Постанова № 25345577, 24.07.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2012 р. Справа № 2а/0470/6937/12

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Павловського Д.П., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод»до державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

02 липня 2012р. до суду надійшов даний адміністративний позов, у якому позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська № 0000852302 та № 0000862302 від 15 червня 2012р.

Позовні вимоги обґрунтовано адміністративним позовом від 02.07.2012р.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник позивача не заперечував проти розгляду даної справи у порядку письмового провадження.

У матеріалах справи наявне заперечення на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог та яким обґрунтована така позиція.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищевказане, суд ухвалив розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

У результаті проведеня документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод»за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011р., яка була здійснена Державною податковою інспепією у АНД районі м. Дніпропетровська, відповідачем було складено акт №1098/23-2/35112619 від «8»червня 2012р. На підставі зазначеного акта відповідач 15 червня 2012р. виніс податкові івідомлення-рішення № 0000852302 та№ 0000862302.

Також, у судовому засіданні були досліджені письмові докази, а саме: копії акта № 1098/23-2/35112619 від 08 червня 2012р., податкового повідомлення-рішення ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська № 0000852302 від 15 червня 2012р., податкового повідомлення-рішення ДПІ у АНД районі м.Дніпропетровська № 0000862302 від 15 червня 2012р., видаткової накладної від 10.12.2010р., податкової накладної від 10.12.2010р., актів виконаних робіт з додатками, договору №11-к від 15.03.2011р. з додатками та актами виконаних робіт, договору №10 від 10.03.2011р., договору №4-а від 01.04.2011р. з додатками, договору №07/ПО від 21.04.2011р., договору №1/к від 01.03.2011р. з додатками, договору №10/w від 01.04.2011р., договору №2/11 від 01.04.2011р. з додатком, договору №12 від 28.03.2011р. з актами виконаних робіт, договору №13 від 28.03.2011р. з актами виконаних робіт, договору №11/w від 13.04.2011р. з додатками, звіти ПФ «Сальве», звіти ПФ «Меркурій», додатки до договорів.

Таким чином, необхідно зазначити наступне

Відповідач зазначає у податкових повідомленнях-рішеннях № 0000852302 та № 0000862302 від 15 червня 2012р., що згідно з актом № 1098/23-2/35112619 від 08 червня 2012р. встановлені такі порушення:

1.п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями, п.п.139.1.9 п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, в результаті чого ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" занижено податок на прибуток на загальну суму 4 599 887 грн., у тому числі в 4 кварталі 2010р. -109 грн., II квартал 2011р. - 8 936 000 грн., III квартал 2011р. - 2 917 234 грн., IV кварталі 2011р. - 8 145 800 грн. (надалі - порушення № 1).

2.пп.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97 -ВР від 03.04.97р. (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 489 грн. у грудні 2011р. (надалі - порушення № 2).

3.п. 103.10 ст.103, абз. пп. 160.1, п. 160.5 ст.160 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку з доходів нерезидентів з джерелом їх походження з України у II- IV кварталах 2011 року на загальну суму 12 152.48 грн., у тому числі за II квартал 2011 року на суму 1124,26 грн., за III квартал 2011 року на суму 6002,50 грн., за IV квартал 2011 року на суму 5025,72 грн. (надалі - порушення № 3).

4.п.п. 16.1.3 п.16.1 ст.16, п.46.1 ст.46, п. 103.9 ст.103 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (із змінами та доповненнями) у частині не подання до ДШ в АНД районі м. Дніпропетровська розрахунків (звітів) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України за II квартал 2011 року, за ІІ-Ш квартали 2011 року, за ІІ-ІУ квартали 2011 року, які є додатками ПН до рядка 17 (таблиця 1) „ Податкової декларації з податку на прибуток підприємства", затвердженої наказом ДПА України від 28.02.2011 № 114 „Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства", зареєстрованим в Мін'юсті України від 25.03.2011 за № 397/19135 (надалі - порушення № 4).

