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 року поновлено провадження у справі.

В призначений день та час у судове засідання з'явилися представники позивача та представник відповідача. Представники позивача надали суду додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представники позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Іноземне підприємство «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед»є юридичною особою, зареєстрованою Броварською районною державною адміністрацією Київської області 26.06.1998 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 080178, місцезнаходження: 07442, Київська область, Броварський район, селище міського типу Велика Димерка, 51 кілометр Санки-Петербурзького Шосе, ідентифікаційний номер: 21651322.

З матеріалів справи встановлено, що 27.12.2011 року Броварською ОДПІ Київської області проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 2049/23-1/21651322 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед»(код за ЄДРПОУ 21651322) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) за червень 2011 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України;

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, стаття 216, стаття 228, статті 626, стаття 629, статті 655, стаття 656, стаття 658, стаття 662, Цивільного кодексу.

На підставі Акту перевірки від 27.12.2011 року № 2049/23-1/21651322, Броварською ОДПІ Київської області винесено податкове повідомлення-рішення № 0000042301 від 12.01.2012 року.

Не погодившись з висновками відповідача, позивач оскаржив винесене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку. ДПС у Київській області та ДПС України залишили скарги позивача без задоволення, а рішення без змін.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд його скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

В частини взаємовідносин позивача з його контрагентом -ФОП ОСОБА_1 суд виходить з наступного

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Так, позивач придбав послуги із забезпечення і організації перевезення вантажів у ФОП ОСОБА_1, що підтверджується укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_1 договору № У-366-09 від 01.02.2009 року про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом.

На виконання умов договору ФОП ОСОБА_1 було надано транспортно-експедиційні послуги, на що виписано відповідні накладні та податкові накладні.

Факт транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Факт проведення розрахунків між позивачем та ФОП ОСОБА_1 підтверджується рахунками-фактури, які, зокрема, надавалися позивачем під час проведення перевірки. Також позивачем була надана довідка ПАТ «Сітібанк»від 07.06.2012 року № 12-1506/04-01-1, якою підтверджується факт здійснення оплати за надані послуги та сплати 20% ПДВ в ціні оплачених послуг.

Також слід зазначити, що відповідно до пункту 10.1 Договору № У-366-09 від 01.02.2009 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1, останній мав право залучати до виконання договору третіх осіб, однак саме він залишався відповідальним перед позивачем за виконання такого договору.

У суду немає відомостей, чи залучав ФОП ОСОБА_1 третіх осіб, однак встановлено, що ФОП ОСОБА_1 виконав всі обов'язки за договором з позивачем, дійсно організував перевезення вантажів позивача тими транспортними засобами та з тими водіями, що зазначені у виписаних ним товарно-транспортних накладних, та надав позивачеві належно оформлені підтверджуючі документи, які були надані позивачем на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, та відповідно, копії яких долучені до матеріалів справи.

Оплата позивачем послуг, включаючи 20% ПДВ в ціні таких послуг, підтверджується рахунками-фактурами та платіжними документами.

Крім того, послуги з організації перевезення вантажів (безалкогольних напоїв) були замовлені позивачем у ФОП ОСОБА_1 на виконання договорів поставки таких безалкогольних напоїв, укладених позивачем зі своїми контрагентами (роздрібні продавці та дистриб'ютори), а також для перевезення напоїв між філіями самого позивача. У випадку доставки вантажів контрагентам, позивач отримав та задекларував відповідні доходи. Як підтверджується в самому Акті перевірки, виробництво та оптова торгівля безалкогольними напоями є основними видами діяльності позивача, а відтак, зв'язок придбаних послуг з господарською діяльністю позивача є очевидним.

Позивач під час судового розгляду справи зазначив, що відносини з контрагентом ФОП ОСОБА_1 розпочалися, як і з багатьма іншими перевізниками, після пропозиції від ФОП ОСОБА_1 надавати свої послуги позивачу.

В результаті такої пропозиції ФОП ОСОБА_1 по пошті було надіслано примірник стандартного договору позивача про надання транспортно-експедиційних послуг. Заповнений примірник, разом з копіями документів, що підтверджували статус ФОП ОСОБА_1 (копії свідоцтв про реєстрацію як ФОП ОСОБА_1, про реєстрацію як платника податку на додану вартість, які наявні в матеріалах справи) були направлені назад на адресу позивача.

Саме таким чином був підписаний договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № У-366-09 від 01.02.2009 року, на підставі якого ФОП ОСОБА_1 здійснював перевезення продукції позивача в червні 2011 року.

В такому ж порядку, а саме по пошті або кур'єром, здійснювався обмін первинними документами -податковими накладними, актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, рахунками фактурами тощо.

Процес отримання послуг перевезення продукції від ФОП ОСОБА_1, як і від інших перевізників позивача, був наступним.

Кожен перевізник надавав позивачу інформацію щодо контактної особи (диспетчера) такого перевізника. Зазначені дані вносилися в систему смс-повідомлень через мережу Інтернет, за допомогою якої позивач зв'язувався з перевізниками.

При виникненні потреби в перевезенні продукції позивача, диспетчери позивача здійснювали смс-розсилку контактним особам перевізників із вказівкою на кількість, вид продукції, склад, на якому вона знаходиться, тощо. У відповідь від контактної особи перевізника, який мав можливість надати відповідну послугу перевезення (в даному випадку, ФОП ОСОБА_1) надходило смс-повідомлення із зазначенням номеру машини, прізвища та номеру телефону водія, який з'явиться на складі позивача з метою надання такої послуги. Такі дані від руки заносилися у внутрішній складський документ позивача, який в залежності від отримувача товару є різним. Так, в разі, якщо отримувачем товару є дистриб'ютор, складається накладна на міжскладське переміщення («Завантаження»). Якщо ж товар перевозився до філії позивача, також складалась накладна, однак за іншою формою, копія якої наявна в матеріалах справи.

Ряд накладних на міжскладське переміщення («Завантажень») та приклад накладної, що були оформлені при перевезенні між філіями, були надані позивачем під час розгляду справи.

Крім даних щодо номеру машини, прізвища та номеру телефону водія, зазначені накладні містять інформацію про назву перевізника, назву завантаження (або номер поставки) (яка потім фігурує в товарно-транспортній накладній), дату доставки, вид та кількість продукції.

Пропуск водія на територію відповідного складу позивача здійснювався винятково після звірення його даних на контрольно-пропускному пункті із зазначеними в накладній на міжскладське переміщення чи в накладній на переміщення між філіями позивача (далі разом -«Накладні на переміщення»).

До приїзду водія, крім накладних на переміщення, працівники складу позивача готують наступні товарно-супровідні документи: товарні накладні (у випадку поставки дистриб'юторам, у випадку переміщення між філіями -не готується) та чотири примірники товарно-транспортної накладної. В товарних накладних міститься інформація про номер завантаження, дату доставки, вид, кількість та вартість продукції, код замовника, назву дистриб'ютора (копії вищевказаних накладних надавалися позивачем та долучені до матеріалів справи).

Перед завантаженням продукції в автомобіль відбувається контроль АПМ служби на предмет відповідності кількості і виду продукції, що описані в накладній на переміщення, тому, який підготовлений для завантаження. Власне завантаження можливе лише після проходження зазначеного контролю. Про проходження контролю робиться відмітка на всіх 4-х примірниках товарно-транспортної накладної (печатка АПМ служби).

Після завантаження продукції в машину, в разі, якщо перевезення продукції буде здійснюватися до дистриб'ютора, водій зазначає на накладній про прийняття продукції у відповідній кількості під свою відповідальність.

Перед виїздом машини зі складу позивача, водію вручаються 3 примірники заповненої товарно-транспортної накладної (один примірник залишається у позивача), накладна на переміщення, а в разі перевезення до дистриб'ютора -також товарна накладна. В товарно-транспортній накладній зазначається номер машини, прізвище водія, номер завантаження (номер поставки) -в якості найменування товару.

На виїзді машини зі складу позивача відбувається повторний контроль завантаженої продукції. Так, на контрольно-пропускному пункті продукція знову перевіряється працівниками позивача на предмет відповідності тому, що зазначено в накладній на переміщення. Про проходження контролю робиться відмітка на примірниках товарно-транспортної накладної (печатка «Контроль ТМЦ»).

Таким чином, машина із завантаженою продукцією не може виїхати зі складу позивача, доки:

1) дані водія та машини не будуть звірені із зазначеними в накладній на переміщення;

2) продукція, підготовлена до завантаження, не буде перевірена АПМ службою;

3) продукція, завантажена в машину, не буде повторно перевірена на контрольно-пропускному пункті.

Після отримання товару в філії позивача чи дистриб'ютором, такий отримувач ставить свою печатку на трьох примірниках товарно-транспортної накладної. Один примірник повертався позивачеві, на підставі чого позивач підписував акт здачі-прийняття робіт, податкову накладну від ФОП ОСОБА_1 та здійснював проплату послуги. Другий примірник ТТН залишався в отримувача, а третій -у перевізника.

Крім перелічених документів (накладні на переміщення, товарні накладні, ТТН з печатками отримувача), факт доставки підтверджується листами від дистриб'юторів та філій позивача, в яких зазначається про отримання у червні 2011 року через перевізника ФОП ОСОБА_1 товарів від Компанії, про що зазначалося вище.