5.пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, п.8.1 ст.8, пп.9.12.2 п.9.12 ст.9, ст.16. п.17.2 ст.17. п.19.2 ст.19 з урахуванням пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону № 889 в частині не утримання та не перерахування до бюджету податку з сум доходів, виплачених фізичним особам у січні-вересні 2010р., що призвело до недоплати податку з доходів фізичних осіб у сумі - 3255,13грн. (надалі - порушення № 5).

Щодо порушення № 1 необхідно зазначити наступне.

Податковим органом при проведенні перевірки та винесенні податкового повідомлення-рішення № 0000852302 від «15»червня 2012р., не взято до уваги, що договори, укладені з ПП «Сальве»та ПФ «Меркурій»фактично і повністю виконані сторонами.

Щодо реальності здійснення господарської операції між ТОВ «СВКЗ»з ПП «Сальве»та ПФ «Меркурій».

У березні 2011 р. між ТОВ «СВКЗ»та ПП «Сальве»було укладено договір відплатного надання консультаційних послуг № 10, договір відплатного надання послуг з аудиту і кадрового діловодства та/або консалтингу № 11-к, договір відплатного надання юридичних та інформаційних послуг № 12, договір відплатного надання консалтингових послуг у сфері бухгалтерського та податкового обліку № 13, а у березні-квітні 2011 між ТОВ «СВКЗ»та ПФ «Меркурій»було укладено договір про надання послуг з обслуговування та ремонту обладнання № 4/а, договір про надання інформаційних (консультаційних) послуг № 2/к, договір відплатного надання консультаційних послуг № 1/к, договір про підтримку веб-сайта № 10/w, договір на розробку (створення) веб-сайта № 10/w. За наслідками надання послуг за вказаними договорами були складені численні первинні бухгалтерські документи, зокрема, акти виконаних робіт, платіжні доручення тощо, які були надані представникам Відповідача під час проведення перевірки.

Акти виконаних робіт містять усі необхідні реквізити та повністю відповідають чинному законодавству.

Акт перевірки № 1098/23-2/35112619 від «8» червня 2012р. грунтується лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо можливої нікчемності укладених договорів та незаконності (фіктивності) актів виконання робіт. Проте, позиція Відповідача про те, що ці правочини є нікчемними, не підтверджується ані належними доказами, ані рішенням суду про визнання їх недійсними. Вина посадових осіб Позивача, у вигляді умислу, спрямованого на заволодіння державним майном, не доведеними жодними доказами.

В акті перевірки Відповідача містяться необгрунтовані дані, які наведені без з'ясування усіх обставин справи. Фактичне виконання договорів із вищезазначеними суб'єктами господарської діяльності підтверджується, складеними належним чином документами первинного бухгалтерського обліку.

Звертаючись до положень цивільного законодавства України, зазначені договори можна віднести до договорів про надання послуг. Згідно зі ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З'ясовуючи реальність здійснення господарських операцій, визначених у вищенаведених договорах, можна стверджувати про наявність обґрунтованої вигоди, яку бажав отримати Позивач, а також можливість здійснення таких господарських операцій двома сторонами правочину.

Не можна погодитись із висновками податкового органу про неможливість реального надання контрагентами послуг визначених в договорі, у зв'язку з тим, що відповідно до автоматизованої інформаційної системи реєстру платників податків (АІС РПП) встановлено, що:

1) згідно з даними АІС „Картка платника" ПФ «Сальве»зареєстровано у ДГП У ЛЕНІНСЬКОМУ Р-НІ М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДНІПР.ОБЛ.ДПС 23.02.1997р. Свідоцтво ПДВ анульоване - 05.08.2011р. Директор та бухгалтер - АНДРОСОВ ВАЛЕРІЙ СЕРЕІЙОВИЧ (ін НОМЕР_3), засновник -ОСОБА_3 (ін НОМЕР_4). Відповідно до даних податкового розрахунку з комунального податку та звіту 1 ДФ у періоді правових відносин з ТОВ „СВЮ" кількість працюючих склала - 3 чол. Відповідно до даних додатку АМ до декларації з податку на прибуток за 2-3 квартали 2011р. балансова вартість основних фондів на 01.06.11 склала 61479,0 грн. Остання декларація з податку на прибуток подана за 2-3 квартал 2011р.;