Таким чином, сукупність наявних у позивача та долучених до матеріалів справи документів підтверджує реальність операцій з перевезення товарів у червні 2011 року між позивачем та ФОП ОСОБА_1.

З товарно-транспортних накладних на пояснень позивача вбачається, що ФОП ОСОБА_1 виступав перевізником продукції з Київського складу позивача за адресою: село Велика Димерка, Броварський район, 51 км. Санкт-Петербурзького шосе до філій позивача та дистриб'юторів позивача, а саме: ТОВ «Арсенал ПК», ТОВ «АТБ Маркет», ТОВ «Борол ЛТД», ПП «Гермес ТД», ТОВ «Дакорт», ДП «Росток-Грифон», ТОВ «Европа-Грин», ПП ОСОБА_3, ТОВ «Олга-Торг», ТОВ «Петрас», ПП «Буковина Трек», ТОВ «Прод-Транс», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Сладкая Жизнь». Відповідно до декларації з ПДВ за червень 2011 року з розшифровками додатку № 5, наданих позивачем, позивач дійсно задекларував в даному періоді податкові зобов'язання за операціями із зазначеними дистриб'юторами. Копії дистриб'юторських договорів між позивачем та зазначеними особами наявні в матеріалах справи. Відповідно до пункту 4.1. зазначених договорів, форма яких є стандартною, «доставка Товару Дистриб'ютору для подальшої дистриб'юції здійснюється партіями, транспортом та за рахунок Компанії». Це підтверджує необхідність позивача в перевезенні продукції дистриб'юторам, в тому числі шляхом замовлення відповідних послуг у третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має всі належним чином оформлені податкові накладні на послуги, які також надавались відповідачеві під час проведення перевірки.

Тобто, позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання контрагентом послуг по перевезенню продукції. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований суб'єктом господарювання та платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договорів укладених між позивачем та його контрагентом, недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб позивача та його контрагента.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Таким чином, позивачем виконано всі вимоги податкового законодавства щодо отримання права на податковий кредит, в тому числі і вимоги пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, порушення якого було встановлено під час перевірки відповідачем.

Отже, суми сплаченого ПДВ були правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту. Зазначене, в свою чергу, вказує на відсутність заниження позивачем податку на додану вартість та, відповідно, на незаконність рішення.

Встановлено, що ФОП ОСОБА_1 дійсно виконав умови укладеного договору та здійснив забезпечення та організацію перевезення вантажів позивача. Зазначене підтверджується всіма первинними документами, в тому числі товарно-транспортними накладними, в яких автопідприємством зазначений ФОП ОСОБА_1, а вантажовідправником -позивач.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

На підтвердження факту ведення господарської діяльності, позивачем надавалися додаткові докази по справі, зокрема копії договорів, укладених з дистриб'юторами, на адресу яких ФОП ОСОБА_1 здійснював транспортування продукції та первинні бухгалтерські документи.

Крім первинних бухгалтерських документів (накладні на переміщення, товарні накладні, ТТН з печатками отримувача), факт доставки підтверджується листами від дистриб'юторів та філій позивача, в яких зазначається про отримання у червні 2011 року через перевізника ФОП ОСОБА_1 товарів від Компанії.

Також суд критично оцінює висновок відповідача про нікчемність правочинів між позивачем та ФОП ОСОБА_1 винятково на підставі Акта перевірки № 78/17-2/2950209111 від 27.09.2011 року ФОП ОСОБА_1, отриманого від ДПІ в місті Херсоні, в якому зазначено про нікчемність правочинів між ФОП ОСОБА_1 та його контрагентом - ТОВ «Югресурспостач».

З Акта перевірки вбачається, що при перевірці контрагента позивача було використано постанову СВ ПМ ДПА у Херсонській області про проведення виїмки від 23.09.2011 року. В ході досудового слідства встановлено, що на поточний рахунок ТОВ «Югресурспостач»ФОП ОСОБА_1 перерахував грошові кошти, які в свою чергу перераховувалися на поточні рахунки інших підприємств з метою конвертації грошових коштів. Також встановлено, що ФОП ОСОБА_1, в свою чергу, надавав транспортні послуги позивачу протягом червня 2011 року.

Також під час перевірки ФОП ОСОБА_1 були використані наступні документи:

- висновок ГВПМ ДПІ у місті Херсоні від 27.09.2011 року № 2909/26-906 про відпрацювання ТОВ «Югресурспостач»(код ЄДРПОУ 35568653);

- матеріали управління податкового контролю юридичних осіб, які використані при перевірці ТОВ «Югресурспостач»;

- перелік інформаційних баз даних органів податкової служби, інформація з яких використовувалася під час перевірки;

- при перевірці були використані наступні бази даних: АІС «Облік податків та платежів»(ТАХ), АРМ «БЕСТ ЗВІТ», «Митниця», «Касові апарати», «АБПР», «Стан», автоматизоване співставлення даних податкових декларацій з ПДВ в розрізі контрагентів.