2) згідно з даними АІС „Картка платника" ПФ «Меркурій»зареєстровано у ДПІ У ЛЕНІНСЬКОМУ Р-НІ М.ДНІПРОПЕТРОВСЬК ДНІПР.ОБЛ.ДПС 15.02.1996р. Свідоцтво ПДВ анульоване - 21.09.2011р. Директор, бухгалтер -ДРОБ'ЯЗКО ОЛЕКСАНДР ЮРІЙОВИЧ (ін НОМЕР_5), засновник -ОСОБА_5 (ін НОМЕР_6). Відповідно до даних податкового розрахунку з комунального податку та звіту 1 ДФ у періоді правових відносин з ТОВ „СВКЗ" кількість працюючих склала - 3 чол. Відповідно до даних додатку АМ до декларації з податку на прибуток за 2-3 квартали 2011р. балансова вартість основних фондів на 01.06.11 склала 1095821.00 грн. Остання декларація з податку на прибуток подана за 2-3 квартал 2011р.

Крім того, фактично ПП «Сальве»та ПФ «Меркурій»до виконання робіт могли залучити інших осіб, які не перебували з підприємствами у трудових відносинах та техніку, яка йому не належить. Позивача цікавив лише кінцевий результат виконання робіт, а не наявність працівників у контрагентів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ (далі Закон № 996-ХІУ), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити (частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХІУ).

Неможливо погодитися з висновками податкового органу про те, що документи, якими оформлено взаємовідносини, а саме документи, які мають назву «акт виконаних робіт»не відповідають вимогам, встановлених п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та пункту 2.4 розділу 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», та складені з порушенням юридичної форми визначеної законодавством України та не відповідають вимогам ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якої операції обліковуються щодо їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми, складені не уповноваженими посадовими особами та з зазначенням місця складання документа, змісту та обсягу господарської операції та інших даних, що могли дати змогу документально підтвердити виконання робіт ПП «Сальве»та ПФ «Меркурій»оскільки, як вбачається з матеріалів справи, акти виконаних робіт містять усі необхідні реквізити та повністю відповідає чинному законодавству.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень в акті перевірки не довів правомірність своїх дій, не виклав перелік первинних документів, на які посилається, як на відсутні у підприємства та на підставі яких, був зроблений висновок про наявність факту податкового правопорушення ТОВ «СВКЗ». Порушення положень п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у даному випадку, не має місця. Застосування податковим органом зазначеної норми права є неправомірним. Позивачем були виконані всі дії щодо ведення, оформлення, зберігання первинних документів та дії, щодо надання зазначених документів Відповідачу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, від 02.12.2010, № 2755-УІ, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, зроблений в акті перевірки висновок про порушення Позивачем вказаних норм законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 4 599 887 грн., у тому числі в 4 кварталі 2010р. -109 грн., II квартал 2011р. - 8 936 000 грн., III квартал 2011р. - 2 917 234 грн., IV кварталі 2011р. - 8 145 800 грн., зроблений передчасно, не відповідає дійсним обставинам справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі зазначених висновків, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту п. 2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у - бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за№ 168/704 та статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Крім того, у відповідності до ст. 83 ПК України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені ПК України, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені ПК України або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 5.2 Наказу ДПАУ від 22.12.2010 № 984, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадания для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів;

у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що реальність здійснення господарських операцій підтверджуються договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними та іншими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій з контрагентами.

Таким чином, суд доходить висновку, що твердження Відповідача про те, що укладені Позивачем з ПП «Сальве»та ПФ «Меркурій»договори не були спрямовані сторонами на реальне настання наслідків, обумовлених ними, не відповідають дійсності та суперечать фактичним обставинам справи.

Згідно п.5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 22 грудня 2010 року, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлення порушень.

Підпункт 4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті З ЗаконуУкраїни "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу"тощо. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

Пунктом 5.1 та п.п.5.2.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" чітко встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Крім того, пунктом 1.32 статті 1 цього ж Закону є визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Тобто, за Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств " вважається, що всі фактично здійснені витрати платника податку є прямо пов'язані із такою діяльністю, про що свідчить те, що законодавець у тексті наведених вище норм Закону вжив слова "будь-які витрати ".

Також, в положеннях Закону вживається словосполучення "з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті", а тому лише у разі, якщо у пунктах 5.3-5.8 цього Закону міститься певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, то таке включення може бути неправомірним.

Проте, в пунктах 5.3-5.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено жодних обмежень щодо віднесення до складу валових витрат вартості цих витрат у разі порушення іншим платником податку норм податкового законодавства України, а пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону України є чітко визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Посилання Відповідача на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (на момент виникнення спірних правовідносин), є безпідставними, оскільки в статті 1 цього Закону визначено терміни "бухгалтерський облік", як процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; "фінансова звітність" містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; "користувачі фінансової звітності" як фізичних або юридичних осіб, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Статтею 6 того ж Закону визначено, що державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою: створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до законодавства. Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (послуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визначається такою угодою відповідно до вимог законодавства України. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування.

При цьому за пунктом 5 статті 9 того ж Закону, підприємство самостійно, зокрема, визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Виходячи із наведеного вище, бухгалтерський облік за своєю сутністю призначений виключно для збору інформації самим підприємством для своїх внутрішніх потреб та для потенційних інвесторів, і не має на меті встановлення норм оподаткування, а відтак будь-які норми бухгалтерського обліку не застосовуються для цілей оподаткування.

Крім того, статтею 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону, а за пунктом 21.5 статті 21 того ж Закону обов'язковими для виконання платником податку є тільки акти центрального податкового органу, видані у випадках, прямо передбачених цим Законом, та зареєстровані Міністерством юстиції України.

Аналогічно, пунктом 11.4 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону. Це правило не поширюється на міжнародний договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана Верховною Радою України.

Отже, будь-які норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не можуть регламентувати порядок нарахування та сплати будь-яких податків.

З огляду на вищенаведене, віднесення до складу валових витрат сум за результатами господарських операцій з контрагентами Позивачем здійснено на підставі належно оформлених платіжних доручень та податкових накладних, підтверджених первинними документами (договорами, актами виконаних робіт тощо), які видані за надані послуги, призначені для використання в господарській діяльності, що грунтується на вимогах Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів те, що первинні документи Позивача є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що послуги за даними договорами не надавалися, а договори укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат Позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Отже, можна вважати висновки Відповідача про можливу нікчемність, недійсність укладених правочинів із контрагентами протиправними, оскільки реальність здійснених господарських операцій спростовуються належним чином укладеними договорами, первинними бухгалтерськими документами тощо, що повністю відповідає умовам договорів і підтверджує саме направлення викладених у договорах правочинів на реальне настання правових наслідків.

На момент укладення Позивачем договорів з контрагентами, правоздатність якого як юридичної особи підтверджуються його установчими документами, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для даного виду договорів. Звернуто увагу суду на ту обставину, що у відповідності до вимог чинного законодавства України державна податкова інспекція не має повноважень на визнання правочинів недійсними, а має право тільки на звернення до суду з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, що зазначено в позиції Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 року.

Виконання вказаних договорів підтверджується належними документами, що доводить те, що вони повністю по формі та змісту відповідають вимогам чинного законодавства України.