Згідно поданою ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у місті Херсоні податкової декларації з ПДВ за червень 2011 року (вхідний № 166277 від 20.07.2011 року), додатку 5 до декларації та за даними «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України»значення рядка 17 (усього податкового кредиту) декларації становить: за червень 2011 року -1 142 977, 00 гривень.

Згідно з даними додатку 5 до декларації та «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України», сума податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 сформована внаслідок операцій купівлі-продажу з ТОВ «Югресурспостач»за червень 2011 року в сумі 572 166, 67 гривень.

ФОП ОСОБА_1 у червні 2011 року задокументовано в реєстрі отриманих податкових накладних послуги по перевезенню вантажів згідно договору від 01.05.2011 року № 01/05/2011, укладеного з ТОВ «Югресурспостач».

Суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, відповідач не мав права робити подібні висновки щодо нікчемності правочинів на підставі виявлених «проблем»по ланцюгу постачання, без аналізу відносин конкретно між позивачем та ФОП ОСОБА_1 та первинних документів. Натомість, всі первинні документи оформлені належним чином, і в них в якості постачальника та автопідприємства фігурує саме ОСОБА_1, а не будь-яка третя особа.

Твердження відповідача щодо відсутності у ФОП ОСОБА_1 фізичних та технічних можливостей для здійснення господарської діяльності не беруться судом до уваги так як в Акті перевірки відсутні будь-які докази зазначеного, тобто така інформація є непідтвердженою. Крім того, такі доводи не можуть бути підставами для однозначного висновку про відсутність ведення господарської діяльності особою -в будь-якому випадку пріоритетним лишається питання реальності господарських операцій, яке відповідач остаточно так і не дослідив, та під час судового розгляду справи не довів та відповідними доказами не підтвердив.

Також слід зазначити, що висновки відповідача, наведені в Акті перевірки, суперечать висновкам, наведеним в Довідці про результати проведення зустрічної звірки від 26.09.2011 року № 847/23-1/21651322.

Так, 26.09.2011 року головним державним податковим ревізором-інспектором відповідача Горбач О.М. було проведено зустрічну звірку позивача, за результатами якої встановлено, що, реальність здійснення господарських відносин позивача з ФОП ОСОБА_1 за червень 2011 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки документально підтверджені та в податковому обліку позивача відображені господарські відносини з ФОП ОСОБА_1.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Тобто, зустрічна звірка включає в себе перевірку всіх первинних та інших документів для з'ясування реальності господарської операції. І така перевірка підтвердила фактичне надання позивачеві послуг ФОП ОСОБА_1 в червні 2011 року.

Але, під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки в грудні 2011 року (з 19 по 21) тим же самим працівником відповідача - Горбач О.М., робляться зовсім протилежні висновки щодо реальності операцій позивача з ФОП ОСОБА_1, ніж ті, що були зроблені два місяці тому. При цьому, пакет документів, що надавався позивачем перевіряючим як під час перевірки у вересні 2011 року, так і перевірки у грудні був той самий, оскільки в ході цих перевірок вивчалися операції позивача за червень 2011 року.

Таким чином, оскільки в Довідці відповідача про результати проведення зустрічної звірки від 26.09.2011 року № 847/23-1/21651322 реальність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1 в червні 2011 року підтверджена, а протилежні висновки Акта перевірки зроблені лише на підставі іншого Акта перевірки, тому суд вважає наявність будь-яких порушень з боку позивача недоведеною, а рішення відповідача, відповідно, протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ФОП ОСОБА_1 спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Крім цього, договір між позивачем та ФОП ОСОБА_1 був укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України у загальному порядку, тобто у формі єдиного документу, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Позивачем та ФОП ОСОБА_1 при укладанні договорів були додержані всі вимоги закону, які передбачені нормами Цивільного кодексу України та за наслідками їх укладання відповідно до положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України були набуті цивільні права та обов'язки.

Отже, висновки податкового органу про нікчемність правочинів між позивачем та ФОП ОСОБА_1 є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання контрагентом відповідних послуг.

Надані докази свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_1, що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення вимог податкового законодавства, встановлених в Акті перевірки.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Суд, заслухавши думку представника позивача та представника відповідача, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області № 0000042301 від 12.01.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Іноземного підприємства «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед» понесені ним судові витрати в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 20 липня 2012 р.