Згідно з підпунктом 5.5.1 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат належать будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи вищевикладене, порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями, п.п.139.1.9 п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, в результаті чого ТОВ "Сімферопольський вино-коньячний завод" занижено податок на прибуток на загальну суму 4 599 887 грн. у тому числі в 4 кварталі 2010р. -109 грн., II квартал 2011р. - 8 936 000 грн., III квартал 2011р. - 2 917 234 грн., IV кварталі 2011р. - 8 145 800 грн. у Позивача відсутнє.

Щодо порушення № 2.

Відповідач зазначає, що у Позивача відсутнє право на формування валових витрат по операціях з придбання сировини у постачальника ТОВ "Компанія «Істсервіс" (код ЄДРПОУ 36988381) через визнання правочину, укладеного між Позивачем та ТОВ "Компанія «Істсервіс» нікчемним.

Проте, необхідно зазначити про таке.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦК України недійсним є правочини. якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Само по собі встановлення факту недодержання необхідних вимог для дійсності правочину, передбачених ст.203 Цивільного кодексу України, не є підставою нікчемності правочину, а є лише підставою для звернення до суду з метою визнання правочину недійсним.

Підставою нікчемності правочину могла б виступати обставина недотримання вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації правочину або його нотаріального посвідчення щодо передбачено статтями 209 та 210 Цивільного Кодексу України. Така нікчемність зазначених правочинів, наприклад, прямо передбачена статтею 220 ЦК України.

З вищенаведених законодавчих положень випливає, що визнання вказаних Відповідачем договорів недійсними з тих підстав, що вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Компанія Істсервіс»з постачальниками та покупцями є можливим лише в судовому порядку, а не з суб'єктивної оцінки Відповідача. Однак, з даного приводу, Відповідач до суду не звертався і вказані правочини недійсними судом не визнавалися, що також є свідченням необґрунтованості конкретної позиції Відповідача.

У постанові Пленуму ВСУ № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Висновки акта перевірки ґрунтуються лише на припущеннях ревізора-інспектора щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те. що ці правочини суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи рішеннями суду про визнання їх такими. Сумніви та підозри податкового ревізора не можуть бути поставлені в основу визнання правочинів нікчемними.

Аналізуючи наведені норми, можна зробити висновок, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Положеннями податкового законодавства України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Господарські операції за вищезгаданими договорами були реальними, фактично здійснені, було досягнуто певного запланованого та фактичного господарського ефекту та наслідків. Наявність усієї первинної бухгалтерської документації та її відображення у податковій звітності Позивача заперечує висновки викладені в акті перевірки контролюючого органу № 1098/23-2/35112619 від 08 червня 2012р.

Отже, вказані обставині, самі по собі не можуть бути підставою для визнання договорів нікчемними, а посилання представника Відповідача на них, як на докази нікчемності укладених угод є недостатнім та не обґрунтовує такі посилання.

У відповідності до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 627 відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що контрагентами було дотримано вимоги щодо форми та змісту укладених правочинів згідно з нормами ЦК України. Реальність здійснення операцій підтверджена первинними бухгалтерськими документами та податковою звітністю Позивача.

Крім того, Позивач не може нести відповідальності за допущені порушення своїх контрагентів при укладенні ними інших договорів, а також формування своїх податкових зобов'язань.

Таким чином, Позивачем занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 489 грн. у грудні 2011р. правомірно.

Відповідно до п.1.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не лілтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними локументами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Враховуючи те, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження, а інших фактичних мотивів суб'єктом владних повноважень в основу мотивації порушення № 2 згідно з актом перевірки не покладено, то суд доходить висновку про недоведеність факту порушення позивачем пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Із вищезазначеного випливає, що податкові повідомлення-рішення № 0000852302 та № 0000862302 від 15 червня 2012р. суперечать вимогам чинного законодавства України і підлягають скасуванню.

Отже, за вищевикладених підстав, суд доходить висновку щодо доведеності і обґрунтованості позовних вимог та вважає за необхідне задовольнити їх у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська № 0000852302 та № 0000862302 від 15 червня 2012р.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод» документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України у сумі 33 (тридцять три) грн.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.П. Павловський